Напад ватаги Харитона Коняхіна на двір Виговських

Точного дня цього нападу немає ні в кого. Скарга каже: у ніч із пʼятниці на суботу після руського Вознесіння 1742 року.^[1] Вознесіння за юліанським календарем припадало на травень, але вирахувати з цього число - означало б підставити свій підрахунок замість документа, тому в хронології подія стоїть роком.

Ватага зібралася не в селі. Харитон Коняхін, підданий Микули Вакуліни з села Бикова під Калугою, змовився про цей грабунок з рештою в Києві на Подолі, а списи їм робив мінер Кузніцов на Печерську. У четвер, на Вознесіння, вони вийшли від мінера, дійшли до Ірпеня, у пʼятницю зробили переправу, вночі перейшли річку, обминули московські караули й напали на двір у Новосілках. Повиймали ворота, двері й вікна; саму пані Виговську, підстолину гродську житомирську, били, вʼязали й немилосердно мучили; скрині й сепети порубали сокирами і, пограбувавши все дощенту, пішли назад до Києва.^[1] Ірпінь тут не просто річка: по ньому проходив державний кордон, і справу тому розглядав спільний польсько-російський прикордонний суд.

Похилевич знає власницею Новоселок початку XVIII століття Анну Виговську, скарбникову земську київську.^[5] У скарзі 1742 року титул інший - підстолина гродська житомирська, - тобто з рядка Похилевича не випливає, що це та сама жінка, а не інша з тієї самої родини.^[1]

Скарга називає нападників поіменно: Павло отаман, син поручника Гридина, Харитошка Каняхин, Іван Мєшніков, Феодор Лисий, Ілля Уланов, Олексій, Андрій, Ян, Іван Каняхин, Федір Ребровий, Федір Осокін, Яків Некрасов, Онисій - і додає, що були й інші, «тим же розбійникам і грабіжникам краще відомі на імена». Чотирьох записано самими іменами, без прізвищ, а чи «Павло отаман» і «син поручника Гридина» це одна людина чи дві, з набору не видно.^[1]

Що з ними сталося, відомо з відповіді російських комісарів Федора Кошелева й Григорія Бороздни від 14 листопада 1747 року. Коняхіна тримали в Київській генерал-губернаторській канцелярії, і у виговському ділі він «подлинно распрашиванъ и по силѣ указовъ трижды въ застѣнкѣ пытанъ». 19 липня 1746 року його й решту випустили з-під варти за іменним указом імператриці від 15 липня 1744 року. Четверо товаришів - Федір Ширай, Андрій Второв, Іван Мєсников, Ілля Уланов - померли під вартою. З розбійницьких пожитків розшукали й віддали шляхтичеві Виговському та його братові Андрієві 582 рублі 40 копійок; Анісім Боровиков, Іван Крабів, Яків Некрасов, Федір Насокін і Федір Ребров після того розбою розбіглися й не знайдені.^[2]

Прізвище ватажка сам том 1876 року набирає трьома способами: у польському тексті акта «Charytoszka Kaniachyn», у редакторському заголовку «Харитона Каняхина», у російській відповіді «Харитонъ Коняхинъ».^[1][2]

Гайдамаками цих людей не називає ні польська скарга, ні російська відповідь: у першій вони «ludzie wielkorossyjscy zagraniczni», «zbójcy i rabownicy», у другій - розбійники. Слово приклав видавець: Антонович помістив акт у том «Акты о гайдамакахъ», а в передмові поставив Коняхіна поряд з ватагами Гапоном, Кошенком і Бородавкою й назвав його старообрядцем.^[3] Через девʼяносто пʼять років радянська «Історія міст і сіл» переказала все це одним реченням: «В 1742 році гайдамацький загін Харитона Коняхіна з допомогою жителів села розгромив маєток поміщиці Виговської».^[4] Слів «з допомогою жителів села» документ не підтверджує: усі, кого скарга називає на імʼя, - прийшлі, і жодного мешканця Новосілок серед них немає. Але й спростувати їх він не може: скарга сама додає, що були й інші, «тим же розбійникам і грабіжникам краще відомі на імена», тобто оголошує свій перелік неповним. Межу цей перелік, утім, має: неназвані стоять у ньому в тій самій категорії «ludzie wielkorossyjscy zagraniczni», тобто теж прийшлі з-за кордону, а хто саме - документ не називає. Про участь жителів села він мовчить.^[1]