Вивезені до Німеччини: 98 або 45 із села і пʼятеро, що там загинули

На роботи до Німеччини із села вивезли 98 осіб; цю цифру вирахував за матеріалами Державного архіву Київської області історик Віталій Гедз, село за селом по двох районах, і разом у нього вийшло 3203 особи.^[2] Гедз сам застерігає, що число не остаточне: кількість вивезених із сіл Бишівського району - а Новосілки 1946 року належали саме до нього^[3] - він, за власними словами, встановив не повністю.^[2] Нарис про Новосілки в «Нарисах з історії Макарівського району» 2006 року називає інше число: «За час окупації до Німеччини вивезено 45 чоловік молоді села».^[5]

Як це робилося в селі

У лютому 1942 року в Новосілках почалася мобілізація на роботи до Німеччини; двоє братів із села втекли на кілька днів до родички в Київ, а коли повернулися, довідалися, що перша хвиля вже скінчилася. Того ж лютого сільська управа сповістила, що всі чоловіки віком від 20 до 50 років мають зʼявитися в с. Осикове, де була німецька колонія.^[1]

12 липня 1942 року німецька жандармерія заарештувала молодшого з тих братів, Михайла; йому загрожувало вивезення, і мати вмовила старшого сина поїхати замість нього. Старший пішов до сільського старости, і його, як пише газета, «обміняли» на брата.^[1] Цей старший син - Володимир Сиченко, майбутній письменник Володимир Малик; газетна розповідь побудована саме на його записах.

Серед вивезених із сіл Макарівського району, пише Гедз, жінок часто було вдвічі більше, ніж чоловіків. Серед можливих причин він наводить і почуте від очевидців: жінки нібито легше переносять голод і нестатки, тому сестра погоджувалася їхати замість брата.^[2]

Кого саме брали

Переважну більшість вивезених по району становили люди 1923-1928 років народження, тобто підлітки й молодь. Гедз окремо наголошує, що підлітки 1926-1928 і навіть 1929 років народження їхали як самостійна робоча сила, без батьків, із самого початку наборів 1942 року, а не лише з 1943-го, як доти вважалося в літературі.^[2] Чоловіків 1919-1922 років народження серед вивезених майже немає: цей вік уже забрала мобілізація до Червоної армії.

Пʼятеро, що не повернулися

По обох районах достеменно відомо про смерть на примусових роботах 52 осіб. Пʼятеро з них - з Новосілок, і газета друкує їх під окремим підзаголовком села:^[2]

• Осипенко Іван Федорович
• Петенко Володимир Данилович
• Поліщук Віра Семенівна
• Романченко Володимир Кіндратович (Харитонович)
• Романченко Тетяна Юхимівна

Це не список вивезених, а список тих, хто там загинув: за підрахунком Гедза поїхали 98, про пʼятьох відомо, що вони не повернулися. Скільки вивезених із Макарівського й Бишівського районів повернулося додому, Гедз встановити не зміг: документів, які вказували б це бодай частково, немає.^[2] Подвійне по батькові при Романченкові стоїть у самій газеті.

На третій тиждень у Готі Малик написав листа додому, а через місяць отримав із Новосілок посилку. Уже повернувшись, дізнався, що йому надіслали 250 таких посилок, а дійшло до нього менше 150.^[1]

Чого джерела не кажуть про саме село

Дня окупації села й дня його визволення ні газети 2017 року, ні «Історія міст і сіл», ні нарис 2006 року не називають; рішення облвиконкому 1970 року знає лише, що воїни загинули за визволення села в 1943 році.^[6]

Чи були бої в самому селі, документом про сам бій не встановлено. Нарис про Новосілки 2006 року пише, що 1941 року «з 10 липня по 1 серпня в селі і поблизу нього йшли запеклі бої радянських військ з фашистами», і на документ не посилається.^[5] Три джерела описують тутешні братські могили по-різному - про це розбір «Число збігається у трьох джерелах, подія - ні». «Історія міст і сіл» знає в Новосілках братську могилу 64 бійців-богунців, полеглих у бою з денікінцями, і року не називає.^[4] Перелік памʼяток місцевого значення знає в тому самому селі братську могилу 64 червоноармійців, які загинули в боях при обороні села в листопаді 1941 року.^[7] А рішення Київського облвиконкому 1970 року обліковує тут дві різні могили окремими рядками: воїнів, полеглих 1943 року за визволення села, і воїнів, які загинули в роки громадянської війни.^[6] Число 64 стоїть у двох із них, але при різних війнах, і жоден із трьох не посилається на документ про сам бій. Перевірити це можна за написом на самому памʼятнику або за обліковою карткою памʼятки.

Двох чисел, які тут часто ставлять поруч, теж не варто змішувати. «Історія міст і сіл» пише, що 146 жителів Новосілок нагороджено орденами й медалями за бої, і поіменно не називає нікого з них.^[4] Перелік памʼяток називає памʼятник на честь 129 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів, поставлений 1965 року.^[7] Перше число про тих, хто воював, друге - про тих, хто загинув, і зійтися вони не мусять. Число загиблих теж розходиться: нарис про Новосілки 2006 року серед памʼяток села називає «Памʼятник на честь 120 воїнів односельців, що не повернулись з фронтів війни».^[5]

Як ми це зʼясували: Число збігається у трьох джерелах, подія - ні