Репресії в Новосілках: сімнадцять імен, 1930-1944

Сімнадцять уродженців і жителів Новосілок стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 18 січня 1930 року, найпізніший - 26 вересня 1944-го. Десятьох із сімнадцяти розстріляли.^[1]

Три дати, які в цілому районі належать тільки Новосілкам

7 квітня 1930 року Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР винесла вироки чотирьом людям з усього району. Усі четверо - з Новосілок: Іван Павлович Зінченко, Тодось Іванович Петенко, Семен Іванович Петенко, Григорій Іванович Стегняк. Трьох виселили на три роки за межі України, Зінченкові дали три роки позбавлення волі.^[1]

17 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу двох людей на весь район, і обидва звідси: Андрій Йосипович Зінченко і Юхим Йосипович Зінченко. Розстріляно обох 25 серпня.^[1]

17 квітня 1938 року - знову двоє на весь район, знову обидва з Новосілок: Яків Костянтинович Деркач і Петро Федотович Тимошенко. Розстріляно 25 квітня.^[1]

Спільна дата сама собою ще не означає спільної справи, і 23 квітня 1938 року показує це просто: того дня в районі засудили одинадцятьох, а новосілківець серед них один - бригадир колгоспу Михайло Іванович Малишенко. Розстріляно 25 квітня.^[1] Проміжний випадок - 31 серпня 1938 року: девʼятеро по району, четверо з них із Новосілок (Іван Григорович Кошовий, Дмитро Іванович Литвиненко, Павло Кузьмович Осипенко, рахівник колгоспу Пилип Федосович Петенко). Усіх чотирьох розстріляно 7 вересня.^[1]

Хто вони були

Семеро колгоспників і колгоспниць, пʼятеро селян-одноосібників, і ще пʼятеро: бригадир колгоспу, рахівник колгоспу, священик, обліковець 119 дільниці УНР, начальник вузькоколійки Саливонівського цукрозаводу.^[1]

Усіх пʼятьох одноосібників судили 1930 року, і жодного пізніше. Колгоспників - навпаки, від 1937-го й далі.^[1] Між двома групами лежить сама колективізація: 1930 року в селі ще було кого записати одноосібником, у 1937-му такого запису вже не траплялося.

Єдина жінка в переліку - колгоспниця Федора Павлівна Войтович, 1895 року народження. Особлива Нарада НКВС СРСР дала їй 14 грудня 1937 року десять років позбавлення волі; більше цієї дати вироку в усьому районному розділі немає ні в кого.^[1]

Не всі жили в селі

Троє з сімнадцяти народилися в Новосілках, а на час арешту жили деінде: Андрій Зінченко - у Білій Церкві, обліковцем 119 дільниці УНР; Василь Митрофанович Панасевич - священиком у Вигурівщині Броварського району; Петро Тимошенко - у Гребінках Васильківського району, начальником вузькоколійки цукрозаводу. Двоє, навпаки, прийшли в село ззовні: Федора Войтович народилася в Польщі, Григорій Стегняк - у селі Теремне Острозького району на Рівненщині.^[1]

Хто шукає новосілківця за місцем проживання, не побачить трьох; хто за місцем народження - двох. Дивитися треба в обидві графи.

Район у цій книзі не той, що був

У всіх сімнадцяти записах район названо Макарівським.^[1] Але на 1 вересня 1946 року, тобто ще через вісім років після останнього з цих розстрілів, Новосілки стояли в Бишівському районі, центром власної сільради.^[2] Книга подає район станом на час, коли її укладали, а не на час арешту. Назви «Бишівського району» в ній немає жодного разу, хоч Бишів був центром цілого району.^[1]

Орган у кожному з сімнадцяти записів позасудовий або трибунал: Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР і при НКВС СРСР, трійка при УНКВС по Київській області, Військовий трибунал військ НКВС Київської області.^[1] Районного відділу НКВС не названо в жодному. Тому назва району в цих статтях не свідчить, куди людину везли й хто її брав.

Чого книга не каже

Статті звинувачення немає в жодному записі: формуляр видання такого поля не має. Номерів архівно-слідчих справ теж немає.^[1] За що саме судили цих сімнадцятьох, із книги не встановлюється.

Реабілітували їх у різні роки: Панасевича 1957-го, Андрія і Юхима Зінченків 1959-го, тринадцятьох 1989 року, Івана Павловича Тиченка 1990-го.^[1]