Містечко засновано вдруге королівським привілеєм

Ясногородка засновувалася двічі. У 1773 році княгиня Шуйська виклопотала в короля привілей, яким містечко «вновь учреждено» і яким установлено десять річних ярмарків^[1][3]. Між інвентарем 1720 року, де на місці містечка пусте поле, і привілеєм лежить понад пів століття, а Ігнатій Шуйський, що володів маєтком у 1730-1750 роках, заселяв ці місця наново саме в цьому проміжку^[1][3].

Спершу воно перестало існувати

Гримултовський трактат 1686 року провів кордон по Ірпеню, і вся білгородська волость Ясногородки, що лежала по той бік річки, відійшла до Росії^[1][3]. Потім, уже за Палієвщини, містечко зруйнували цілком. Наслідок описує інвентар маєтку 1720 року, і Похилевич цитує з нього сім слів^[1]:

гдѣ прежде было мѣстечко, теперь пустое поле

Руліковський цитує той самий інвентар ширше, і в нього видно, що пусткою стали відразу два поселення: «siedlisko nazywające się J., gdzie przed tym bywało miasteczko, teraz puste znajduje się siedlisko, nazywające się Dołhobród, tam quondam bywała wieś, teraz puste znajduje się pole»^[3]. Обидва джерела спираються тут на один документ, тож про 1720 рік це одне свідчення, а не два^[1][3].

Хто садив його наново

Ігнатій Шуйський, приїхавши в порожню спадщину, мусив упорядковувати й заселяти її з нуля. Він заново осадив Ясногородку й довколишні села, а навпроти Білгородки, за Ірпенем, заклав нове містечко й назвав його своїм хресним іменем - Ігнатівкою^[3]. Ясногородку він зробив головною резиденцією: поставив тут двір і обкопав його ровами.

Ярмарки прийшли на покоління пізніше, уже за княгині Шуйської. Похилевич 1864 року подав лише число - десять на рік^[2]; у редакції 1887 року він виписав самі дати^[1]:

Вновь учреждено мѣстечко королевскою привилегіею 1773 г., которою также установлены 10 годовыхъ ярмарокъ: 17 марта, Вербная недѣля, 9-я пятница по пасхѣ, 13 іюня, 1 и 26 сентября, 28 октября, 16 ноября 6 декабря въ послѣднюю недѣлю Филиповки.

Десять ярмарків на рік це майже по одному на місяць, і три з них привʼязані не до чисел, а до церковного календаря - Вербна неділя, девʼята пʼятниця по Великодню, останній тиждень Пилипівки^[1]. У друкованому рядку кінець переліку йде без ком, але число десять називають і Похилевич, і Руліковський^[3]. Привілей Руліковський теж наводить за виданням документів: «arch. JZR», частина 5, том I, сторінка 434^[3].

Дві версії роду

Про самих Шуйських Похилевич і Руліковський пишуть багато, і розходяться вони двічі.

Похилевич веде лінію так: Ігнатій, з 1751 року його син Франц, потім удова Франца Людвіка, син Адам, внук Франц і правнук Войцех із дружиною Анелею^[1]. Руліковський веде інакше: Ігнатій був одружений з Людвікою Зборовською й лишив по собі єдину дочку Анелю, яку опікун, єпископ Солтик, видав за свого придворного Войцеха Шуйського - не родича, а однофамільця^[3].

Друга розбіжність глибша й стосується самого походження роду. Похилевич пише, що київські Шуйські це нащадки родичів царя Василія Шуйського, які перебралися до Польщі^[2]. Руліковський знає подібну версію від Слушки, за яким польські Шуйські пішли від двох братів царя Василія, і сумнівається в ній: «дуже можливо», пише він, що предком польської гілки став князь Шуйський, якому Сигізмунд І Старий листом до підскарбія Горностая призначив по 80 кіп грошей на рік, і посилається на «Akty Zap. Ros.», том II, сторінку 390^[3]. Карамзіна, том VII, сторінку 337, він наводить про інше: 1522 року трьох Шуйських запідозрили в намірі втекти на Литву. Похилевич свою версію пояснює в примітці: Жолкевський привіз до Варшави полоненими разом із царем Василієм його братів Дмитра й Івана, а Іван, що лишився в Польщі, «если не ошибаемся», став родоначальником польських князів Шуйських^[2].