Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Чорногородка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Черногородка, Czarnohorodzki
Найдавніша датована звістка про це місце - 1593 рік, коли київський біскуп Йосиф Верещинський обставляв «городище чорногородське» хатами й частоколом[13]. На цьому городищі, писав він гетьманові, він чекатиме хана. Село виросло біля укріплення: замок стояв на острові річки Ірпеня, його видно на карті Боплана, вали ще стояли 1864 року[12].
Село стоїть на лівому березі Ірпеня, недалеко від устя Унави, за двадцять верст на північ від Фастова[12]; до станції Мотовилівка звідси було дванадцять верст, до повітового Василькова тридцять чотири[15].
Назва
У документах Російської імперії село зветься Черногородка[12], а в польськомовних актах XVIII століття має польську форму: у скарзі 1750 року потерпілий названий «посесором чорногородським» - possessora Czarnohorodzkiego[1].
Замок на острові
Майже все, що відомо про село в XVII столітті, - звістки про замок: роботи коло нього 1626 року, залога Маховського 1663-го, військо Шереметьєва 1666-го[12]; поряд із ними селянське заворушення 1656-го[16]. 12 лютого 1643 року київський біскуп Александер Соколовський датує лист до папи «з нашої резиденції чорногородської»; 1663 року тут стоїть із військом Себастіан Маховський, а від 1664-го - залога генерала Стахорського[13]. У ті самі роки село надали київському Братському монастиреві[12].
1712-1714 роками у Чорногородці й інших фастівських селах не залишилося жодної людини[17], а коли 1750 року в село вдирається гайдамацький загін, там уже знову є двір, господар і що грабувати.
Кому належало
Уся округа тягнеться до бишівського маєтку, а Чорногородка тримається Фастова: Похилевич пише, що подальша її доля «соединена съ Хвастовымъ», і ставить село в перелік сіл «бывшей Хвастовщины»[12]. За 1784 рік зберігся «Інвентар столових маєтків Фастівського ключа, що належали Київській і Чернігівській католицьким єпіскопіям», і Чорногородка стоїть серед його сіл[25]. У межуванні 1817 року церковну землю Чорногородки, як і того самого року церковну землю Фастова, відмежовували від землі поміщика Ціцишевського[26].
Імʼя посесора середини XVIII століття відоме напевно, і саме тому, що на нього напали: Петро Зубжицький, чашник полоцький, посесор чорногородський, чий двір розгромили в ніч на 10 березня 1750 року[1]. Поіменний зріз частини мешканців дає ревізька казка однодворців 1854 року, де село записане за Веприковським сільським обществом Васильківського повіту: двадцять чотири записи за одинадцятьма прізвищами, від Сташкевичів і Орловських до Медзведських і Качуровських[27].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 930 | православні жителі самого села[12] |
| 1864 | 170 | римо-католики на весь прихід, разом із Яблунівкою[12] |
| 1900 | 1539 | жителі: 759 чоловіків і 780 жінок[15] |
| початок 1970-х | 1111 | жителі[16] |
Поруч стояв власний хутір: «Список населених місць» 1900 року описує ферму Фузика - сімнадцять дворів, 113 жителів, 53 десятини землі селянина Степана Маркова Фузика, зданої в оренду селянам[15]. У довіднику адміністративного поділу за 1946 рік «Чорногородська Ферма» стоїть окремим рядком, у Бишівській сільраді[21].
Чим село жило
Головним заняттям було хліборобство при трипільному господарстві, а на заробітки селяни ходили в Київ і на залізниці. На 1900 рік у селі працювали два водяні млини, вітряк, три дрібні крамниці, дві кузні й казенна винна крамниця; у запасі громади лежало 3265 рублів 22 копійки продовольчого капіталу, а весь пожежний обоз складався з двох бочок і двох багрів[15]. Найбільше підприємство було не сільське: каменоломня, на якій працювали 80 робітників, усі - місцеві чоловіки, на дворянській землі.
Була в селі й бібліотека: у серпні 1910 року газета «Рада» переліковувала бібліотеки «спрощеного типу», засновані попечительством тверезості у Васильківському повіті, і при Чорногородці стоїть 141 книжка - рівно стільки ж, скільки в сусідніх Пришивальні, Дорогинці й Веприні[2]. Через місяць та сама газета описала вбивство селянина на прізвище Швед[3].
До колгоспів була кооперація. У списку кооперативних організацій, зареєстрованих Київським губкооперкомом, який надрукував «Вестник Киевского губисполкома» 15 листопада 1924 року, Чорногородка стоїть двічі: меліоративне товариство і споживче[9]. Обидва рази при назві стоїть Білоцерківська округа.
Колгосп у селі створено 1929 року[18], а 1936-го їх працювало вже два - імени Котовського й імени Демченка[4][5][6][7]. На початок 1970-х село було вже відділком радгоспу імені Котовського, і в ньому працювали восьмирічна школа, будинок культури й бібліотека[16].
XX століття
Голод
Голод у Чорногородці описав нарис «Національної книги памʼяті»: пʼять розкуркулених родин, спеціальна бригада з активістів села, яка восени й узимку 1932 року вела хлібозаготівлю, близько 240 загиблих за свідченнями очевидців, 81 встановлене прізвище, хоча в надрукованому мартирологу 80 рядків[18]. Нарис переказує ще два числа - 513 жителів до голоду й 313 після, але джерела цих чисел не називає, і в один ряд із переписними вони не йдуть.
Гнізда прізвищ у переліку: семеро Шведів, семеро Омельяновичів, восьмеро Логвиненків, по шестеро Іванченків, Кобзаренків і Сисенків, по четверо Цукренків, Шульженків і Дюденків[18].
Репресії
Друга книга «Реабілітованих історією» по Київській області називає чотирнадцять чорногородців за 1930-1945 роки, зведених в один перелік[19]; разом із житомирським томом тієї самої серії записів про чорногородців у книгах репресованих пʼятнадцять[20]. 12 березня 1930 року Особлива нарада при колегії ДПУ УСРР вислала за межі України учителя Петра Терещенка й Федора Шалана, а 7 липня 1941 року, за два тижні після початку війни, до розстрілу засудили щонайменше чотирьох - Якова Висоцького, Федора Куштенка, Федора Орловського й Пилипа Гончаренка[19]. Між цими датами лежить рік із березня 1937-го до березня 1938-го, коли чотирьох чорногородців судили три різні органи - від трьох років обласного суду до єдиної в цьому переліку страти Великого терору, колгоспника Андрія Блощаневича, якого трійка 17 листопада 1937 року засудила до розстрілу; вирок виконано 26 листопада.
Війна й окупація
У братській могилі поховані воїни, що загинули під час оборони села 1941 року[23]. Під час окупації, за «Нарисами з історії Макарівського району», в селі діяла підпільна група бишівської організації на чолі з Костянтином Опанасовичем і Андрієм Івановичем Луценками: тринадцятеро учасників групи, серед них Микола Федорович Юхименко і вчителька Ольга Миколаївна Назаренко, і дванадцятеро жителів села в партизанському загоні[37]. 1 листопада 1942 року розшуковим оголошенням в окупаційній газеті «Голос» шукали брата, полоненого Макара Новицького[8]. На примусові роботи до Німеччини вивезли 22 особи, і число це занижене: по селах Бишівського району дані неповні[11]. За «Історією міст і сіл», орденами й медалями нагороджено 278 жителів села[16].
Церква і школа
Парафіяльна церква - Різдва Пресвятої Богородиці, деревʼяна, збудована 1784 року, за штатами шостого класу, землі при ній 57 десятин[12]. Крім самої Чорногородки, до приходу була приписана казенна деревня Яблунівка - за чотири версти нижче по Ірпеню, при впадінні ручая Куделі, «на самой границѣ Кіевскаго уѣзда», 333 жителі[12]. 1820 року до парафії приєднали ще й присілок Кощіївку[28].
Школа була церковно-парафіяльною ще на 1900 рік[15], нинішня будівля стала 1930-го[37], а на початок 1970-х школа вже восьмирічна[16]. Двоє її вчителів пройшли через репресії - Петро Терещенко 1930 року і Григорій Бурковський 1938-го[19]; а вчителі цієї ж школи Андрухович і Зуга в 1995-2008 роках записали спогади девʼятьох односельців про голод[18].
Що збереглося
Церква Різдва Богородиці стоїть і нині. На братській могилі, за описом 1970 року, поставлено залізобетонну скульптуру воїна на постаменті[23]. Село має власні герб і прапор.
Петро Іванович Погорецький народився тут 1734 року: Київська академія, докторат у Лейдені, фармакологія й діагностика в московській госпітальній школі, боротьба з чумою 1771 року[37]. Орден «Мати-героїня» мають вісім чорногородок: Г. З. Вороневич, Г. П. Каімець, Я. К. Логвиненко, Е. О. Мороз, Е. Н. Новицька, П. К. Новицька, М. З. Новицька і П. А. Федорович[37].
Логвиненки, Іванченки й Шульженки стоять і в мартиролозі голодних років, і серед репресованих[18][19], Куштенки - серед розстріляних 1941 року й у довідці 1971 року поруч із письменником І. Ф. Куштенком[16], Дюденки - у мартиролозі й у тій самій довідці поруч із повним кавалером ордена Слави М. І. Дюденком[18][16].
Для пошуку. Історична адреса - Київська губернія, Васильківський повіт, 1900 року Веприківська волость[15]. Метричні книги парафії - у ЦДІАК України, ф. 127: книга 1804 року записана за Сквирським повітом, 1855-1909 років за Васильківським; найраніша відома оцифрована й відкрита[30][29][34]. 1930 року село було в Брусилівському районі Київської округи[20], далі в Бишівському й Макарівському[21][16]; акти цивільного стану з 1921 року в базі ДАКО - за Макарівським районом[35]; папери сільської управи 1943 року - ДАКО, ф. Р-2071[24].