Заарештували вдруге, через двадцять вісім років після звільнення

Репресії в Ясногородці не скінчилися тридцятими роками. 8 лютого 1984 року тут заарештували Ореста Васкула - просто на робочому місці, серед робочого дня^[1]. Київський суд дав йому одинадцять років за «антисовєцьку діяльність» і відправив в Алчевськ на Луганщині; звільнили його 26 грудня 1987 року^[1].

Це був не перший його вирок. Родом Васкул із Городенківщини, і першим строком йому дали двадцять пʼять років таборів і пʼять років поразки в правах: Красноярський край, Караганда, Воркута, табірні номери А-672, потім К-294, де «К» означало «каторжанин»^[1]. 5 березня 1953 року, у день смерті Сталіна, його етапували на шахту № 40 у Воркуті; у серпні того самого року за страйк вивезли в закриту тюрму Богучари на Воронежчині й рівно через рік привезли назад. Усього строку він не відсидів: 25 червня 1956 року комісія на чолі із заступником голови Верховної Ради СРСР звільнила його «іменем СРСР», і сам він пояснює це просто - «це був період хрущовської відлиги, коли звільнили десь 80 відсотків усіх арештантів»^[1].

У Ясногородку його привела розмова за обіднім столом. Уже вільним він приїздив із Воркути до Києва відпочивати, і одного разу привіз синів на футбол: обід у ресторані «Динамо», потім стадіон. За столом зайшлося про дитячі табори: Воркута щоліта вивозила дітей на відпочинок у Київську область, зі своїми школами й обладнанням. «З нами сидів лікар-рентгенолог Микола Омельчук з Макарівського району, який сказав, що в них у районі є вільна земля, яку можна взяти в оренду і робити з нею, що хочете. Я за це вчепився - ми приїхали у Ясногородку і одразу вирішили, що будемо брати землю 17 га і будуватись»^[1]. Київська обласна влада землю виділила, і тут почали будувати будинки для дітей дошкільного віку. Прописку в районі він дістав 1968 року.

Через другий арешт він не закінчив Ризький будівельний інститут, куди вступив заочно 1980-го^[1]. А 1986 року, після аварії на Чорнобильській станції, дитячі оздоровчі програми в Київській області закрили - тобто те, заради чого він сюди приїхав, скінчилося, поки він сидів.

Усе вище відомо з нарису, який Васкул написав про себе сам і підписав як голова Київського крайового братства ОУН-УПА; районна газета надрукувала його 2017 року^[1]. Це спогад, а не документ: дати, назви таборів і номери подано з памʼяті автора, і в жодному довіднику репресованих, які ми читали, його немає - «Реабілітовані історією» доводять справи до кінця сорокових і такого пізнього арешту не покривають. Перевірити це можна за архівно-слідчою справою 1984 року.

Село, чиї репресовані в довіднику кінчаються 1947 роком, бачило арешт через тридцять сім років по тому, і відомо про це лише зі спогаду самого Васкула.

Не плутати. Ідеться про людину, яка сюди прийшла, а не звідси вийшла: Васкул народився на Городенківщині й оселився в Ясногородці аж 1968 року.