Книга памʼяті називає письменника уродженцем не того села
· Ясногородка · Новосілки
Київський том Національної книги памʼяті називає Петра Сиченка уродженцем Ясногородки, а через вісімсот сторінок сам себе спростовує. Разом із місцем народження зсунулося й місце, де він бачив те, про що свідчив.
Нарис про Ясногородку в київському томі Національної книги памʼяті займає пʼятнадцять рядків, і одне речення в ньому звучить так: «Про Голодомор залишив яскраві, трагічні записи уродженець цього села відомий український письменник Петро Сиченко»[1].
Це неправда, і доводить її той самий том.
Три місця однієї книжки, які не сходяться
| Книжкова сторінка | Що каже том |
|---|---|
| 7 | «використано поради і свідчення письменників - очевидців трагедії Голодомору: … поета Петра Сиченка» |
| 528-529 | «уродженець цього села відомий український письменник Петро Сиченко» |
| 1324-1325 | «Сиченко Петро Панасович, 1922 р.н., житель с. Новосілки Макарівського району, член Національної спілки письменників України» |
| 1370 | іменний покажчик: «Сиченко Петро 7, 529» і окремим рядком «Сиченко П.П. 1328» |
У покажчику том не звів двох записів в одну людину й розписав її як двох різних[1].
Районна газета в нарисі «Співець рідного краю» пише прямо: «Петро Панасович Сиченко народився 20 листопада 1922 року в селі Новосілки на Макарівщині», «У рідному селі Петро Сиченко закінчив семирічку… середню освіту здобув у Ясногородській школі»[2]. Памʼятник йому відкрито в Новосілках, і рукопис останнього роману переданий до новосілківського музею.
Чому це не дрібниця
Ясногородка справді має до нього стосунок, і немалий: тут він скінчив школу, сюди повернувся 1953 року вчителювати, тут прожив понад тридцять років і тут похований[2]. Помилка тому не в тому, що села звʼязали, а в тому, що переставили дитинство. А разом із дитинством переставилося й те, чого свідок був очевидцем.
Одразу за словом «уродженець» книга наводить із Сиченка коротку фразу: «В Ясногородці жінка вбила своє дитя. Мʼясо його зварила»[1]. Через вісімсот сторінок, у розділі свідчень, стоїть його власний розгорнутий текст про ту саму сцену, і в ньому інша географія: хата Рябоволів на Митниківці, померлий господар Тиміш, мала Нюся, яка хвалиться, що їли мʼясо, і Марʼяна, яка зарізала найменшу доньку й збожеволіла. Там-таки він пише, що з дому до школи йшов «двадцять кілометрів пішака до Боярки», далі поїздом і трамваєм[1].
Митниківка - куток його рідного села, а не Ясногородки. І прізвище Рябовол - одне з тих, які він потім роздав героям свого роману про Новосілки[2].
Що з цього випливає
Коротка фраза на сторінці 529 і розгорнуте свідчення на сторінці 1325 - не той самий текст, і другий описує не те село, під яким надруковано перший. Тому:
- писати, що Петро Сиченко засвідчив людожерство в Ясногородці, не можна: це стоїть лише в переказі упорядника, без посилання на видання, і суперечить географії його власного свідчення;
- писати, що він уродженець Ясногородки, теж не можна;
- писати, що він тут учився, учителював понад тридцять років і похований, - можна й треба.
Де саме надруковані його записи про голод, книга памʼяті не каже: вона цитує без посилання на видання. Шукати треба в підшивці районної газети, у якій він друкувався десятиліттями.
І ширше правило
Мартиролог, який ми звикли перевіряти на імена й числа, помиляється ще й у приписці людини до місця, і ця помилка небезпечніша: число можна перерахувати, а «уродженець цього села» читається як факт і мандрує далі без перевірки. Перевіряти таку приписку варто в тому самому томі - за покажчиком і за розділом свідчень. Це коштує два звернення до книжки, яку ми однаково тримаємо в руках.