Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Новосілки
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Нове село, Новоселки
Новосілок на Київщині кілька, і навіть у самому Київському повіті 1900 року їх було дві[4]. Наші - на лівому березі Ірпеня, за дванадцять верст на схід від Бишева[2] і за сорок пʼять від Києва[4]; у документах вони майже завжди стоять поруч із Мостищем. Ця пара тримається від XVII століття до сільрад 1946 року, коли в кожного села вже своя рада - Новосілківська не мала жодного підпорядкованого хутора, тільки самі Новосілки[30] - а розділила її аж реформа 2020-го: Мостище пішло до Бишівської громади, Новосілки до Боярської[28].
Історична адреса для пошуку документів - Київський повіт Київської губернії; далі Бишівський район (1923-1959), Макарівський (1959-2020) і з 12 червня 2020 року Фастівський, Боярська міська громада[27][28].
Назва
Найдавніша відома форма - Нове село: під нею поселення стоїть у запису про медові данини Київської Софійської митрополичої вотчини, «У Новом селі Ондрієви діти дають ведро меду»[20]. Далі в документах ідуть Новоселки, а поруч зі «селом» трапляється й містечко: Похилевич у статті «Ясногородка» пише «м. Новоселками» за сім рядків після власного заголовка «Новоселки село»[2]. У покажчиках варто пробувати всі три.
Найраніша точно датована згадка, за якою стоїть документ, припадає на 1636 рік: за Похилевичем, село тоді належало Філонові Богушевичу Гулькевичу, а «економічні нотатки» того року налічують десять дворів, два млинові колеса, шевця й коваля[3]. 1670 року королівська грамота закріпила село за Києво-Братським училищним монастирем, і в самого Похилевича вона має дві різні дати на одному розвороті[2]; обидва документи ми знаємо лише з його переказу. Старші дати трапляються частіше, але тримаються слабше: 1415 рік Євген Букет сам подає з обмовкою «чи пізніше»[20], а 1240-й, від спалення сусіднього Старосілля, «Історія міст і сіл» не підпирає джерелом[5].
Кому належало
На початку XVIII століття селом володіє Анна Виговська, скарбникова земська київська[2]; за тим самим Похилевичем, вона ж збудувала латинський костел у Бишеві; 1742 року двір Виговських розгромила ватага з-за Ірпеня. До середини століття власники вже інші: 1750 року в судовому акті названо Адама Іпогорського-Ленкевича, старосту гребніського, і Томаша, підстолія мозирського[9]. Цього прізвища немає ні в Похилевича, ні в «Історії міст і сіл», а воно заповнює півстолітню прогалину в переліку власників маєтку. З другої половини XVIII століття Новоселки родинними звʼязками відходять до Бишівського маєтку[2].
1830 року Франц Харлінський продав маєток разом із деревнею Мостищами адвокатові Грабовському, а той за кілька років перепродав його адвокатові Ігнатію Марцинковському; із двох його синів Новоселки дісталися старшому Фердинанду, Мостище - молодшому Алберту[2]. Друге видання Похилевича веде лінію Новосілок далі: 1875 року Фердинанд продав маєток Василю Константиновичу Цеслінському, 675 десятин поля й 458 лісу, а невдовзі перед виходом тому - вже панові Борисову[3]. Але описи Київської духовної консисторії називають Казимира Грабовського поміщиком Новосілок уже в справі 1818-1820 років про підтоплення греблею чужих сінокосів[10], за дванадцять років до продажу: або дата в Похилевича зсунута, або Грабовський тримав частину маєтку раніше, або Грабовських було двоє.
Останні власники села - Петричеки. Землевпорядні плани в ДАКО йдуть трьома прізвищами: Хірвінський (1813), Марцинківський (1874) і Петричек (1890 і 1891)[13]. На 1900 рік село значиться за поміщицею Варварою Вікентіївною Петричек, управитель при ній Григорій Іванов Стеценко; їй же належать хутір Новий, водяний млин і пожежний насос із бочками[4]. А 12 лютого 1915 року о 23:30 у маєтку Новоселки помер Євграф Осипович Петричек; ховали його 16 лютого там-таки, після літургії в Хрестовоздвиженській церкві, а оголошення в «Кіевлянинѣ» подала дружина[14]. Ким був Євграф - власником, орендарем чи управителем, - не видно.
Скільки людей
1864 року Похилевич рахує в Новоселках 801 православного, 10 римо-католиків і 18 євреїв, тобто 829 душ, і 2182 десятини землі «съ хорошими лѣсами»; при власниковому домі великий сад, винокурня і хлібний магазин[2]. Друге видання дає за 1887 рік третє, окреме число - 1046 (1000 православних + 46 євреїв), наділ 1025 десятин, викуп 1356 р. 14 к.[3]; воно не збігається ні з 829, ні з тим числом, про яке нижче. До 1900 року, за тридцять шість років від першого видання, село виростає більш ніж у півтора раза - до 1332 жителів. Землі на 1900 рік 2256 десятин: поміщикам 1136, селянам 1072, церквам 42, іншим станам 5 - доданки дають 2255, і розбіжність на одиницю стоїть у виданні[4].
Пару чисел «110 дворів, 1332 особи» різні довідники приписують різним рокам. Вікіпедія відносить її до 1864 року[27] - при тому, що Похилевич за той самий рік дає 829 душ[2]. «Національна книга памʼяті» відносить її до перепису 1926 року, надрукувавши 1332 при доданках 670 чоловіків і 654 жінки, що дає 1324[6]. У «Списку населених місць» те саме 1332 розкладається без залишку: 678 і 654[4].
Далі ряд іде тільки вниз: 1131 особа 1939 року, на 201 менше, ніж 1926-го[6]; 973 на початок 1970-х[5], 941 за переписом 2001 року і 670 на 2020-й, коли село ввійшло до Боярської громади[27].
XX століття
Влітку 1917 року Новосілки разом із Леонівкою, Ясногородкою і ще одним селом повіту здали на дієву армію 171 пуд 30 фунтів жита і 50 з половиною пудів гречки; скільки з цього припало на Новосілки, газета не розділяє[15].
У лютому 1924 року Новосілки - один із трьох зерноочисних пунктів на весь Бишівський район, поряд із Леонівкою і Бишевом, а прокатні станції дісталися пʼятьом іншим селам, Новосілкам ні[16]. У серпні того ж року комсомольська газета описує сільський схід: осередок КІМу у вишиванках із червоними бантами й значками і згадка, між іншим, про «банду Гайового» як про щось місцеве й недавнє, куди куркульський син міг піти «знову»[1]. До замітки є малюнок: схід під церквою з двома банями, промовець на трибуні, юрба в брилях.
У грудні 1925 року Київська окрполітосвіта вносить Новосілки до плану на двадцять кіноустановок 1926 року. Критерій - села не менше двох тисяч душ, з розрахунком на ще два-три сусідніх; приміщення на 200-350 глядачів, апарати від ВУФКУ в розстрочку на три-пʼять років, квиток три-пʼять копійок[17]. Двох тисяч жителів переписи в Новосілках не показують ні перед тим, ні після[4][6]: або село ненадовго переросло дві тисячі, або критерій застосовували не буквально.
У квітні 1928 року Новосілки потрапили на першу шпальту «Пролетарської правди» - з фейлетоном Івана Земляка «Новосілківський чорт»: школярі побачили вранці в класі чорта в кожусі вовною наверх, а надвечір чортом виявився місцевий житель, «який близько стоїть до кооперації», що заночував у класній кімнаті з Ніною. Гострий кінець спрямований не на село, а на завідувача школи, який побіг заявляти про чорта до сільради[18]. Імен новосілківців у фейлетоні немає жодного, а жанр допускає домисел.
Голод 1932-1933 років: очевидці, опитані 2008 року, пригадали 86 померлих, а сам нарис оцінює втрати села «за дві сотні»[6]. Репресії: вісімнадцять уродженців і жителів Новосілок у «Реабілітованих історією», від січня 1930 року до 1944-го, і десятьох із них розстріляно[7][8].
Вивезення на примусові роботи до Німеччини забрало з села 98 осіб - стільки ж, скільки з Фасови, і вдвічі з лишком менше, ніж із Ясногородки з її 230; пʼятеро з них названі поіменно як загиблі там, а скільки повернулося, встановити не вдалося[19]. «Історія міст і сіл» додає, що 146 жителів села нагороджено орденами й медалями за бої проти німців, але не називає нікого[5].
Іван Хомич Кучеренко народився в Новосілках 28 грудня 1908 року, з грудня 1941 року командував підводним човном С-51 на Північному флоті[25], указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1945 року дістав звання Героя Радянського Союзу, з 1953 року контр-адмірал[24][25]. Дата смерті розходиться: Енциклопедія Сучасної України подає 19 грудня 1959 року[24], російська Вікіпедія - 26 листопада того ж року[25].
На початок 1970-х центральна садиба в Новосілках - радгосп, а не колгосп, і цим село відрізняється від сусідів: у тому самому виданні Пашківка йде з колгоспом «Перемога», Рожів із «Трудом», Ситняки з «Ленінцем». Радгосп «Новосілківський» мав 3520 гектарів землі, з них 2426 орної, спеціалізувався на молоці й вирощував пшеницю, картоплю, льон і овочі; тоді ж у селі працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медична амбулаторія й аптека[5].
Церква і школа
Церква в Новоселках Хрестовоздвиженська, деревʼяна, пʼятого класу. Похилевич пише, що збудована вона «еще въ началѣ прошлаго вѣка», тобто на початку XVIII століття, «но въ какомъ именно году неизвѣстно», а 1857-1859 років її фундаментально відремонтували; землі при ній 46 десятин[2], до 1900 року церковної лишилося 42[4]. А 1833 року в землі в Новоселках знайшли давній срібний хрест з підніжжям, вагою два з половиною фунти, з грубим зображенням розпʼяття й хрещення Господнього; розпорядженням консисторії його передали до Києво-Софійського собору[2].
Метричні книги, клірові відомості й сповідні розписи новосілківської церкви лежать у ЦДІАК України у фонді 127, а найраніша знайдена метрична книга охоплює 1762-1808 роки на 192 аркушах[10]. Тут пастка: «Список населених місць» 1900 року відносить Новосілки до Бишівської волості[4], а географічний покажчик церков ЦДІАК - до Мотижинської[27]; обидві волості були в Київському повіті, і в описі справи може стояти будь-яка.
Записів у цих книгах більше, ніж у будь-якому іншому селі нашої округи. Іменний покажчик дублікатів метричних книг Київської губернії знає під Новосілками близько десяти тисяч семисот записів - число приблизне, воно пливе від запиту до запиту, - і з двохсот, які ми переглянули, 170 мають у самому записі Хрестовоздвиженську церкву Київського повіту[11]. Роки у вибірці починаються з 1752-го. За записами стоять справи 1979, 2043, 2093, 2263, 2328, 2543 і 2680 опису 1012[12]; кожна така справа це книга на цілий кущ парафій за рік, тому в тих самих номерах сидять і Грузьке з Копиловом.
З описів того самого фонду видно й дрібне життя парафії початку XIX століття: священник Аверкій Кміта просить дозволу відремонтувати церкву й влаштувати бічні вівтарі, він же зі старостою Іваном Орленком - покрити деревʼяний дах, 1829 року йде справа про збір пожертв на ремонт, а наприкінці 1828 року дячком до Новосілок призначено Василія Кміту, якого згодом рукоположили в диякони до Ясногородки[10].
Школа в селі 1900 року одна, однокласна парафіяльна[4]; на початок 1970-х - уже восьмирічна[5]. При ній 9 травня 1989 року відкрито історико-краєзнавчий музей, перебудований 2009-го: три розділи - про контр-адмірала Кучеренка, «Новосілки з глибини віків» і про письменників краю, Володимира Малика й Петра Сиченка; 350 експонатів, з них 280 основного фонду, на вісімнадцяти квадратних метрах[26]. Свідчення чотирьох очевидців голоду, на яких побудовано нарис про Новосілки в «Національній книзі памʼяті», записав 2008 року вчитель історії цієї школи Микола Білоцький[6][26].
Що збереглося
Що стоїть на місці Хрестовоздвиженської церкви, ми певно не знаємо. Краєзнавча книжка 2006 року бачила там лише зруйнований фундамент із деревʼяним хрестом 1994 року[21]. Вікіпедія пише, що 2003 року парафія вийшла з-під Московського патріархату, церкву реставровано і вона обслуговує Новосілки й Мостище[27]. Але та сама стаття собі й суперечить: церкви немає в її переліку памʼяток села, а серед перспектив розвитку стоїть будівництво церкви. Установити це можна за фотографією храму з датою.
Село має власні герб і прапор. На гербі синє й зелене поля розділяє хвиляста срібна смуга - Ірпінь, угорі хрест між двома золотими бджолами, унизу розгорнута книга; автор - А. П. Марчук[29].
Про братські могили джерела не сходяться - як саме, розібрано в «Могилі, у якої три різні роки». Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року обліковує в селі дві братські могили окремими рядками: воїнів Радянської Армії, полеглих 1943 року за визволення села, із залізобетонним обеліском, і воїнів Червоної Армії, полеглих «в роки громадянської війни», зі скульптурою воїна, - року в другому рядку прочитати не вдалося[22]. «Історія міст і сіл» знає натомість братську могилу 64 бійців-богунців, полеглих у бою з денікінцями, і року не називає[5]. А перелік памʼяток місцевого значення обліковує тут два обʼєкти: охоронний № 535 - братська могила, памʼятник 1957 року, у полі, і № 536 - памʼятник 129 воїнам-односельцям, 1965 року[23]. Звести їх в одну версію поки нічим: рішення 1970 року має лише порядкові номери, не охоронні[22], тому зіставляти його рядки з реєстром доводиться за описом, а описи називають різні події. Перевірити це можна за написом на камені або за першоджерелом реєстру памʼяток.
Частина знімків за назвою «Новосілки» веде до однойменного села на Рівненщині - їх видають охоронні номери 56-226-0025 і 56-226-0024 у самому описі файлів. Наші памʼятники на Вікісховищі є: братська могила й памʼятник 129 односельцям, зняті 2021 року, з координатами в межах кілометра від центру села, але напису на них не видно[29].