Піддані з Лишні як названа сторона межової суперечки

16 вересня 1750 року до гродських книг у Житомирі внесли скаргу, у якій людей із Лишні названо не тлом, а стороною. Маніфестацію подавав Войцех Яхимович від імені власників сусідніх Новосілок - Адама Іпогорського-Ленкевича, старости гребніського, і Томаша Іпогорського-Ленкевича, підстолія мозирського, - і виступала вона проти настоятеля бишівського конвенту Томаша Клуковського, усього конвенту і, не менше, підданих лишанських: «nie mniey poddanym liszańskim».^[1] Що конвент був домініканський, польський текст акта не каже - зате це стоїть у російському регесті, яким видавці 1876 року підсумували документ: «на прiора доминиканскаго Бышевскаго монастыря, Оому Клюковскаго».^[1] Про домініканців у Бишеві пише й «Історія міст і сіл»: за нею, 1644 року монастиреві подарували Лишню й Добковищину,^[2] хоча краєзнавчий нарис називає одержувачем того самого дарунка костел.^[3]

Краєзнавчий нарис про село з книги нарисів 2006 року дає й строк володіння: «За даними архівів 1746-1750 рр. нею володів Бишівський Домініканський монастир».^[3] Ні шифру справи, ні назви архіву нарис не називає, тому доказом це не є.

Звинувачень у скарзі кілька, і людей із Лишні названо у двох із них. Перше - що їх насилали орати й засівати чужі, новосілківські ґрунти й нищити там ліс. Друге - що того самого року Клуковський зібрав своїх підданих з Лишні, приватно виїхав із ними в ліс і від самого Ірпеня аж до шляху, що йде з Бишева до Ясногородки, на понад пів милі понарізав по деревах більш як пʼятсот межових знаків.^[1] Тобто позивачі твердили, що межу робили руками села.

Далі скарга перелічує те, у чому лишнянців не названо: що Клуковський, уже наче розмежувавши ґрунти, часто виїздив зі зброєю «з людьми», забирав берест, косив сіножаті й рубав дерева.^[1] Хто саме були ті люди, акт тут не уточнює.

7 вересня 1750 року возний Київського воєводства Ян Устимович зі шляхтичами Єжи Могичем і Томашем Могичем оглянув межу між новосілецькими ґрунтами й Бишівщиною й посвідчив: знаки по деревах справді є, порубані приватно, від Ірпеня до дороги на Ясногородку, більш як пʼятсот.^[1] Це єдине, що підтвердила стороння урядова особа. А от хто їх нарізав, той самий возний записав не від себе: що це зробив Клуковський зі своїми підданими з Лишні, «казали люди» позивачів.^[1]

Того ж 1750 року, 13 серпня опівночі, Клуковський приїхав до Новосілок, і село налякали його козаки - але в тому епізоді акт називає тільки козаків, «kozaków z kilkudziesiąt», і нікого більше; підданих з Лишні там немає.^[1] Це не друга справа, а ще один епізод тієї самої скарги, і його легко приписати лишнянцям: нічний наїзд описаний окремо.

Назву села видання пише трьома різними способами на двох сторінках - liszański, z Liszki, z Liszni.^[1] Хто шукатиме Лишню в польськомовних актах XVIII століття, мусить пробувати всі три форми.

Чим справа скінчилася, акт не каже: маніфестація фіксує претензію, а не рішення суду.^[1]