Новосілки

село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Нове село, Новоселки

У 1900 році в Новосілках жило 1332 людини, 678 чоловіків і 654 жінки^[2]. За переписом 2001 року - 941, на 2020 рік, коли село ввійшло до Боярської громади, - 670^[22]. Між переписами 1926 і 1939 років село втратило 201 особу: 1332 і 1131^[4].

Село стоїть на лівому березі Ірпеня, за дванадцять верст на схід від Бишева^[1] і за сорок пʼять від Києва^[2]. Історична адреса, за якою шукаються документи, - Київський повіт Київської губернії; далі Бишівський район (1923-1959), Макарівський (1959-2020) і з 12 червня 2020 року Фастівський, Боярська міська громада^[22][23]. Новосілок на Київщині кілька, і навіть у самому Київському повіті 1900 року їх було дві^[2]: наші - ті, що на Ірпені й поруч із Мостищем. Ця пара тримається в документах від XVII століття до сільрад 1946 року, а розділила її аж реформа 2020-го, яка Мостище віддала Бишівській громаді, а Новосілки Боярській^[23].

Назва

Найдавніша відома форма - Нове село. У такому вигляді назва стоїть у запису про грошові й медові данини Київської Софійської митрополичої вотчини: «У Новом селі Ондрієви діти дають ведро меду». Краєзнавець Євген Букет датує цей запис 1415 роком «чи пізніше» і ототожнює «Нове село» з Новосілками^[16]. Обидві ланки тут слабкі й обидві варто знати: хедж «чи пізніше» належить самому Букетові й у переказах цієї цитати зазвичай губиться^[22], а ототожнення поселення належить йому ж, не документу.

«Історія міст і сіл» пояснює назву інакше й датує інакше: 1240 року монголо-татари спалили село Старосілля за два з половиною кілометри на схід звідси, а жителі оселилися на новому місці й назвали село Новосілками^[3]. Джерела для цієї дати видання не наводить, а Букет ту саму історію переповідає як місцеву легенду і роком не датує взагалі^[16].

Найраніша згадка, за якою стоїть документ, - 1670 рік: грамотою польського короля Михайла Вишневецького (Міхала Корибута) Новоселки закріплено за Києво-Братським училищним монастирем^[1]. Але й тут Похилевич суперечить сам собі на одному розвороті. У статті «Новоселки» дата грамоти - 25 квітня 1670 року, а передано нею Новоселки разом із Мотовилівкою. У статті «Ясногородка» на сусідній сторінці - 10 жовтня 1670 року, і передано Ясногородку «вмѣстѣ съ м. Новоселками, Мостищами, Звонками и Лобковщизною»^[1]. Або грамот було дві, або одна з дат хибна; розсудить це лише сам акт. Між 1415 і 1670 роками в доступних виданнях порожньо.

Ще одна дрібниця, яка коштує часу тому, хто шукає село в покажчиках: поруч із «селом» у джерелах трапляється й містечко. Похилевич у статті «Ясногородка» пише «м. Новоселками» за сім рядків після власного заголовка «Новоселки село»^[1]. Пробувати варто обидва слова.

Кому належало

Училищний монастир заплатив за Новоселки шістдесят тисяч польських злотих «складочних» грошей, а коли за трактатами ці маєтки лишилися за кордоном, вони перестали бути власністю колегії^[1].

На початку XVIII століття селом володіє Анна Виговська, скарбникова земська київська^[1]. 1742 року двір Виговських у Новосілках розгромила ватага з-за Ірпеня. До середини століття власники вже інші: 1750 року в судовому акті названо Адама Іпогорського-Ленкевича, старосту гребніського, і Томаша Іпогорського-Ленкевича, підстолія мозирського^[6]. Цього прізвища немає ні в Похилевича, ні в «Історії міст і сіл», і воно затуляє півстолітню діру в родоводі маєтку. З другої половини XVIII століття Новоселки через родинні звʼязки відходять до Бишівського маєтку^[1].

1830 року Франц Харлінський продав маєток разом із деревнею Мостищами адвокатові Грабовському, а той за кілька років перепродав його адвокатові Ігнатію Марцинковському; із двох синів Марцинковського Новоселки дісталися старшому Фердинанду, Мостище - молодшому Алберту^[1]. Тут книжка розходиться з архівом. Описи Київської духовної консисторії називають Казимира Грабовського поміщиком села Новосілки вже в справі 1818-1820 років про підтоплення греблею чужих сінокосів^[7] - за дванадцять років до продажу, який описує Похилевич. Або дата в Похилевича зсунута, або Грабовський тримав частину маєтку раніше, або Грабовських було двоє; розсудить сама справа.

Останні власники села - Петричеки. Землевпорядні плани в ДАКО йдуть трьома прізвищами: Хірвінський (1813), Марцинківський (1874) і Петричек (1890 і 1891)^[8]. На 1900 рік село значиться за поміщицею Варварою Вікентіївною Петричек, управителем при ній Григорій Іванов Стеценко; їй же належать сусідній хутір Новий, водяний млин у селі й пожежний насос із бочками^[2]. А 12 лютого 1915 року о 23:30 у маєтку Новоселки Київського повіту помер Євграф Осипович Петричек; ховали його 16 лютого там-таки, після літургії в місцевій Хрестовоздвиженській церкві^[9]. Оголошення в «Кіевлянинѣ» подала дружина; ким саме був Євграф - власником, орендарем чи управителем, - з тексту не видно.

Скільки людей

1864 року Похилевич рахує в Новоселках 801 православного, 10 римо-католиків і 18 євреїв, тобто 829 душ, і 2182 десятини землі «съ хорошими лѣсами»; при власниковому домі великий сад, добре влаштована винокурня і хлібний магазин^[1]. За наступні тридцять шість років село виростає більш ніж у півтора раза й доходить до 1332 жителів^[2].

Землі на 1900 рік у селі 2256 десятин: поміщикам 1136, селянам 1072, церквам 42, іншим станам 5^[2]. Доданки дають 2255. Розбіжність на одиницю стоїть у самому виданні, і виправляти її нема на що.

Пару чисел «110 дворів, 1332 особи» різні довідники приписують різним рокам, і жодного з них не варто брати мовчки. Вікіпедія відносить її до 1864 року^[22] - при тому, що Похилевич за той самий рік дає 829 душ^[1]. «Національна книга памʼяті» відносить її до перепису 1926 року, і там-таки надруковано 1332 при доданках 670 чоловіків і 654 жінки, що дає 1324^[4]. У «Списку населених місць» те саме 1332 розкладається без залишку: 678 і 654^[2].

Далі ряд іде тільки вниз: 1131 особа за переписом 1939 року^[4], 973 на початок 1970-х^[3], 941 за переписом 2001 року і 670 на 2020-й^[22].

XX століття

Влітку 1917 року Новосілки разом із Леонівкою, Ясногородкою і ще одним селом повіту здали на дієву армію 171 пуд 30 фунтів жита і 50 з половиною пудів гречки^[10]. Скільки з цього припало на самі Новосілки, газета не розділяє.

У лютому 1924 року Новосілки - один із трьох зерноочисних пунктів на весь Бишівський район, поряд із Леонівкою і Бишевом; прокатні станції при цьому дісталися пʼятьом іншим селам району, а Новосілкам ні^[11]. Того ж року, у серпні, комсомольська газета друкує замітку про сільський схід у Новосілках: місцевий осередок КІМу у вишиванках із червоними бантами й значками, і тут-таки, між іншим, згадка про «банду Гайового» як про щось місцеве й недавнє, куди куркульський син міг піти «знову»^[12]. Замітку надруковано з власним малюнком: схід під церквою з двома банями, промовець на трибуні, юрба в брилях і корова скраю.

У грудні 1925 року Київська окрполітосвіта вносить Новосілки до плану на двадцять кіноустановок 1926 року. Критерій відбору названо в самій замітці: села не менше двох тисяч душ, з розрахунком обслуговувати ще два-три сусідніх; приміщення на 200-350 глядачів, апарати від ВУФКУ в розстрочку на три-пʼять років, квиток три-пʼять копійок^[13]. Двох тисяч жителів переписи в Новосілках не показують ні перед тим, ні після^[2][4]. Або село на короткий час і справді переросло дві тисячі, або окрполітосвіта застосовувала свій критерій не буквально.

У квітні 1928 року Новосілки потрапили на першу шпальту «Пролетарської правди» - з фейлетоном.

Фейлетон Івана Земляка «Новосілківський чорт» розповідає таке. Школярі, прийшовши вранці до класу, побачили на столі чорта в кожусі вовною наверх, з рогами, «дуже подібними до рукавів кожуха», і розбіглися - хто додому, хто до завідувача школи. Завідувач, побачивши чорта, перелякався й побіг до сільради; голова сільради вирішив перевірити факт особисто, і разом вони пішли до школи, де вже нікого не було. «Куркулі вже навіть почали говорити про молебінь.» Надвечір чорта знайшли: ним виявився місцевий житель, «який близько стоїть до кооперації», що заночував у класній кімнаті з Ніною, проспав і, коли його виявили, перевдягся, щоб його не впізнали^[14]. Імен новосілківців у фейлетоні немає жодного, а жанр допускає домисел, тому де тут факт, а де літературна обробка, з тексту не встановити. Гострий кінець при цьому спрямований не на село: «коли ми довідуємося, що зав. радянської школи на селі, замість того, щоб на місці в школі викрити вигаданого чорта, біжить та заявляє про нього до сільради, - ми не тільки дивуємося, а й задумуємося»^[14].

Далі йдуть роки, від яких лишилися вже не газетні замітки, а списки. Голод 1932-1933 років: очевидці, опитані 2008 року, пригадали 86 померлих, а сам нарис оцінює втрати села «за дві сотні»^[4]. Репресії: сімнадцять уродженців і жителів Новосілок у «Реабілітованих історією», від січня 1930 року до 1944-го, і десятьох із них розстріляно.^[5]

Під час окупації з Новосілок вивезли на примусові роботи до Німеччини 98 осіб - стільки ж, скільки з Фасови, і вдвічі з лишком менше, ніж із Ясногородки, звідки вивезли 230; підрахунок зроблено за матеріалами ДАКО, а скільки з вивезених повернулося, редакція встановити не змогла^[15]. «Історія міст і сіл» додає, що 146 жителів села нагороджено орденами й медалями за бої проти німців, але поіменно не називає нікого^[3].

Найвідоміший військовий, якого дало село, вийшов із нього задовго до тієї війни. Іван Хомич Кучеренко народився в Новосілках 28 грудня 1908 року; з грудня 1941 року він командував підводним човном С-51 на Північному флоті^[20], а указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1945 року дістав звання Героя Радянського Союзу; контр-адмірал з 1953 року^[19][20]. Дата його смерті в довідниках розходиться: Енциклопедія Сучасної України подає 19 грудня 1959 року^[19], російська Вікіпедія - 26 листопада того ж року^[20].

На початок 1970-х центральна садиба в Новосілках - радгосп, а не колгосп, і цим село відрізняється від сусідів: у тому самому виданні Пашківка йде з колгоспом «Перемога», Рожів із «Трудом», Ситняки з «Ленінцем». Радгосп «Новосілківський» мав 3520 гектарів землі, з них 2426 орної, спеціалізувався на виробництві молока й вирощував пшеницю, картоплю, льон і овочі. Тоді ж у селі працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медична амбулаторія й аптека^[3].

Церква і школа

Церква в Новоселках Хрестовоздвиженська, деревʼяна, пʼятого класу, землі при ній 46 десятин. Похилевич пише, що збудована вона «еще въ началѣ прошлаго вѣка», тобто на початку XVIII століття, «но въ какомъ именно году неизвѣстно»; 1857-1859 років її фундаментально відремонтували^[1]. До 1900 року церковної землі лишилося 42 десятини^[2].

1833 року в землі в Новоселках знайшли давній срібний хрест з підніжжям, вагою два з половиною фунти, з грубим зображенням розпʼяття й хрещення Господнього; розпорядженням консисторії його передали до Києво-Софійського собору^[1].

Для того, хто шукає предків, парафія - головна адреса села: метричні книги, клірові відомості й сповідні розписи новосілківської церкви лежать у ЦДІАК України у фонді 127, і найраніша знайдена метрична книга саме цієї церкви охоплює 1762-1808 роки на 192 аркушах^[7]. Тут чекає пастка. Покажчик «Списку населених місць» 1900 року відносить Новосілки до Бишівської волості^[2], а географічний покажчик церков ЦДІАК, на який спирається Вікіпедія, - до Мотижинської^[22]. Волості перекроювали, обидві належали до Київського повіту, і в описі справи волость може стояти будь-яка з двох.

З описів того самого фонду видно й дрібне життя парафії на початку XIX століття: священник Аверкій Кміта просить дозволу відремонтувати церкву й влаштувати бічні вівтарі, він же зі старостою Іваном Орленком - покрити деревʼяний дах, 1829 року йде справа про збір пожертв на ремонт. А наприкінці 1828 року дячком до Новосілок призначено Василія Кміту, якого згодом рукоположили в диякони до сусідньої Ясногородки^[7].

Школа в селі 1900 року одна, однокласна парафіяльна^[2]; на початок 1970-х - уже восьмирічна^[3]. При школі 9 травня 1989 року відкрито історико-краєзнавчий музей, доповнений і перебудований 2009-го. Розділів у ньому три: про контр-адмірала Кучеренка, «Новосілки з глибини віків» і про письменників краю - Володимира Малика й Петра Сиченка. Фонди - 350 експонатів, з них 280 основного фонду, на вісімнадцяти квадратних метрах^[21]. Учитель історії цієї школи Микола Білоцький записав 2008 року свідчення чотирьох очевидців голоду, і саме на цих записах побудовано нарис про Новосілки в «Національній книзі памʼяті»^[4][21].

Що збереглося

Хрестовоздвиженська церква відреставрована й обслуговує дві парафії, Новосілки й Мостище^[22].

Село має власні герб і прапор. На гербі синє й зелене поля розділяє хвиляста срібна смуга - Ірпінь; угорі хрест між двома золотими бджолами, унизу розгорнута книга. Автор герба - А. П. Марчук^[24].

Про братські могили джерела не сходяться, і питання лишається відкритим. Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року обліковує в селі дві братські могили, окремими рядками: воїнів Радянської Армії, полеглих 1943 року за визволення села, з залізобетонним обеліском, і воїнів Червоної Армії, які загинули «в роки громадянської війни», зі скульптурою воїна на могилі. Року в другому рядку прочитати не вдалося: остання цифра на доступній копії не збереглася^[17]. «Історія міст і сіл» знає натомість братську могилу 64 бійців-богунців, полеглих у бою з денікінцями, і року не називає^[3]. А перелік памʼяток місцевого значення обліковує в Новосілках два обʼєкти: охоронний № 535 - братська могила, памʼятник 1957 року, у полі, і № 536 - памʼятник 129 воїнам-односельцям, 1965 року^[18].

Звести ці версії в одну поки нічим. Рішення 1970 року охоронних номерів не має взагалі, лише порядкові^[17], тому зіставляти його рядки з номерами реєстру доводиться за описом, а описи називають різні події. Розсудить це напис на самому камені або першоджерело реєстру памʼяток.