Під окупацією: розшук через газету і сільська управа
1 листопада 1942 року в окупаційній газеті «Голос» надруковано оголошення про жителя Чорногородки. У рубриці «Розшукують» стоїть:
Розшукую брата Новицького Макара (Олександра) з с. Чорногородки, Вишівського району, Київської области, нар. 1918 р., що знаходився в совєтської армії в Нарві і дістався до німецького полону в Пскові
Так це надруковано в номері від 1 листопада 1942 року, на четвертій сторінці.[1]
Такі рубрики були в ті роки чи не єдиним способом знайти людину: пошта не працювала, а той, кого шукали, міг бути де завгодно між Нарвою і Псковом. Про самого Макара (Олександра) Новицького, 1918 року народження, ми знаємо рівно те, що написав у газету його брат, і не знаємо навіть, чи оголошення кому-небудь допомогло.
Район у газеті названо «Вишівським». Такого району на Київщині не було: Чорногородка тоді належала до Бишівського, і найімовірніше це друкарська помилка в одну літеру. Але надруковано саме так, і ми лишаємо як надруковано.
Що при цьому діялося в самому селі. 1943 роком датована єдина справа фонду «Чорногородська сільська управа, с. Чорногородка Бишівського району Київської області».[2] Тобто окупаційна адміністрація мала тут свій орган, вела папери - і рахувала село так само по Бишівському району, як і радянські довідники до війни.
У томі 1971 року підпілля стоїть самими ініціалами. За «Історією міст і сіл», під окупацією в Чорногородці діяла група на чолі з К. О. Луценком і А. І. Луценком, і повних імен той том не подає.[3] Стаття про село в українській Вікіпедії називає одне з двох імен повністю, але без жодного посилання.[5]
Районні нариси 2006 року пишуть, що в селі працювала підпільна група Бишівської підпільної організації, яку очолювали Костянтин Опанасович Луценко - до війни директор МТС у Західній Україні, залишений для роботи в підпіллі - і місцевий житель Андрій Іванович Луценко. Серед тринадцятьох підпільників нарис називає Миколу Федоровича Юхименка та вчительку Ольгу Миколаївну Назаренко, а ще дванадцятеро жителів села воювали в партизанському загоні.[4]
Це друкована книжка, старша за статтю у Вікіпедії, і читали ми її самі. Але посторінкових виносок том не має взагалі, на всю книжку стоїть один список джерел, тож звідки взяті посада Луценка до війни й число тринадцять, нарис не каже. Тому імена тут - те, що надрукувало краєзнавче видання, а не те, що видно в документі.
За «Історією міст і сіл», за мужність і відвагу орденами й медалями нагороджено 278 жителів села; те саме число повторюють і нариси 2006 року.[3][4]
На примусові роботи до Німеччини з Чорногородки вивезли 22 особи - за підрахунком, зробленим уже в наш час за матеріалами Держархіву Київської області. Число це занижене, і автори підрахунку кажуть про це самі: по селах Бишівського району дані в них неповні. Скільки з вивезених повернулося додому, вони встановити не змогли через брак документів.[6]