Під окупацією: розшук через газету і сільська управа
1 листопада 1942 року в окупаційній газеті «Голос» надруковано оголошення про жителя Чорногородки. У рубриці «Розшукують» стоїть:
Розшукую брата Новицького Макара (Олександра) з с. Чорногородки, Вишівського району, Київської области, нар. 1918 р., що знаходився в совєтської армії в Нарві і дістався до німецького полону в Пскові
Так це надруковано в номері від 1 листопада 1942 року, на четвертій сторінці.[1]
Такі рубрики були в ті роки чи не єдиним способом знайти людину: пошта не працювала, а той, кого шукали, міг бути де завгодно між Нарвою і Псковом. Про самого Макара (Олександра) Новицького, 1918 року народження, ми знаємо рівно те, що написав у газету його брат, і не знаємо навіть, чи оголошення кому-небудь допомогло.
Район у газеті названо «Вишівським». Такого району на Київщині не було: Чорногородка тоді належала до Бишівського, і найімовірніше це друкарська помилка в одну літеру. Але надруковано саме так, і ми лишаємо як надруковано.
Що при цьому діялося в самому селі. 1943 роком датована єдина справа фонду «Чорногородська сільська управа, с. Чорногородка Бишівського району Київської області».[2] Тобто окупаційна адміністрація мала тут свій орган, вела папери - і рахувала село так само по Бишівському району, як і радянські довідники до війни.
За «Історією міст і сіл», під окупацією в Чорногородці діяла підпільна група на чолі з К. О. Луценком і А. І. Луценком; повних імен том не подає, самі лише ініціали.[3] Одне з двох імен розкриває стаття про село в українській Вікіпедії - Костянтин Опанасович Луценко, - але робить це без жодного посилання, тому тут це стоїть як лід, а не як встановлене імʼя.[4] Той самий том пише, що за мужність і відвагу орденами й медалями нагороджено 278 жителів села; іншим джерелом це число ми не перевіряли, тому воно лишається тим, що каже видання 1971 року.[3]
На примусові роботи до Німеччини з Чорногородки вивезли 22 особи - за підрахунком, зробленим уже в наш час за матеріалами Держархіву Київської області. Число це занижене, і автори підрахунку кажуть про це самі: по селах Бишівського району дані в них неповні. Скільки з вивезених повернулося додому, вони встановити не змогли через брак документів.[5]