Містечко засновано вдруге королівським привілеєм

Ясногородка засновувалася двічі. У 1773 році княгиня Шуйська виклопотала в короля привілей, яким містечко «вновь учреждено» і яким установлено десять річних ярмарків^[1][3]. Між першим містечком і другим лежить пів століття, і Ігнатій Шуйський заселяв ці місця наново десь посередині цього проміжку.

Спершу воно перестало існувати

Гримултовський трактат 1686 року провів кордон по Ірпеню, і вся білгородська волость Ясногородки, що лежала по той бік річки, відійшла до Росії^[3]. Потім, уже за Палієвщини, містечко зруйнували цілком. Наслідок описує інвентар маєтку 1720 року, і Похилевич цитує з нього шість слів^[1]:

гдѣ прежде было мѣстечко, теперь пустое поле

Руліковський цитує той самий інвентар ширше, і в нього видно, що пусткою стали відразу два поселення: «siedlisko nazywające się J., gdzie przed tym bywało miasteczko, teraz puste; znajduje się siedlisko, nazywające się Bołhobród, tam quondam bywała wieś, teraz puste pole»^[3]. Обидва наші джерела спираються тут на один документ, тобто двома свідченнями про 1720 рік ми не володіємо.

Хто садив його наново

Ігнатій Шуйський, приїхавши в порожню спадщину, мусив упорядковувати й заселяти її з нуля. Він заново осадив Ясногородку й довколишні села, а навпроти Білгородки, за Ірпенем, заклав нове містечко й назвав його своїм хресним іменем - Ігнатівкою^[3]. Ясногородку він зробив головною резиденцією: поставив тут двір і обкопав його ровами.

Ярмарки прийшли на покоління пізніше, уже за княгині Шуйської. Похилевич 1864 року знав лише число - десять на рік^[2]; у редакції 1887 року він виписав самі дати^[1]:

Вновь учреждено мѣстечко королевскою привилегіею 1773 г., которою также установлены 10 годовыхъ ярмарокъ: 17 марта, Вербная недѣля, 9-я пятница по пасхѣ, 13 іюня, 1 и 26 сентября, 28 октября, 16 ноября 6 декабря въ послѣднюю недѣлю Филиповки.

Десять ярмарків на рік це майже по одному на місяць, і половина з них привʼязана не до чисел, а до церковного календаря - Вербна неділя, девʼята пʼятниця по Великодню, останній тиждень Пилипівки. У друкованому рядку кінець переліку йде без ком, тому останні дати зливаються, і рахувати з нього рівно десять позицій доводиться на віру самому Похилевичеві. Привілей Руліковський теж бачив не в оригіналі, а у виданні документів: «arch. JZR», частина 5, том I, сторінка 434^[3].

Дві версії роду

Про самих Шуйських Похилевич і Руліковський пишуть багато, і розходяться вони двічі.

Похилевич веде лінію так: Ігнатій, з 1751 року його син Франц, потім удова Франца Людвіка, син Адам, внук Франц і правнук Войцех із дружиною Анелею^[1]. Руліковський веде інакше: Ігнатій був одружений з Людвікою Зборовською й лишив по собі єдину дочку Анелю, яку опікун, єпископ Солтик, видав за свого дворянина Войцеха Шуйського - не родича, а однофамільця^[3].

Друга розбіжність глибша й стосується самого походження роду. Похилевич пише, що київські Шуйські це нащадки родичів царя Василія Шуйського, які перебралися до Польщі^[2]. Руліковський цю версію називає й відкидає: він доводить, що князь Шуйський жив у Польщі ще за Сигізмунда І Старого і брав королівську пенсію в 80 кіп грошей на рік, і посилається при цьому на «Akty Zap. Ros.», том II, сторінку 390, та на Карамзіна, том VII, сторінку 337^[3]. Аргумент Руліковського сильніший тим, що має під собою публікації документів; аргумент Похилевича - тим, що він описував ці села зблизька й за церковними паперами губернії. Розібратися допоміг би інвентар маєтку, у якому Шуйські названі поіменно з родинними ступенями.