Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Чорногородка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Черногородка, Czarnohorodzki
Пʼять розкуркулених родин, 80 рядків мартирологу голодних років[18], пʼятнадцять записів у книзі репресованих[19][20] і двадцять двоє вивезених на роботи до Німеччини[11]. Це те, що по Чорногородці видно поіменно.
Село стоїть на лівому березі Ірпеня, недалеко від устя Унави, за двадцять верст на північ від Фастова[12]; до станції Мотовилівка звідси було дванадцять верст, до повітового Василькова тридцять чотири[15]. Історична адреса села - Київська губернія, Васильківський повіт, на 1900 рік Веприківська волость; саме за нею шукаються документи. У томі Похилевича 1887 року, що охоплює весь Київський повіт, назви Чорногородки немає жодного разу[14] - шукати її «по Київському повіту» марно. Далі село побувало в трьох районах: Бишівському, де було центром сільради і єдиним у ній населеним пунктом[21], Макарівському[16], а з реформою 2020 року - у Бишівській громаді Фастівського району[22].
Назва
У документах Російської імперії село зветься Черногородка[12], а в польськомовних актах XVIII століття має польську форму: у скарзі 1750 року потерпілий названий «посесором чорногородським» - possessora Czarnohorodzkiego[1].
Окремо стоїть версія, що Чорногородка - це літописний Чернев під 1151 роком. Належить вона Леонідові Махновцю: у покажчику до його перекладу «Літопису руського» Чернів - город на лівому березі Ірпеня, нині Чорногородка, - але у виносці до тієї самої сторінки він пише, що князь «пішов не в цей город, а в напрямку до Чернева»[37]. А в основному тексті Іпатіївського літопису стоїть інше слово: «иде черес боръ к Верневу», і форма «черневоу» є лише в різночитанні за Хлєбниковським і Погодінським списками[10]. Ототожнення тримається на варіантному читанні, тож 1151 рік не є першою згадкою села: найдавніша датована звістка про це місце - 1626 рік.
Замок на острові
Село виросло біля укріплення: замок стояв на острові річки Ірпеня, його видно на карті Боплана, вали ще стояли 1864 року[12]. Майже все, що відомо про село в XVII столітті, - звістки про замок: роботи коло нього 1626 року, залога Маховського 1663-го, військо Шереметьєва 1666-го; поряд із ними надання села Братському монастиреві 1662 року й селянське заворушення 1656-го[16].
1712-1714 роками у Чорногородці й інших фастівських селах не залишилося жодної людини[17], а коли 1750 року в село вдирається гайдамацький загін, там уже знову є двір, господар і що грабувати.
Кому належало
Уся округа тягнеться до бишівського маєтку, а Чорногородка тримається Фастова: Похилевич пише, що подальша її доля «соединена съ Хвастовымъ», і ставить село в перелік сіл «бывшей Хвастовщины»[12]. Найраніша письмова привʼязка до Фастівського ключа - 1784 рік: у ЦДІАК зберігається «Інвентар столових маєтків Фастівського ключа, що належали Київській і Чернігівській католицьким єпіскопіям», і Чорногородка стоїть серед його сіл[26]. Те саме видно й у межуванні: 1817 року церковну землю в сусідніх селах того самого опису відмежовували від землі поміщика Браницького - а в Чорногородці від землі поміщика Ціцишевського, єдиної на сторінці[27].
Одне імʼя тримача відоме напевно, і саме тому, що на нього напали: Петро Зубжицький, чашник полоцький, посесор чорногородський, чий двір розгромили в ніч на 10 березня 1750 року[1]. Проміжок між 1626 і 1750 роками закриває гасло Едварда Руліковського в «Słowniku geograficznym»: 12 лютого 1643 року київський біскуп Александер Соколовський датує лист до папи «з нашої резиденції чорногородської»; 1656-го Богдан Хмельницький надає село київському Братському монастиреві, і 31 грудня 1659 року цар Олексій Михайлович це надання затверджує; 1663 року тут стоїть із військом Себастіан Маховський, а від 1664-го - залога генерала Стахорського[13]. Надання монастиреві два джерела датують по-різному: Руліковський 1656 роком і Богданом, Похилевич - 6 березня 1662 року і Юрієм[12]. Обидва посилаються на документи, тому вибирати між ними ми не беремося. Поіменний зріз частини мешканців дає ревізька казка однодворців 1854 року, де село записане за Веприковським сільським обществом Васильківського повіту: двадцять чотири записи за одинадцятьма прізвищами, від Сташкевичів і Орловських до Медзведських і Качуровських[28].
Скільки людей
Похилевич 1864 року подає: «православныхъ 930, римскихъ католиковъ во всемъ приходѣ 170»[12]. Числа не додаються: 930 - православні жителі самого села, а 170 - римо-католики на весь прихід, разом із Яблунівкою; загального числа жителів на 1864 рік джерело не подає. Далі ряд простий: 1539 жителів 1900 року, 759 чоловіків і 780 жінок[15], і 1111 на початок 1970-х[16] - понад чверть утрати.
Поруч стояв власний хутір: «Список населених місць» 1900 року описує ферму Фузика - сімнадцять дворів, 113 жителів, 53 десятини землі селянина Степана Маркова Фузика, зданої в оренду селянам[15]. У довіднику адміністративного поділу за 1946 рік «Чорногородська Ферма» стоїть окремим рядком, і не в Чорногородській сільраді, а в Бишівській[21] - тобто окремий пункт, а не друга назва села.
Чим село жило
Головним заняттям було хліборобство при трипільному господарстві, а на заробітки селяни ходили в Київ і на залізниці. На 1900 рік у селі працювали два водяні млини, вітряк, три дрібні крамниці, дві кузні й казенна винна крамниця; у запасі громади лежало 3265 рублів 22 копійки продовольчого капіталу, а весь пожежний обоз складався з двох бочок і двох багрів[15]. Найбільше підприємство було не сільське: каменоломня, на якій працювали 80 робітників, усі - місцеві чоловіки, на землі дворянина Адольфа Адольфовича.
Була в селі й бібліотека: у серпні 1910 року газета «Рада» переліковувала бібліотеки «спрощеного типу», засновані попечительством тверезості у Васильківському повіті, і при Чорногородці стоїть 141 книжка - рівно стільки ж, скільки в сусідніх Пришивальні, Дорогинці й Веприні[2]. Через місяць та сама газета описала вбивство селянина на прізвище Швед - імені вона не називає, саме прізвище[3].
До колгоспів була кооперація, і про неї збереглася точна дата. У списку кооперативних організацій, зареєстрованих Київським губкооперкомом, який надрукував «Вестник Киевского губисполкома» 15 листопада 1924 року, Чорногородка стоїть двічі: меліоративне товариство за № 4546 і споживче за № 5535[9]. Обидва рази при назві стоїть Білоцерківська округа - тобто адміністративно село тоді тягнуло на Білу Церкву. В одному з двох переліків того самого номера Чорногородка стоїть із «м.», як містечко, а в другому - як село.
Колгосп у селі створено 1929 року[18], а 1936-го їх працювало вже два - імени Котовського й імени Демченка[4][5][6][7]. На початок 1970-х село було вже відділком радгоспу імені Котовського, і в ньому працювали восьмирічна школа, будинок культури й бібліотека[16].
XX століття
Голод
Те, що відомо про голод у Чорногородці, походить майже цілком з одного нарису «Національної книги памʼяті»: пʼять розкуркулених родин, спеціальна бригада з активістів села, яка восени й узимку 1932 року вела хлібозаготівлю, близько 240 загиблих за свідченнями очевидців, 81 встановлене прізвище і 80 надрукованих рядків мартирологу[18].
Гнізда прізвищ у переліку: семеро Шведів, семеро Омельяновичів, восьмеро Логвиненків, по шестеро Іванченків, Кобзаренків і Сисенків, по четверо Цукренків, Шульженків і Дюденків[18]. Нарис переказує ще два числа - 513 жителів до голоду й 313 після, - але вони з тих самих спогадів і в один ряд із переписними не йдуть; Вікіпедія називає 45 померлих узагалі без джерела[39], тобто менше, ніж уже встановлено прізвищ.
Репресії
Друга книга «Реабілітованих історією» по Київській області називає чотирнадцять чорногородців за 1930-1945 роки, зведених в один перелік[19]. Дві дати з них не поодинокі: 12 березня 1930 року Особлива нарада при колегії ДПУ УСРР вислала за межі України учителя Петра Терещенка й Федора Шалана, а 7 липня 1941 року, за два тижні після початку війни, до розстрілу засудили щонайменше чотирьох - Якова Висоцького, Федора Куштенка, Федора Орловського й Пилипа Гончаренка. Між цими датами лежить рік із березня 1937-го до березня 1938-го, коли чотирьох чорногородців судили три різні органи - від трьох років обласного суду до єдиної в селі страти Великого терору, колгоспника Андрія Блощаневича, якого трійка 17 листопада 1937 року засудила до розстрілу; вирок виконано 26 листопада.
Війна й окупація
У братській могилі поховані воїни, що загинули під час оборони села 1941 року[23]: рік стоїть у самому рішенні. Про саму окупацію відомо небагато: підпільна група бишівської організації на чолі з Костянтином Опанасовичем і Андрієм Івановичем Луценками, тринадцятеро підпільників і ще дванадцятеро партизанів[38]; сільська управа, у назві якої село записане по Бишівському району[25]; і розшукове оголошення 1 листопада 1942 року в окупаційній газеті «Голос», яким брат шукав полоненого Макара Новицького[8]. На примусові роботи до Німеччини вивезли 22 особи, і число це занижене: по селах Бишівського району дані неповні, а скільки повернулося, встановити не вдалося[11]. За «Історією міст і сіл», орденами й медалями нагороджено 278 жителів села[16].
Церква і школа
Парафіяльна церква - Різдва Пресвятої Богородиці, деревʼяна, збудована 1784 року, за штатами шостого класу, землі при ній 57 десятин[12]. Крім самої Чорногородки, до приходу була приписана казенна деревня Яблунівка - за чотири версти нижче по Ірпеню, при впадінні ручая Куделі, «на самой границѣ Кіевскаго уѣзда», 333 жителі[12]; Похилевич описав її всередині статті про Чорногородку, а в київському розділі тому стоїть лише відсиланням «см. Черногородка». 1820 року до парафії приєднали ще й присілок Кощіївку[29].
Парафія - головна архівна адреса села. Метричні книги лежать у ЦДІАК України у фонді 127, найраніша - за 1804 рік[31], оцифрована й доступна без обмежень[35]; за 1855 рік збереглася одна книга одразу на три парафії: Фастів, Чорногородка й Королівка[31]. Книги за 1876, 1885 і 1892 роки описані як книги Васильківського повіту, а книга за 1901-1908 роки - уже Київського[30], тож шукати треба в обох масивах.
Записів у цих книгах тисячі. Іменний покажчик дублікатів метричних книг Київської губернії знає під сучасною назвою села близько трьох тисяч восьмисот записів, і з двохсот переглянутих 196 мають у самому записі Різдво-Богородицьку церкву Васильківського повіту[32]. Це оцінка обсягу, а не підрахунок. За записами стоять справи 2317, 2377, 2445, 2660, 2731 і 2802 опису 1012[34]. Помітна частина знайденого - не метрики, а сповідні розписи: у переглянутій сотні записів їх 85[33]. Розпис показує двір цілком, з віком кожного. Радянські акти цивільного стану збереглися з 1921 року, і в базі Держархіву Київської області відомі не лише справи, а й аркуші: книги народжень за 1925 і 1928 роки, книга смертей за 1928-й, шлюби з 1921 по 1935 рік[36]. Проміжок між 1908 і 1921 роками не закритий.
Школа була церковно-парафіяльною ще на 1900 рік[15], нинішня будівля стала 1930-го[38], а на початок 1970-х школа вже восьмирічна[16]. Двоє її вчителів пройшли через репресії - Петро Терещенко 1930 року і Григорій Бурковський 1938-го[19]; а вчителі цієї ж школи Андрухович і Зуга в 1995-2008 роках записали спогади девʼятьох односельців про голод - без них про 1932-1933 роки в селі не було б відомо майже нічого[18].
Що збереглося
Церква Різдва Богородиці стоїть і нині. На братській могилі, за описом 1970 року, поставлено залізобетонну скульптуру воїна на постаменті[23]; в обласному переліку памʼяток 2003 року братська могила й памʼятник воїнам-односельцям записані однією позицією під номером 673[24]. Село має власні герб і прапор, але рішення сільради, яким їх затверджували, невідоме.
Петро Іванович Погорецький народився тут 1734 року: Київська академія, докторат у Лейдені, фармакологія й діагностика в московській госпітальній школі, боротьба з чумою 1771 року[38]. Орден «Мати-героїня» мають вісім чорногородок: Г. З. Вороневич, Г. П. Каімець, Я. К. Логвиненко, Е. О. Мороз, Е. Н. Новицька, П. К. Новицька, М. З. Новицька і П. А. Федорович[38].
Логвиненки, Іванченки й Шульженки стоять і в мартиролозі голодних років, і серед репресованих[18][19], Куштенки - серед розстріляних 1941 року й у довідці 1971 року поруч із письменником І. Ф. Куштенком[16], Дюденки - у мартиролозі й у тій самій довідці поруч із повним кавалером ордена Слави М. І. Дюденком[18][16]. В оцифрованому індексі метричних книг Куштенків близько 180 записів, Дюденків близько 470[32]; кожне з цих прізвищ можна дивитися в межах своєї парафії.