Нічний напад на двір посесора: убито Стефана Зубжицького

У ніч на 10 березня 1750 року, опівночі, Лазар Таранець із підданими напав на двір у Чорногородці. Спершу звʼязали й немилосердно вбили господаревого батька, Стефана Зубжицького, обтяженого віком і слабістю. Самого господаря, Петра Зубжицького, і його сина Антонія побили й укинули в льох. Забрали понад 6000 рублів готівкою й речами, а разом із ними трансакції, асекурації й мембрани, тобто всі папери, якими доводилося право на майно й борги.^[1]

Хто про це заявив і кому. Скаргу подав 24 березня 1750 року, через два тижні по нападу, сам потерпілий: Петро Зубжицький, чашник полоцький, посесор чорногородський. Подав він її до прикордонного суду - і не проти Таранця, а проти двох інших людей: велебного отця Арсенія, городничого мотовилівського ключа, та Олександра Таші, коменданта, і всього перевузького караулу. Логіка скарги в тому, що нападники, за словами Зубжицького, прийшли з ґрунту отця Арсенія, той тримає їх у себе й жодної сатисфакції не чинить.^[1]

Це слова позивача, а не встановлений судом факт: у пункті записано те, що заявив Зубжицький, а не те, що суд перевірив. Відповіді другої сторони в цьому переліку немає.

Чого немає в самому документі. Ані слова «гайдамака» при Таранці, ані «загону». У тексті скарги він просто «Łazar Taraniec z poddanemi» - Лазар Таранець із підданими. Гайдамакою його називає іменний покажчик видання 1876 року, де при сторінці 371 стоїть позначка «гд.». Тобто це кваліфікація видавців XIX століття, а не слово документа.^[1]

Чорногородка проходить у цій хвилі не одна. Сусідній пункт того самого переліку скарг стосується Фастова: Іван Брода, отаман білоцерківський, із січовими козаками напав на фастівський замок і пограбував його.^[1]

Де радянська книжка вгадала, а де ні. «Історія міст і сіл» писала про це одним реченням, без будь-якого посилання: гайдамацький загін Лазаря Таранця розгромив тут маєток місцевого орендаря.^[2] Формула звучала як шаблон, а виявилася точною до слова: потерпілий справді був посесором, тобто держателем-орендарем Чорногородки, а не спадковим власником. Що це не випадковість, видно з сусідніх статей того самого тому, де про інші села написано інакше: у Фасовій, приміром, «виступи кріпаків проти місцевого поміщика».^[2]

А от із двома роками так не вийшло. Те саме речення тому називає 1737 і 1750. Документ знайдено тільки на 1750-й: у всьому опублікованому томі актів імʼя Таранця трапляється рівно один раз, і в іменному покажчику він стоїть при одній-єдиній сторінці - тій самій 371-й.^[1] Це не спростування 1737 року: акти прикордонних судів опубліковані далеко не всі, і рік міг стояти в документі, якого в цьому томі немає. Але підперте документом поки що тільки одне з двох, і саме тому 1737 рік стоїть окремим твердженням нижче, а не в цьому тексті як факт.

Що це говорить про село. Двір, у якому взяли понад шість тисяч рублів готівкою й речами, стояв у селі, у якому за тридцять вісім років до того не було жодного жителя. Забрані разом із грошима папери важать тут не менше за гроші: з трансакціями й асекураціями зникали докази того, на яких умовах Зубжицькі тримали Чорногородку.