Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Голодомор
У переліку жертв Голодомору по Чорногородці 80 позицій. Це імена, які встигли зібрати - через шістдесят два - сімдесят шість років після голоду, з памʼяті девʼятьох людей.[1]
Що каже книга. Колгосп у селі створено 1929 року, під час колективізації розкуркулили пʼять селянських родин. Восени й узимку 1932 року для виконання завищених планів хлібозаготівлі в селі створили спеціальну бригаду з активістів. У «злісних саботажників» розбирали навіть хати. Загиблих від голоду, за свідченнями очевидців, близько двохсот сорока.[1]
Про числа в переліку. Сам том пише, що встановлено прізвища 81 жителя, а в надрукованому переліку рядків 80. Два з цих рядків стоять не за одну людину, а за цілі родини: «Назаренко Іван жінка і син» та «Пархоменко Ганна і вся сімʼя». Скільки людей за ними, книга не каже, і сама їх не розгортає; якби розгорнути, вийшло б більше за 81, а не менше. Звідки взялося саме 81, том не пояснює.[1] Тому 80 - це кількість рядків, які ви побачите нижче, а не кількість людей, яких у селі недорахувалися.
Як укладено цей мартиролог. Перелік складено зі свідчень девʼятьох односельців: Дюденко Т. Г. 1911 року народження, Логвиненко М. Ф. 1918 року, Логвиненко Є. П. 1912 року, Шканденко Н. Г. 1908 року, Логвиненко К. Г. 1911 року, Цукренко М. К. 1924 року, Ященко Н. М. 1928 року, Іванченко О. Г. 1932 року, Марченко М. І. 1937 року. Записували їх учителі Чорногородської школи Андрухович В. М. і Зуга Г. Г. у 1995, 1996, 2000 і 2008 роках, тобто через шістдесят два - сімдесят шість років по голоду. Жодного архівного посилання том під нарисом про Чорногородку не дає, хоч у тому самому томі, у розділі того самого району, під нарисом Ситняків таке посилання є.[1]
У переліку немає ні дат смерті, ні віку, ні причини - самі імена, і то не всі повні: когось названо на імʼя й по батькові, когось самим лише імʼям при прізвищі.[1]
Числа «513» і «313» нарис називає як населення села до й після Голодомору. Нарис дає їх разом із числом дворів: до голоду 116 дворів і 513 осіб, після голоду при тій самій кількості дворів 313 осіб; звідки ці числа, нарис не каже.[1] Для порівняння: у «Списку населених місць Київської губернії» 1900 року в самій Чорногородці показано 1539 жителів обох статей.[2]
Що це були за роди. Найчастіші прізвища в переліку - Логвиненки, Омельяновичі, Шведи, Іванченки, Кобзаренки, Сисенки, Войтенки, Вороневичі, Дюденки, Луценки, Цукренки, Шульженки, Черняхівські, Харченки.[1] Три з них - Іванченки, Шульженки й Логвиненки - трапляються потім і серед репресованих уродженців села.[4] Дюденки й Луценки є і в цьому переліку, і в довідці про село 1971 року, де їх названо лише ініціалами: М. І. Дюденко, К. О. й А. І. Луценки.[1][3]
Дюденко П. Ф., названий у нарисі як голова хлібозаготівельної бригади, - не той Дюденко, що повний кавалер ордена Слави: у того інші ініціали, і роль протилежна.[3] Прізвище в Чорногородці поширене, у самому переліку жертв стоять четверо Дюденків.[1]
Як ми це зʼясували: Обвал утричі, і одразу за ним такий самий бум