Голод 1932-1933 років у Новосілках: 86 пригаданих, оцінка за дві сотні, вісім осіб у мартиролозі

«Національна книга памʼяті жертв Голодомору» відводить Новосілкам дві сторінки: короткий нарис і мартиролог. У мартиролозі чотири рядки, і разом вони називають вісім людей.

Чисел про померлих нарис дає два, і більше з них перевищує менше більш як удвічі. Перше - те, що змогли пригадати люди: «Нині живі очевидці тих подій, які в 1933 році були дітьми, пригадали 86-х померлих від голоду селян, а от по прізвищах - лише 8 осіб». Друге - оцінка самого нариса. Зіставивши перепис 1926 року (110 дворів, 1332 особи) з переписом 1939-го (366 дворів, 1131 мешканець) і зробивши поправку на природний приріст та міграцію, нарис приблизно вираховує цифру втрат від голоду: «Вона сягне за дві сотні замордованих голодом новосілківців».^[1]

Поіменним обліком не є ні перше, ні друге: 86 згадали вголос через сімдесят пʼять років, а дві сотні вивели арифметикою над двома переписами.

Обидва числа очевидців, 86 померлих і вісім осіб на прізвище, прийшли з памʼяті. Мартиролог укладено за свідченнями чотирьох старожилів, записаними 2008 року вчителем історії Новосілківської школи М. М. Білоцьким. Свідчили Шеремет Т.Д. (1924 р. н.), Санжак І.М. (1918 р. н.), Бездєнко Г.С. (1923 р. н.) і Петенко В.Ю. (1923 р. н.).^[1] Усі вони 1933-го були дітьми.

Що стоїть у мартиролозі

Бездєнки - чоловік, жінка і син. Клименки - батько та 2 дочки. Кулик (батько). Санжар Гриша.^[1] Це весь список.

Двоє з чотирьох рядків не називають людей нарізно: родина йде однією позицією, і з неї видно тільки, скільки в ній померло і хто ким доводився. Дати смерті в мартиролозі немає, віку немає, причини смерті немає; крім прізвищ, родинних ролей і одного імені, у ньому нічого не записано.^[1]

Мартиролог склали з памʼяті, а не з актових книг, і його мовчання нічого не каже про те, чи збереглися записи про ці смерті в архіві.

Осінь 1932 року

Восени 1932 року для викачування хліба в село прибув уповноважений з Бишева Кольцов. У підмогу йому стали місцеві активісти Михайло Романченко, Марко Бойко та інші. Зі штирями вони вдиралися в кожну хату і шукали зерно.^[1] Голод у нарисі починається відразу після них.

1928 року в селі створили товариство спільного обробітку землі «Червона іскра», з якого потім виріс колгосп; коли почалася форсована колективізація, розкуркулили 12 сімей.^[1] Старожилка Петенко В.Ю. свідчила, як розкуркулили її батька, а всю родину лишили без засобів до існування.

Сім імен і Биківня

Нарис називає сімох, кого «за спротив насильницькій колективізації» заарештували й розстріляли в Биківнянському лісі: Деркач Яків, Малішенко Михайло, Польовик Павло, Зінченко Андрій, Зінченко Юхим, Петенко Пилип, Стегняк Денис.^[1]

Пʼятеро з них стоять у «Реабілітованих історією» окремими статтями: Деркач Яків Костянтинович, Малишенко Михайло Іванович, Зінченко Андрій Йосипович, Зінченко Юхим Йосипович, Петенко Пилип Федосович. Кожного справді розстріляно - але не в голодні роки: обох Зінченків 1937 року, Деркача, Малишенка й Петенка 1938-го, тобто на чотири-шість років пізніше. Дати вироку й страти в кожного стоять на сторінці репресій. Місце поховання в усіх пʼятьох записах - невідоме.^[2]

Биківню називає нарис у книзі 2008 року, а не документ.^[1]

Двох імен із семи в макарівському розділі немає. Польовика Павла не знайдено взагалі.^[2] Стегняк там один, Григорій Іванович, і його не розстріляли, а виселили на три роки за межі України. Чи це та сама людина під іншим імʼям, чи інший чоловік із тієї ж родини, з наявного не встановлюється.