Чорногородка

село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Черногородка, Czarnohorodzki

У 1900 році в Чорногородці жило 1539 людей: 759 чоловіків і 780 жінок^[13]. За наступні сімдесят років їх стало 1111^[14] - на чверть менше. Що сталося в проміжку, видно поіменно: пʼять розкуркулених родин і 80 рядків мартирологу голодних років^[16], чотирнадцять записів у книзі репресованих, серед них щонайменше четверо засуджених до розстрілу одним днем 7 липня 1941 року^[17], і двадцять двоє вивезених на роботи до Німеччини^[10].

Село стоїть на лівому березі Ірпеня, недалеко від того місця, де в нього впадає Унава, за двадцять верст на північ від Фастова^[11]. До залізничної станції Мотовилівка звідси було дванадцять верст, до повітового міста Василькова тридцять чотири^[13]. Історична адреса села - Київська губернія, Васильківський повіт, на 1900 рік Веприківська волость; саме за нею шукаються документи^[13]. Це не дрібниця: у томі Похилевича 1887 року, який охоплює весь Київський повіт, назви Чорногородки немає жодного разу^[12], і пошук «по Київському повіту» дає по цьому селу чистий нуль. Далі село побувало в трьох районах. У міжвоєнні й повоєнні роки воно належало до Бишівського району й було центром власної сільради, у якій було єдиним населеним пунктом^[18]; потім опинилося в Макарівському^[14], а після реформи 2020 року належить до Бишівської громади Фастівського району^[19].

Назва

У документах Російської імперії село зветься Черногородка^[11]. У польськомовних актах XVIII століття воно має польську форму: у скарзі 1750 року потерпілий названий «посесором чорногородським» - possessora Czarnohorodzkiego^[1]; кирилицею назва є в тому томі лише в іменному покажчику.

Окремо стоїть версія, що Чорногородка - це літописний Чернев, згаданий під 1151 роком. Належить вона Леонідові Махновцю: у географічному покажчику до його перекладу «Літопису руського» сказано, що Чернів - город у Київській землі на лівому березі Ірпеня, нині село Чорногородка^[31]. Але сам Махновець у виносці до тієї самої сторінки пише, що князь «пішов не в цей город, а в напрямку до Чернева»^[31]. Ще важливіше, що в основному тексті Іпатіївського літопису стоїть інше слово: «иде черес боръ к Верневу», а форма «черневоу» є лише в різночитанні за Хлєбниковським і Погодінським списками^[9]. Тобто ототожнення тримається на варіантному читанні й на міркуванні про географію, і подавати 1151 рік як першу згадку села немає підстав. Найдавніша ж датована звістка про саме це місце - 1626 рік.

Замок на острові

Село виросло біля укріплення. Похилевич описує це прямо: наприкінці XVI століття Чорногородка вже належала до Хвастівських володінь, і тут був оборонний замок, «какъ видимъ на картѣ Боплана»; замок стояв на острові річки Ірпеня, а вали його існували ще в 1864 році, хоча селянські городи щороку більше зрівнювали їх із землею^[11]. «Історія міст і сіл» додає, що на території села збереглися залишки городища часів Київської Русі, а в XVI столітті на тому самому місці був замок^[14].

Більшість того, що відомо про село в XVII столітті, - це звістки про замок. 1626 року роботи коло нього доглядав київський католицький єпископ Богуслав Радошевський; замок на той час був доведений до великого спустошення частими татарськими набігами, і Похилевич посилається тут на київський друк 1638 року^[11]. Далі 1662, 1663 і 1666 роки: універсал Юрія Хмельницького, польська залога Маховського, царське військо Шереметьєва^[11]. Але не все з того століття крутиться коло замку: універсал 1662 року - це земельне надання Братському монастиреві, а 1656 роком датоване селянське заворушення^[14]; замку в цих двох звістках не згадано.

Кінець цієї доби різкий. Після Прутського походу правобережні землі повернуто Польщі, і за умовами миру вони мали лишитися пусткою: 1712-1714 роками «у Фастові, Чорногородці і селах, що належали до Фастова, не залишилося жодної людини»^[15]. Коли 1750 року в село вдирається гайдамацький загін, там уже знову є двір, господар і що грабувати. Коли й на яких умовах Чорногородка заселилася вдруге, з цього джерела не видно.

Кому належало

Адміністративна доля Чорногородки - це окремий сюжет, і він розходиться з долею сусідів. Уся округа тягнеться до бишівського маєтку, а Чорногородка тримається Фастова: Похилевич пише, що подальша її доля «соединена съ Хвастовымъ», і ставить село в перелік сіл «бывшей Хвастовщины» разом із Дорогинкою, Веприком, Пришивальнею і Ставками^[11]. Найраніша письмова привʼязка до Фастівського ключа датована 1784 роком: у ЦДІАК зберігається «Інвентар столових маєтків Фастівського ключа, що належали Київській і Чернігівській католицьким єпіскопіям», і Чорногородка стоїть серед перелічених там сіл^[23].

Той самий виняток видно і в межуванні. Коли 1817 року відмежовували церковну землю, сусідні села того самого опису відмежовували від землі графа Браницького - а Чорногородку від землі поміщика Ціцишевського, єдину на сторінці^[24]. Хто він був і чи володів усім селом, з опису не видно.

Одне імʼя тримача відоме напевно, і саме тому, що на нього напали. Скарга, подана до прикордонного суду 24 березня 1750 року, називає потерпілого: Петро Зубжицький, чашник полоцький, посесор чорногородський, - його двір розгромили під час нічного нападу на 10 березня того року^[1]. Хто тримав село між 1626 і 1750 роками, у відомих нам документах не названо жодним іменем.

Найдавніший поіменний зріз мешканців дає ревізія. У ревізькій казці однодворців 1854 року село записане як «Киевской губернии Васильковского уезда Веприковского сельского общества… в селении Черногородке», і в ній стоять двадцять чотири записи, за якими стоїть одинадцять прізвищ: Сташкевич, Орловський, Зелінський, Воронович, Ільницький, Новицький, Саврицький, Свинцицький, Медзведський, Сафянович і Качуровський. Частину родин на той час уже перевели до Яблунівки й Кощіївки^[25].

Скільки людей

З населенням тут треба бути точним, бо джерела рахують різні одиниці. Похилевич 1864 року подає: «православныхъ 930, римскихъ католиковъ во всемъ приходѣ 170»^[11]. Ці два числа не додаються: 930 - православні жителі самого села, а 170 - римо-католики на весь прихід, тобто Чорногородка разом із приписаною до тієї самої церкви Яблунівкою. Загального числа жителів села на 1864 рік джерело не подає взагалі.

Далі ряд читається просто: 1539 жителів 1900 року^[13] і 1111 на початок 1970-х^[14]. За XX століття село втратило понад чверть жителів - і втрата ця припала не на мирні десятиліття.

Поруч із селом у ті самі роки стояв власний хутір. «Список населених місць» 1900 року описує ферму Фузика: сімнадцять дворів, 113 жителів, 53 десятини землі, уся вона належить селянинові Степану Маркову Фузику й здана в оренду селянам^[13]. У довіднику 1946 року «Чорногородська Ферма» стоїть уже окремим рядком, і навіть не в Чорногородській сільраді, а в Бишівській^[18] - тобто це був окремий населений пункт, а не друга назва села.

Чим село жило

Головним заняттям було хліборобство при трипільному господарстві, а на заробітки селяни ходили в Київ і на залізниці^[13]. На 1900 рік у селі працювали два водяні млини, вітряк, три дрібні крамниці, дві кузні й казенна винна крамниця; у запасі громади лежало 3265 рублів 22 копійки продовольчого капіталу, а весь пожежний обоз складався з двох бочок і двох багрів^[13].

Найбільше підприємство було не сільське за розміром: каменоломня, на якій працювали 80 робітників, усі - місцеві чоловіки, на землі дворянина Адольфа Адольфовича^[13]. У жодному сусідньому селі цього куща нічого подібного за кількістю зайнятих немає.

Була в селі й бібліотека. У серпні 1910 року газета «Рада» переліковувала бібліотеки «спрощеного типу», засновані попечительством тверезості у Васильківському повіті, і при Чорногородці стоїть 141 книжка^[2]. У сусідніх Пришивальні, Дорогинці й Веприні - теж рівно по 141 книжці, тобто комплекти в усіх були однакові^[2].

Тодішня преса лишила по селу й поіменні згадки. У вересні 1910 року та сама «Рада» писала, що в Чорногородці Васильківського повіту знайшли мертвим, з розбитою головою, селянина на прізвище Швед, «буйної вдачі і дуже сильного»; за слідством, його вбили кілками сільські хлопці, коли він спав на горі, і вбивць заарештували^[3]. Імені газета не називає, самé прізвище. Через двадцять з лишком років Шведи стоятимуть у мартиролозі голодних років сім разів^[16].

Колгосп у селі створено 1929 року^[16]. Скільки їх було далі - питання, у якому джерела розходяться. Вікіпедія подає, що 1936 року в селі працювали колгоспи «Комінтерну» та імені Котовського, а 1938 року їх обʼєднали в колгосп імені Калініна^[32]. Обласна газета каже інакше: 5 липня 1936 року вона називає в одному абзаці й при тому самому селі два колгоспи - імени Котовського, який першим у районі почав збирати жито, і імени Демченка, що взявся за жнива слідом^[5]. Назви «Комінтерну» немає в жодній із чотирьох бишівських заміток газети за 1936 рік^[4][5][6][7], а «колгосп імени Калініна» стоїть у них не при Чорногородці, а при сусідній Ясногородці^[6] - тобто це імʼя в цьому кущі сіл уже зайняте сусідом. Усі чотири замітки розібрано в окремому записі. Із них відомі й два імені: сівачі колгоспу імени Демченка Максим Коваль і Федір Орлівський 20 березня 1936 року засіяли 6,5 гектара замість денної норми пʼять^[4].

На початок 1970-х Чорногородка була відділком радгоспу імені Котовського з центральною садибою в сусідній Яблунівці; у селі працювали восьмирічна школа, будинок культури й бібліотека^[14].

Церква і школа

Парафіяльна церква - Різдва Пресвятої Богородиці, деревʼяна, збудована 1784 року, за штатами шостого класу, землі при ній 57 десятин^[11]. Крім самої Чорногородки, до приходу була приписана казенна деревня Яблунівка - за чотири версти нижче по Ірпеню, при впадінні в нього ручая Куделі, «на самой границѣ Кіевскаго уѣзда», 333 жителі^[11]. Похилевич описав її всередині статті про Чорногородку, і це пояснює дві речі одразу: чому наше село стоїть на самій межі повіту і чому хто шукає Яблунівку в київських джерелах, не знайде її там.

Для дослідника парафія - головна адреса села. Метричні книги церкви лежать у ЦДІАК України у фонді 127; найраніший поіменний документ, який вдалося локалізувати, - метрична книга 1804 року^[28], оцифрована й доступна без обмежень^[29]. За 1855 рік збереглася одна книга одразу на три парафії: Фастів, Чорногородка й Королівка^[28]. Тут є пастка, на яку варто зважати наперед: книги за 1876, 1885 і 1892 роки описані як книги Васильківського повіту, а книга за 1901-1908 роки - уже Київського^[27], тож шукати треба в обох масивах, інакше половина метрик випаде з поля зору. 1820 року до парафії приєднали присілок Кощіївку^[26].

Радянські акти цивільного стану по селу збереглися з 1921 року, і в базі Держархіву Київської області для них відомі не лише справи, а й аркуші: книги народжень за 1925 і 1928 роки, книга смертей за 1928-й, шлюби з 1921 по 1935 рік^[30]. Проміжок між 1908 і 1921 роками поки не закриває жодне з відомих джерел.

Школа була церковно-парафіяльною ще на 1900 рік^[13], а на початок 1970-х стала восьмирічною^[14]. Двоє її вчителів пройшли через репресії: Петра Дмитровича Терещенка вислали за межі України на три роки 1930-го, а Григорія Семеновича Бурковського 1938 року засудив до трьох років обласний суд^[17]. Учителі цієї ж школи, Андрухович і Зуга, у 1995-2008 роках записали спогади девʼятьох односельців про голод - без них про 1932-1933 роки в селі не було б відомо майже нічого^[16].

Голод

Те, що відомо про голод у Чорногородці, походить майже цілком з одного нарису «Національної книги памʼяті». Під час колективізації в селі розкуркулили пʼять селянських родин, а восени й узимку 1932 року хлібозаготівлю тут вела спеціальна бригада з активістів села^[16].

Загиблих від голоду за свідченнями очевидців близько 240; прізвищ встановлено 81, а надруковано 80 рядків - два з них стоять за цілі родини, тож розгорнутий перелік дав би не менше, а більше^[16]. Як голод ішов цілими родинами, видно з самого переліку. У ньому стоїть Прокіп Омельянович і пʼятеро Омельяновичів, записаних по батькові Прокоповичами й Прокопівнами: Микола, Віра, Люба, Надія й Ольга. Так само стоїть Марко Олексійович Логвиненко і три Марківни - Віра, Лідія та Фрося. Разом прізвищами: семеро Шведів, семеро Омельяновичів, восьмеро Логвиненків, по шестеро Іванченків, Кобзаренків і Сисенків, по четверо Цукренків, Шульженків і Дюденків^[16]. Сам мартиролог і те, що з нього читається, розібрані окремо.

Той самий нарис переказує, що до голоду в селі жило 513 осіб, а після нього 313^[16]. Ці числа стоять окремо від переписних і в один ряд із ними не йдуть: увесь нарис укладений за спогадами девʼятьох людей, записаними через шістдесят і більше років після подій, і жодного архівного посилання під ним немає^[16]. Вікіпедія називає ще одне число, 45 померлих, без будь-якого джерела^[32] - воно менше навіть за кількість уже встановлених прізвищ.

Репресії

У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області Чорногородку згадують чотирнадцять записів^[17]. Дві дати з них не поодинокі.

12 березня 1930 року Особлива нарада при колегії ДПУ УСРР вислала за межі України на три роки двох жителів села - учителя Петра Терещенка й Федора Шалана^[17].

7 липня 1941 року, за два тижні після початку війни, до розстрілу засудили щонайменше чотирьох жителів Чорногородки: Якова Висоцького, Федора Куштенка, Федора Орловського й Пилипа Гончаренка^[17].

Решта записів розкидана по роках, і серед них є ще одна страта. Блощаневич Андрій Никифорович, 1884 року народження, колгоспник, уродженець і житель села: трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу 17 листопада 1937 року, вирок виконано 26 листопада, місце поховання невідоме; реабілітований 1956 року^[17]. Це єдиний у селі розстріл Великого терору. Решті дали строки: Яків Недзельський, поляк, провідник на станції Київ-Пасажирський, дістав 1937 року десять років; Петро Шульженко, рахівник місцевого колгоспу, - вісім років у січні 1942-го; Кузьма Іванченко, робітник Фастівського ліспромгоспу, - десять років у березні 1944-го^[17].

Війна й окупація

Бої за село йшли вже 1941 року: у братській могилі в Чорногородці поховані воїни, які загинули під час оборони села в 1941 році, - так її описує обласний облік памʼяток^[20]. Під час окупації в селі діяла підпільна група на чолі з К. О. Луценком та А. І. Луценком; повних імен радянське видання не подає^[14]. Окупаційна влада тримала тут сільську управу, і в її назві село записане по Бишівському району^[22].

Один голос із того часу зберігся дослівно. 1 листопада 1942 року в розшуковій рубриці окупаційної газети «Голос» надруковано: «Розшукую брата Новицького Макара (Олександра) з с. Чорногородки, Вишівського району, Київської области, нар. 1918 р., що знаходився в совєтської армії в Нарві і дістався до німецького полону в Пскові»^[8]. Району з такою назвою на Київщині не було: село належало до Бишівського, і в газеті стоїть однолітерна друкарська помилка.

На примусові роботи до Німеччини з Чорногородки вивезли 22 особи - за підрахунками, зробленими вже в наш час за матеріалами Держархіву Київської області. Число це занижене, і автори підрахунку кажуть про це самі: по селах Бишівського району, до якого тоді належала Чорногородка, дані в них неповні^[10]. Скільки людей повернулося додому, встановити не вдалося через брак документів^[10]. За «Історією міст і сіл», орденами й медалями нагороджено 278 жителів села^[14].

Що збереглося

Церква Різдва Богородиці стоїть у селі й нині. На братській могилі, за описом 1970 року, поставлено залізобетонну скульптуру воїна на постаменті^[20]; в обласному переліку памʼяток 2003 року братська могила й памʼятник воїнам-односельцям записані однією позицією під номером 673^[21].

Село має власні герб і прапор. А от рішення сільради, яким їх затверджували, невідоме: ні дати, ні номера, ні імені автора під зображеннями не стоїть, тому датувати символіку ми не беремося.

Прізвища тримаються тут довше за все інше. Логвиненки, Іванченки й Шульженки стоять і в мартиролозі голодних років, і серед репресованих^[16][17]. Куштенки стоять серед розстріляних 1941 року й у довідці 1971 року, де названо письменника І. Ф. Куштенка^[17][14]; Дюденки - у мартиролозі голодних років і в тій самій довідці, де названо повного кавалера ордена Слави М. І. Дюденка^[16][14]. В оцифрованому індексі метричних книг Київської губернії Куштенків близько 180 записів, Дюденків близько 470 - село в самому індексі не записане, тому кожен такий запис це адреса, за якою треба дивитися аркуш^[29].