Ясногородка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Довгобродка, Богушівка, Ясногородка мѣстечко
Інвентар маєтку 1720 року описує це місце коротко: «гдѣ прежде было мѣстечко, теперь пустое поле»[5]. Через пʼятдесят три роки король окремим привілеєм заснує містечко вдруге й дасть йому десять ярмарків на рік[4], а ще через сто двадцять сім у ньому будуть парова млинарня, аптека, лікар, фельдшер і дванадцять торгових лавок[7].
Село лежить за 40 верст від Києва, на половині дороги з Бишева в Білогородку, по 14 верст до кожного, при ручаї Трубищі, що впадає в Ірпінь уже в сусідніх Новосілках[5][20]. До 1923 року це Бишівська волость Київського повіту[7], далі Бишівський район, з 1959 року Макарівський, а з 2020-го Бишівська громада Фастівського району[29]. Документи лежать за повітом і волостю, а не за районом.
Назва
Назва молодша за поселення, і джерела показують три шари. Найдавніший називає Руліковський: місце звалося Довгобродкою, після татарського спустошення стало пусткою, і нове село осіло вже на іншому місці під іменем Ясногородки[6]. У 1880-х роках старожили ще показували, де стояла знищена Довгобродка.
Другий шар - Богушівка. Похилевич у виданні 1887 року пише, що південна частина містечка зветься так з XVI століття, за прізвищем тодішнього власника князя Димитрія Богуша Хабенського[5]; Руліковський називає першими власниками рід Богушів-Гулькевичів[6]. У виданні 1864 року Похилевич знав про цю назву менше й вів її лише від XVII століття, від запису 10 жовтня 1670 року[4]. Богушівка й досі південна частина села, і в метричній книзі 1903 року писар пише її то «Богушовка», то «Богуновка» на сусідніх аркушах[1].
Третій шар - сама Ясногородка. Похилевич каже прямо: на початку XVIII століття вона вважалася селом, а значення містечка й теперішню назву дістала, ставши резиденцією князів Шуйських[4]. Книга памʼяті натомість подає це як подію одного року - нібито 1728-го Богушівка «отримала статус містечка і назву Ясногородка»[9]. Такого не каже жодне з двох джерел, на які вона спирається: 1728 - це перший рік, під яким Похилевичеві відомий власник із Шуйських[4], а містечко «вновь учреждено королевскою привилегіею 1773 г.»[5]. Народне пояснення назви від Ясної Гірки книга памʼяті теж подає, і подає чесно - як переказ[9].
Кому належало
Перша дата, яку джерело називає прямо, - 1585 рік: маєток Богушів-Гулькевичів куплено княгинею Йоахимовою Корецькою з Ходкевичів, рідною сестрою славетного полководця Кароля Ходкевича, і відтоді Ясногородка входить у білгородські добра[6]. 1646 року князь Самуель Кароль Корецький продав її з усім білгородським ключем Максиміліанові Брозовському. Далі маєток успадкувала Зофія Брозовська й вийшла за Яна Констянтина Шуйського, старосту яловицького.
Про самих Шуйських два джерела сперечаються. Похилевич пише, що це нащадки родичів царя Василія Івановича Шуйського, які «удалились въ Польшу»[4]. Руліковський цю версію відкидає: за ним, польська гілка веде від князя Шуйського, який жив у Польщі ще за Сигізмунда І Старого на королівській пенсії у 80 кіп грошей на рік[6]. Перевірити це можна тільки за самими інвентарями, а їх ми не бачили.
Так само розходяться родоводи. Похилевич веде: Ігнатій, з 1751 року син його Франц, потім удова Людвіка, син Адам, внук Франц і правнук Войцех із дружиною Анелею[4]. За Руліковським, Ігнатій був одружений з Людвікою Зборовською й лишив єдину дочку Анелю, а Войцех Шуйський - не родич, а однофамілець, дворянин єпископа Солтика, за якого її видали заміж[6].
Обидва джерела сходяться на тому, що маєток тримав Ігнатій Шуйський - Похилевич веде його 1730-1750 роками[4]. А що він заселяв спустошене наново й заснував за Ірпенем Ігнатівку, назвавши її своїм хресним іменем, каже тільки Руліковський[6]. Палац його стояв іще в 1880-х: двоповерховий, камʼяний, серед великого парку, оточеного валом із зовнішнім ровом, який раніше наповнювався водою з Трубища[5].
Княгиня Шуйська виїздила до короля Станіслава Августа й виклопотала привілей 1773 року; про нього й про її лист, який Руліковський друкує цілком[6], - окремий запис.
Після неї маєток розділили на три схеди між трьома дочками. Ясногородку з Горбовичами, Княжичами, Музичами й Лукою взяла Франциска, віддана за полковника Авраама Івановича Марченка[6][4]. На 1864 рік маєтком володіє його син Іван, який служить при посольствах і живе здебільшого за кордоном; на 1900-й містечко вже належить поміщиці Іоанні Фадеївні Залєвській, а господарство веде управитель Людвіг Степанович Рутковський[7]. Наприкінці 1900 року київська газета друкує оголошення кредиторів: ясногородський маєток описано за борги, і опис призначено на 13 листопада[14]. А 1855 року містечко горіло: вогонь забрав тридцять пʼять єврейських дворів[6].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1775 | - | 80 домів у містечку і 11 селищ у ключі[4] |
| 1864 | 1389 | 980 православних, 3 римо-католики, 406 євреїв у 137 дворах[4] |
| 1887 | 1475 | 986 православних, 4 католики, 75 лютеран, 410 євреїв; окремо Богушівка 200 душ[5] |
| 1900 | 1670 | обох статей у 158 дворах, 820 чоловіків і 850 жінок[7] |
| 1928 | - | 465 дворів за газетною заміткою[13] |
| 1971 | 1526 | жителі села[8] |
| 2001 | 739 | перепис населення[30] |
Числа до 1900 року рахують віросповідання й ревізькі душі, а не жителів. Землі при містечку 1900 року 2854 десятини: поміщикам 1 997, церквам 42, селянам 815[7].
XX століття
Чим жило містечко. У 1913 році тут заснували сільськогосподарське кредитове товариство, і через чотирнадцять років у ньому було 280 членів, серед них сімнадцять жінок. У 1928 році газета дорікає, що при тринадцятьох селькорах стінгазета «Червоний Селянин» за півтора року вийшла пʼять разів і має тринадцять читачів[13]. А артілі 1936 року міняли імена швидше, ніж газета встигала їх друкувати.
Книга памʼяті подає сім загиблих і чотири встановлені імені, а рядків із іменем у мартиролозі два[9]; єдине свідчення очевидця дві книжки кладуть у різні села[25][9]. Що з цим робити - у записі про голод.
Терор. За київським і житомирським обласними томами книги репресованих, перевіреними суцільно, уродженців Ясногородки дванадцятеро, і пʼятеро з них дістали розстрільний вирок[10][11]. Це нижня межа, а не підсумок: том бере людину то за місцем народження, то за місцем проживання. Докладніше - у записі про репресії. Серед дванадцятьох - Берта Мартин, німкеня з Ясногородки, засуджена аж 1947 року й реабілітована 1967-го - за двадцять два роки до того, як реабілітували решту односельців[10].
З Ясногородки на примусові роботи до Німеччини вивезли 230 осіб - найбільше число серед сіл Бишівського району, для яких районна газета подає підрахунок. Нагороджених 370[8], а полеглих на фронтах - 270[25]. Звідки взялося число вивезених - у записі про війну, а про братську могилу в центрі села, яку два реєстри описують по-різному, - окремо.
Репресії тут не скінчилися тридцятими: 8 лютого 1984 року просто на робочому місці заарештували Ореста Васкула, який оселився в Ясногородці 1968-го, а до того відбув частину двадцятипʼятирічного строку в Караганді й Воркуті. Йому дали ще одинадцять - окремий запис.
Для пошуку. Метричні книги ясногородської парафії лежать у ЦДІАК, фонд 127, опис 1078: справи 1827 (за 1880 рік), 1847 (1881), 1936 (1883), 2018 (1887, тільки наше містечко), 2089 (1891), 1682 (1902) і 205 (1903). Оцифровані всі сім[2], прочитана поки що одна - 205[1]. Але старший і повніший шлях інший: сповідні розписи Київського повіту в тому самому фонді, опис 1015, оцифровані від 1738 року й відкриті. Наша парафія за 1866 рік - це щонайменше 117 дворів і 468 душ[3]. Жителі Богушівки записані в тих самих книгах, окремо в описах вона не стоїть. Акти цивільного стану радянського часу - ДАКО, фонд Р-5634: народження у справах 562, 568, 569, 576, 587 і 618, смерті у справах 600 і 621, шлюби у справах 570, 571 і 623. І ще один фонд: ДАКО, фонд 851, Ясногородська міщанська управа, 1908-1910 роки, дванадцять справ[24].
Осторога, без якої тут легко набрати чужих предків. Ясногородок у Київському повіті було дві, і розрізняє їх посвята церкви: наша - містечко з церквою Різдва Пресвятої Богородиці[4], друга - Миколаївська над Дніпром, у Похилевича 1887 року взагалі Ясногорка[5]. Покажчик дублікатів метричних книг знає під назвою «Ясногородка» близько пʼяти тисяч двохсот записів, але наших серед них приблизно чверть: у вибірці з двохсот 148 стоять при Миколаївській «при р. Моховой» і лише 51 при нашій «при р. Трубище»[22]. Відбирати доводиться за посвятою церкви в самому записі, а чому це так важить - у розборі. За нашими - справи 2078, 2135, 2204, 2258, 2326, 2396, 2469 і 2545а опису 1012[23].
Церква і школа
Церква тут Різдва Богородиці, деревʼяна, шостого класу, 36 десятин землі, збудована 1743 року, і з опису речей у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік Похилевич виснує, що вона стала на місці давнішої[4]. Руліковський додає, що ця церква була уніатською[6]. Окремо від неї наприкінці XVIII століття князь Франц Шуйський збудував деревʼяну церкву Іоанна Богослова: до 1839 року в ній часами правили уніатську службу, а 1848-го поміщик Авраам Марченко переробив її на теплу й призначив для поховання власникової родини[4]. Тому «Список» 1900 року й рахує в містечку дві православні церкви та єврейський молитовний дім[7]. Сьогодні парафія носить ту саму посвяту - Різдва Божої Матері, настоятель протоієрей Роман Задорожній[18].
Метрична книга 1903 року показує парафію зсередини. Записи ведуть приходський священник Автоном Самойлович і псаломщик Іаков Чекавський, а поруч стоять два різні стани: «селянинъ мѣстечка Ясногородки» і «мѣщанинъ Ясногородскаго мѣщанскаго общества»[1]. У селі міщанського товариства не буває, і Похилевич рахує в тому товаристві 329 євреїв і двох християн[5].
Школа 1900 року одна, однокласна приходська[7]; відкрито її, за районними нарисами, 1862 року, і ходила в неї менш як третина дітей[25]. За девʼять років губернське земство почало будувати чотирикомплектну, бо стара церковно-парафіяльна «дуже стара, і через це місцеві селяне не хочуть посилати своїх дітей до цієї школи і не допомагають їй грішми»; дітей шкільного віку рахували 239[15]. Про цю будову - окремий запис.
Радянська школа стала середньою й дала селу двох учителів, яких памʼятають досі. Математику викладав Никифор Захарович Малько, який до революції закінчив фізико-математичний і юридичний факультети Київського університету святого Володимира[17]. Мову й літературу з 1953 до 1976 року читала Лідія Андріївна Сиченко, родом із Королівки; вона померла 2017 року на 97-му році життя й похована в Ясногородці[16]. Її чоловік, письменник Петро Сиченко, учителював тут понад тридцять років і теж похований у селі; книга памʼяті помилково зве його уродженцем Ясногородки[9], хоч районні нариси 2006 року, того самого впорядника, звуть його жителем[25]. Чому це неправда - у розборі.
Що збереглося
Палацу Шуйських немає. Немає й деревʼяної церкви 1743 року: сьогоднішня цегляна стоїть у полі за кованою огорожею, з окремою дзвіницею на стовпах[27]. У переліку 2003 року по селу стоять два обʼєкти, обидва в центрі: «братська могила 6 комуністів, яких розстріляли фашисти в серпні 1941 року», споруджена 1967-го, охоронний номер 557, і памʼятник воїнам-односельцям 1953 року, охоронний 558[21]. Третя, братська могила радянських воїнів на цвинтарі, у цьому переліку відсутня, хоч сама стоїть і знята з натури; знаємо ми про неї зі зведеного переліку памʼяток району[26], а що поховано в ній одинадцятеро - лише з районних нарисів[25].
На 1971 рік у селі колгосп ім. Леніна на 2900 гектарах, з них 2100 орної, молочне тваринництво, зернові й розвинуте садівництво, а також середня школа, будинок культури, бібліотека й пологовий будинок[8]. Орден Трудового Червоного Прапора за врожаї 1976 року має ясногородець Йосип Олексійович Лосенко[25]. Той самий том додає рядок без жодного посилання: «В 1648, 1831, 1834 роках в Ясногородці відбулися виступи селян проти поміщиків»[8]. Ні Похилевич, ні Руліковський цих трьох дат не знають, і чим вони підперті, том не каже.
Найдавніше, що ми маємо, лишається непевним: у Зборівському реєстрі 1649 року стоїть Ясногородська сотня Київського полку - сотник Трохим Яценко, 87 козаків[12]. Чи це наше містечко, реєстр не каже - розбір спірного.
На гербі села - сонце в повному сяйві над білим будинком із вежкою, обабіч листяне дерево й ялина, а внизу срібна хвиляста смуга - Трубище[28].