Товариство, яким керували з Києва

«Ще за сумної памʼяті царського часу, 1913 року заснувалося в с. Ясногородці товариство, що під різними назвами й під "відповідним" кожній окремій назві управлінням проіснувало аж до наших днів», - так починається фейлетон, надрукований у київській газеті 7 березня 1928 року^[1]. Це майже все, що ми знаємо про перші девʼять років ясногородської кооперації: у роки воєнного комунізму товариство «існувало тільки на папері», а в жовтні 1922 року зареєструвалося в київському кооперативкомітеті як Ясногородське сільськогосподарське кредитове товариство.

На 1 жовтня 1927 року товариство мало 280 членів: 120 незаможників, 140 середняків і 20 заможних, з них 45 членів комітету незаможних селян. Окремим рядком газета зазначає: «Навіть утягнено й 17 жінок»^[1]. Слово «навіть» тут авторове.

Двоє уповноважених товариства, Ісаак Борисович Адамський і Пінхос Лейзерович Куницький, жили в Києві й керували ясногородською кооперацією заочно. Фейлетон описує фіктивні договори на постачання шкіри й дров на суму до 180 тисяч карбованців при тому, що весь баланс товариства ледве сягав 924 карбованців, поїздки за державний кошт і платню собі без касової книжки^[1]. Паперовий обіг майже у двісті разів більший за власні кошти.

Скінчилося це загальними зборами 3 лютого 1928 року, які обрали нову управу й ревізійну комісію^[1]. Що було з товариством далі, газета не пише, а ми не знайшли. Через рік у селі почнуть створювати артілі, і кооперативний кредит перестане бути потрібним у тому вигляді, у якому існував.

Протоколи Ясногородського кредитового товариства мали б лежати в Державному архіві Київської області серед фондів районних кооперативних організацій. Ми їх не шукали окремо, і скільки років товариство протягло після 1928-го, лишається невідомим. Шукати треба в описі фонду районної спілки сільськогосподарської кооперації.