Чотири рядки, у яких два імені

«Кількість жертв в селі - 7 загиблих, встановити вдалося поіменно 4-х дітей», - пише том^[2]. Рядків у мартиролозі чотири, і контрольна сума сходиться. Але імен у них два:

Циток Ганна 5-6 років Циток Федір 7-8 років Радзієвська дитина Радзієвська дитина

Два останні рядки так і надруковано^[2]. Ні імені, ні статі, ні віку - тільки прізвище родини й слово «дитина», повторене двічі. Тобто про двох із чотирьох відомо лише те, що вони були діти Радзієвських.

Вік у двох названих теж стоїть діапазоном - «5-6 років», «7-8 років». Так буває тоді, коли свідки року народження не памʼятають, і книга це чесно показує, замість поставити рівне число.

Чого в цьому мартиролозі немає взагалі - це графи причини смерті. Він не таблиця з колонкою, у яку хтось уписав «від голоду», а голий стовпчик прізвищ. Отже документом причину смерті цих чотирьох дітей не підтверджено; підтверджено те, що вчителька Ясногородської школи Н. М. Белінська записала їх 1998 року як жертв Голодомору за свідченнями двох людей^[2].

Мартиролог укладено «за свідченнями Войтенко К.С., 1935 р.н., Перепеченка П.Й., 1914 р.н.»^[2] - тобто перший свідок народився через два роки після подій, про які свідчить. Те, що він переказував 1998 року, це родинна памʼять, а не побачене; очевидцем із двох міг бути тільки другий, якому 1933 року було девʼятнадцять. Це не робить список хибним, але робить його наполовину переказом.

Прізвище Циток у цьому селі старе. У метричній книзі ясногородської церкви за 1903 рік записано, як 1 березня хрестили Ѳеодота, сина Ѳеодора Іосифова Цытока, селянина містечка Ясногородки^[1]. Родинного звʼязку між ним і дітьми, які померли за тридцять років, метрика не встановлює, і збігу прізвища для цього замало. Але це те саме село й те саме прізвище, і той, хто шукатиме своїх Цитоків, тепер має обидві точки.

Одне свідчення про голод при цьому селі надруковано двічі, і воно не про нього. Районні нариси 2006 року наводять при Ясногородці спогад письменника Петра Сиченка: люди вмирали просто в черзі за хлібом, на київському Житньому ринку торгували людським мʼясом, «і в Ясногородці жінка вбила своє дитя»^[3]. Через два роки ту саму фразу при тому самому селі повторює книга памʼяті^[2].

Але в розгорнутому свідченні, надрукованому в тій самій книзі памʼяті на вісімсот сторінок далі, Сиченко описує цю сцену в іншому місці - на Митниківці, кутку його рідних Новосілок, з іменами тамтешніх родин^[2]. У Ясногородці він скінчив школу, сюди повернувся вчителювати й тут похований, а голод 1933 року бачив удома, дитиною. Нариси 2006 року, до речі, звуть його жителем села, а не уродженцем^[3]: слово «уродженець», яке переставило йому дитинство, стало при ньому вже після цієї книжки.

Тобто дві книжки того самого автора кладуть цей спогад у різні села, і обирати за них ми не будемо^[3][2]. Свідчення, яке належало б самій Ясногородці без застережень, у нас і далі немає. Чим це доведено - у розборі.

Акти про смерть Ясногородської сільради за 1932 і 1933 роки в базі актів цивільного стану ДАКО ми не знайшли, хоча акти цього села за 1926 і 1928 роки там є, зі справами й аркушами. Лишається перебрати опис фонду Р-5634 за ці два роки суцільно.

Як ми це зʼясували: Книга памʼяті називає письменника уродженцем не того села