Шереметьєв займає замок, Стахурський змушує його піти

1666 року боярин Шереметьєв, що стояв із царським військом у Києві, вдерся в чорногородський замок. Того ж року білоцерківський комендант Стахурський примусив його замок залишити, погрожуючи Шереметьєву його сполученням, і поставив тут невелику польську залогу.^[1]

Дня Похилевич не називає ні для одного, ні для другого. Скільки часу минуло між приходом Шереметьєва і його виходом, з тексту теж не видно: обидві події вкладені в те саме «того ж року».

За Похилевичем, замок за один рік двічі змінив господаря, і жодного жителя Чорногородки він при цьому не називає.^[1]

Під цією звісткою Похилевич не ставить виноски, хоч під сусідніми звістками про 1626 і 1663 роки в нього виноски є, тож звідки він знає про 1666 рік, з його тексту не видно.^[1] Едвард Руліковський у «Słowniku geograficznym» пояснює вихід царських людей інакше. За ним, від 1664 року польські залоги генерала Стахурського (у Руліковського Stachórski) стояли в Білій Церкві та інших українських фортечках, і Стахурський поставив варту й у Чорногородці; село раз у раз займала й відбирала то одна, то друга воююча сторона. А коли Андрусівському договорові 1667 року передувало перемирʼя, царські люди вийшли з Чорногородки, і Стахурський її зайняв (1666). Наприкінці цієї розповіді Руліковський посилається на листи самого Стахурського.^[2]

Подій у замку після 1666 року Похилевич більше не називає; про його стан у свій час він пише на початку статті, що вали замку стоять і досі, хоч селянські городи дедалі більше зрівнюють їх із землею. Далі він каже, що доля села зʼєднана з Хвастовом (Фастовом), крім короткого часу, коли за універсалом гетьмана Юрія Хмельницького 6 березня 1662 року село було надане Братському монастиреві, і переходить до числа жителів і парафіяльної церкви.^[1] А майже через півстоліття Чорногородка разом із фастівськими селами обезлюдніє повністю.^[3]