Заарештували вдруге, через двадцять вісім років після звільнення

Репресії в Ясногородці не скінчилися тридцятими роками. 8 лютого 1984 року тут заарештували Ореста Васкула - просто на роботі^[1]. Київський суд дав йому одинадцять років за «антисовєцьку діяльність» і відправив в Алчевськ на Луганщині; звільнили його 26 грудня 1987 року^[1].

Це був не перший його вирок. Родом Васкул із Серафинців на Городенківщині^[2], і першим строком йому дали двадцять пʼять років таборів і пʼять років поразки в правах: Красноярський край, Караганда, Воркута, табірні номери А-672, потім К-294, де «К» означало «каторжанин»^[1]. 5 березня 1953 року, у день смерті Сталіна, його етапували на шахту № 40 у Воркуті; 16 серпня того самого року, коли у Воркуті вже йшов страйк, його вивезли в закриту тюрму Богучари на Воронежчині й рівно через рік привезли назад. Усього строку він не відсидів: 25 червня 1956 року комісія, у складі якої був заступник голови Верховної Ради СРСР, звільнила його «іменем СРСР», і сам він пояснює це просто - «це був період хрущовської відлиги, коли звільнили десь 80 відсотків усіх арештантів»^[1].

Як він опинився в Ясногородці, Васкул розповідав не однаково. За інтервʼю 2017 року, уже вільним він приїздив із Воркути до Києва відпочивати, і одного разу привіз синів на футбол: обід у ресторані «Динамо», потім стадіон. З ним був майстер із Воркути Олексій Вастров, і вони розговорилися про дитячі табори: Воркута щоліта вивозила дітей на відпочинок у Київську область, зі своїми школами й обладнанням. «З нами сидів лікар-рентгенолог Микола Омельчук з Макарівського району, який сказав, що в них у районі є вільна земля, яку можна взяти в оренду і робити з нею, що хочете. Я за це вчепився - ми приїхали у Ясногородку і одразу вирішили, що будемо брати землю 17 га і будуватись»^[1]. Київська обласна влада землю виділила, і тут почали будувати будинки для дітей дошкільного віку. Прописку в районі, за інтервʼю, він дістав 1968 року. В автобіографії, надрукованій 2010 року в «Нарисах з історії Ясногородки», він пише інакше: 1968 року генеральний директор обʼєднання «Воркутавугілля» Ігнатьєв направив його в Ясногородку на будівництво санаторіїв для дітей дошкільного віку, але дванадцять років він жив тут без прописки, і прописали його лише 1980-го^[2].

За інтервʼю, через другий арешт він не закінчив Ризький будівельний інститут, куди вступив заочно 1980-го^[1]. В автобіографії 2010 року інакше: після заочного будівельного технікуму він працював майстром і «закінчив будівельний інститут»^[2]. А 1986 року, після аварії на Чорнобильській станції, дитячі оздоровчі програми в Київській області закрили - тобто те, заради чого він сюди приїхав, скінчилося, поки він сидів^[1].

Майже все вище відомо з інтервʼю, у якому Васкул розповідає про себе від першої особи; записав і опрацював його громадський активіст Олег Слабоспицький, а районна газета надрукувала 2017 року^[1]. Це спогад, а не документ: дати, назви таборів і номери подано з памʼяті Васкула. У другій книзі київського тому «Реабілітованих історією» його немає; найпізніший вирок у макарівському розділі цієї книги датовано 2 грудня 1952 року^[3]. Перевірити арешт можна за архівно-слідчою справою 1984 року.

Село, чиї репресовані в довіднику кінчаються 1947 роком, бачило арешт через тридцять сім років по тому, і відомо про це лише зі спогаду самого Васкула.

Не плутати. Ідеться про людину, яка сюди прийшла, а не звідси вийшла: Васкул народився 1928 року в Серафинцях на Городенківщині, а в Ясногородку приїхав 1968 року^[2].