Той самий письменник двічі в одному томі, і щоразу з іншого села

14 серпня 2026 · Ясногородка · Новосілки

Київський том Національної книги памʼяті називає Петра Сиченка уродженцем Ясногородки, а за вісімсот сторінок друкує його жителем Новосілок. Котра сторінка правдива, видно з його власного свідчення про голод.

Нарис про Ясногородку в київському томі Національної книги памʼяті займає пʼятнадцять рядків, і одне речення в ньому звучить так: «Про Голодомор залишив яскраві, трагічні записи уродженець цього села відомий український письменник Петро Сиченко»^[1]. За вісімсот сторінок та сама книжка друкує про нього інше, а в іменному покажчику наприкінці обидві згадки стоять окремими рядками, ніби це двоє різних людей.

Чотири місця однієї книжки

Чотири рядки, одна книжка, один письменник^[1].

Село, у якого на нього всі права

Ясногородка має до нього стосунок, і немалий: тут він скінчив школу, сюди повернувся 1953 року вчителювати, тут прожив понад тридцять років і тут похований^[2]. Свідчення про голод стоїть під нарисом про Ясногородку, і одразу за словом «уродженець» книга наводить із Сиченка коротку фразу: «В Ясногородці жінка вбила своє дитя. Мʼясо його зварила»^[1]. Той, хто читає нарис підряд, дістає цілісну картину: місцевий хлопчик бачив голод у своєму селі й через пів століття про нього написав. У такому вигляді речення й розійшлося далі.

Газета називає день і село

Районна газета в нарисі «Співець рідного краю» пише прямо: «Петро Панасович Сиченко народився 20 листопада 1922 року в селі Новосілки на Макарівщині», «У рідному селі Петро Сиченко закінчив семирічку… середню освіту здобув у Ясногородській школі»^[2]. Памʼятник йому відкрито в Новосілках, і рукопис останнього роману переданий до новосілківського музею.

Двадцять кілометрів пішака

Через вісімсот сторінок, у розділі свідчень, стоїть його власний розгорнутий текст про ту саму сцену, і в ньому інша географія: хата Рябоволів на Митниківці, померлий господар Тиміш, мала Нюся, яка хвалиться, що їли мʼясо, і Марʼяна, яка зарізала найменшу доньку й збожеволіла^[1]. Там-таки він пише, що з дому до школи йшов «двадцять кілометрів пішака до Боярки», далі поїздом і трамваєм^[1]. Митниківка - куток Новосілок. Прізвище Рябовол - одне з тих, які він потім роздав героям свого роману про Новосілки^[2].

Коротка фраза на сторінці 529 і розгорнуте свідчення на сторінці 1325 - не той самий текст, і другий описує не те село, під яким надруковано перший.

Де книжка збиває найлегше

У покажчику на сторінці 1370 ті самі згадки розписані двома рядками, і перевірити людину за ним не виходить: хто шукає «Сиченка Петра», не побачить сторінки 1328, а хто шукає «Сиченка П. П.» - сторінок 7 і 529. Том не звів двох записів в одну людину, і кожен із них поодинці виглядає несуперечливо.

Друга пастка - у самому слові «уродженець». Мартиролог, який звикли перевіряти на імена й числа, помиляється ще й у приписці людини до місця, і ця помилка небезпечніша за числову: число можна перерахувати, а «уродженець цього села» читається як факт і мандрує далі без перевірки. Помилка тут не в тому, що села звʼязали, а в тому, що переставили дитинство. Разом із дитинством переставилося й те, чого свідок був очевидцем.

Перевіряти таку приписку варто в тому самому томі - за покажчиком і за розділом свідчень. Це коштує два звернення до книжки, яку однаково тримають у руках.

Звідси видно, що з цього тримається, а що ні. Людожерство в Ясногородці стоїть лише в переказі упорядника, без посилання на видання, і суперечить географії його власного свідчення. Уродженцем Ясногородки Петро Сиченко не був. А вчився він тут, учителював понад тридцять років і тут похований.

Чого не встановлено

Де саме надруковані його записи про голод, книга памʼяті не каже: вона цитує без посилання на видання. Тож і з якого тексту взято коротку фразу на сторінці 529, за томом не видно. Відповідь дасть підшивка районної газети, у якій він друкувався десятиліттями.