Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Під окупацією: розшук через газету і сільська управа
1 листопада 1942 року в окупаційній газеті «Голос» надруковано оголошення про жителя Чорногородки. У рубриці «Розшукують» стоїть:
Розшукую брата Новицького Макара (Олександра) з с. Чорногородки, Вишівського району, Київської области, нар. 1918 р., що знаходився в совєтської армії в Нарві і дістався до німецького полону в Пскові
Так це надруковано в номері від 1 листопада 1942 року, на четвертій сторінці.[1]
Про самого Макара (Олександра) Новицького, 1918 року народження, оголошення каже лише те, що наведено вище; чи знайшли його рідні, у доступних джерелах поки немає.[1]
Район у газеті названо «Вишівським». Такого району на Київщині не було: Чорногородка тоді належала до Бишівського, і найімовірніше це друкарська помилка в одну літеру.[2] Але надруковано саме так.
Що при цьому діялося в самому селі. 1943 роком датована єдина справа фонду «Чорногородська сільська управа, с. Чорногородка Бишівського району Київської області».[2] Тобто окупаційна адміністрація мала тут свій орган, а в назві фонду село записане по Бишівському району. За довідником самого архіву, у фонді зберігаються розпорядження районної управи і сільськогосподарського коменданта.[3]
У томі 1971 року підпілля стоїть самими ініціалами. За «Історією міст і сіл», під окупацією в Чорногородці діяла група на чолі з К. О. Луценком і А. І. Луценком, і повних імен той том не подає.[4] Стаття про село в українській Вікіпедії називає одне з двох імен повністю, але без жодного посилання.[6]
Районні нариси 2006 року пишуть, що в селі працювала підпільна група Бишівської підпільної організації, яку очолювали Костянтин Опанасович Луценко - до війни директор МТС у Західній Україні, залишений для роботи в підпіллі - і місцевий житель Андрій Іванович Луценко. Серед тринадцятьох підпільників нарис називає Миколу Федоровича Юхименка та вчительку Ольгу Миколаївну Назаренко; нарис пише також, що дванадцятеро жителів села воювали в партизанському загоні.[5]
Посторінкових виносок том не має, а джерела зведено в списки без привʼязки до речень, тож звідки взяті посада Луценка до війни й число тринадцять, нарис не каже. Тож ці імена - твердження краєзнавчого видання, а не документа.
За «Історією міст і сіл», за мужність і відвагу орденами й медалями нагороджено 278 жителів села; те саме число повторюють і нариси 2006 року.[4][5]
На примусові роботи до Німеччини з Чорногородки вивезли 22 особи - за підрахунком, зробленим уже в наш час за матеріалами Держархіву Київської області. Автори підрахунку самі застерігають, що їхня цифра не остаточна, а кількість вивезених із сіл Бишівського району встановлено не повністю.[7] Скільки з вивезених повернулося додому, вони встановити не змогли через брак документів.