Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Грузьке
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Грузька, Грузьская, Грузская
У 1900 році в Грузькій було 2449 жителів.[21] За сім місяців 1933 року сільрада зареєструвала 110 смертей, усі поіменно у двох книгах, які й досі лежать в обласному архіві.[1][2] Ще через сімдесят пʼять років, коли в селі збирали спогади про голод, на імʼя згадали шістьох.[23]
Село стоїть за сім верст на захід від Бишева, у низині при однойменному струмку, що впадає в Ірпінь.[19] Історично це Київський повіт Київської губернії, спершу Грузецька волость, а після 1880 року Бишівська - і саме за цією адресою, а не за сучасним районом, шукаються всі його документи. 1946 року Гружчанська сільрада не мала жодного підпорядкованого хутора - тільки саме Грузьке[39].
Назва
Найдавніша відома форма - Грузька, і вона жіночого роду: так село називають і документи XVII століття, і Похилевич 1864 року, і губернський список 1900-го, де воно записане як «Грузьская».[19][21] Форма «Грузьке» усталюється лише в 1920-х. Прикметник від назви - гружчанський: сільрада, школа й старостинський округ звуться Гружчанськими, а не «грузьківськими».
Назва одного кореня з «грузький». У розмежуванні земель 1574 року згадані Загрузні озера, а 1 червня 1578 року - урочище Грузькі Руди між Бишевом і Брусиловом.[27] Це різні обʼєкти, і плутати їх із заснуванням села не варто.
Перша письмова згадка про поселення - 30 липня 1604 року: том XXI «Źródła dziejowe» (Варшава, 1894), кн. с. 495, де Грузьке названо селом, а поруч, того-таки дня, - млин при ньому.[6] Радянська «Історія міст і сіл» подавала натомість 1609 рік, без посилання,[22] і саме він розійшовся по районних виданнях.[28] Того року Грузьке в акті - то «uroczyszczem Hruzkie» при Бишівці,[5] то знову село, тож послідовності «спершу урочище, потім село» документи не дають - докладніше окремо.
Кому належало
Власники мінялися так: Харлінські, від 1840 року Дарія Феліксівна з Харлінських Фрейганг[19][20], а на 1900 рік маєток за Ольгою Вікторівною Бетулінською, і господарство веде Генріх Сидорович Мольський.[21]
По батькові власниці два видання Похилевича називали по-різному: 1864 року «Францівна», 1887-го «Феліксівна».[19][20] Розсудили це самі ревізії, підписані її іменем: і казка 1850 року, і казка 1858-го пишуть «Дарьи Феликсовой дочери Фрейгангъ», тож помилилося перше видання.[3][4] Друга розбіжність між тими самими виданнями лишається: 1887 рік датує початок її володіння 1810-м, а не 1840-м.[20]
22 січня 1824 року Леонтій Харлінський заклав частину свого села Грузької, а 8 вересня 1828 року суд зобовʼязав його повернути борг братам позикодавиці, яким він підсунув замість Грузької інший маєток; заголовок справи ми звірили в описі ЦДІАК самі.[26] Отже 1824 року село ще числилося за Харлінським - але застава не продаж, тож 1810-й це сумнів, але ще не спростування. Робочою датою лишається 1840-й, і по батькові суд мовчить.
Уставну грамоту з Василем Фрейгангом село підписувало два роки, і скінчилося це різками, від яких помер селянин Вакула Букет.[26] Два роки опору - окремо.
У серпні 1911 року газета пише вже про парову молотилку поміщиці Мольської[11], а в травні 1912-го, серед землевпорядних справ Бишівської волості, ставить поруч «поміщицю Мольську та селянську громаду с. Грузького»[13]. Тобто десь між 1900 і 1911 роками родина керуючого стала власником маєтку - принаймні такою її бачили в повіті. Землю Мольська тримала й у сусідній Пашківці.
Скільки людей і чим жили
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 1031 | 1016 православних і 15 римо-католиків, разом із Веселою Слободою[19] |
| 1887 | 2007 | 1897 православних, 6 римо-католиків, 104 євреї[20]; хроніка 2006 року дає на цей рік 1929 людей і 83 євреї[26] |
| 1900 | 2449 | 1233 чоловіки й 1216 жінок[21] |
| 1918 | 3552 | пік населення[26] |
| 1924 | 3314 | 767 дворів[23][26] |
| 1966 | 1554 | те саме число «Історія міст і сіл» датує 1971 роком[22][26] |
Земля 1900 року ділилася так: усього 4976 десятин, з них поміщикам 2654, церквам 53, селянам 2269.[21] Село на той час уже не тільки хліборобське: тут винокурний завод із вісьмома робітниками, паровий млин, водяний млин на два постави й три селянські вітряки - Михайла Машовця, Василя Іванченка та Ємельяна Мирончука; пʼять торгових лавок, винна й пивна. Частина жителів ходить на заробітки до Києва в домашню прислугу.
Раніше, 1887 року, винокурня в селі працювала тільки взимку, і весь маєток разом із нею стояв в оренді євреїв, яких тут тимчасово й постійно жило понад сотню.[20]
Коліївщина
Улітку 1768 року до села прийшов гайдамацький загін Бондаренка, якого жителі вважали своїм односельцем, а скінчилося все стратою в Чорнобилі.[19][33] У книжках ватажок зветься двома іменами - Семеном Бондаренком у Похилевича[19] і Іваном у судових актах, найранішому джерелі з усіх[33]. Ці акти ми відтоді прочитали: у Коденській книзі судових справ Грицька Грущенка з Гуляк судять за те, що він був «w Makarowie, z wataszką Iwanem Bondarękiem».[7] Імʼя стоїть у тілі протоколу, Семена Бондаренка в книзі немає жодного разу, тож розбіжність знята на користь Івана. Друге видання Похилевича, 1887 року, переказує цю історію майже дослівно й так само називає її переказом, який стверджують самі жителі села.[20] Сам похід - окремо.
Двоє, про кого відомо замало
«Історія міст і сіл» називає уродженцями Грузького генерал-майора М. Г. Павленка й віце-адмірала М. Д. Машовця[22].
За М. Г. Павленком стоїть упізнавана постать: Микола Григорович Павленко (1909-1997), військовий історик, з 1959 року головний редактор «Военно-исторического журнала»[31]. Але місце народження в джерелах розходиться: «Історія міст і сіл» і місцевий краєзнавець кажуть Грузьке[22][32], російська Вікіпедія - Київ[31].
За М. Д. Машовцем не стоїть нічого, крім переказу: повне імʼя, Микола Дорофійович, подає лише краєзнавча книжка, що вийшла в самому селі[28], а такого прізвища немає ні серед адміралів радянського флоту, ні в доступних нам довідниках. Обидва рядки можна перевірити за метричними книгами парафії.
XX століття
Проти поміщика село вставало 1904 року на чолі з жителем В. М. Машовцем.[22] Рубали панський ліс, палили скирти, побили урядника; приборкувати село керуючий Мольський викликав пʼятдесят черкесів на конях.[28] Рік цього виступу джерела подають по-різному.
Взимку 1910 року в Київському повіті пішов висипний тиф: наприкінці січня земство послало двох фельдшерів до Бишева, Фасової і Грузького.[8] На початку березня тут записано шістьох хворих - у сусідній Фасовій того тижня 41, у Людвинівці 34.[9] Наприкінці квітня епідемія ще тривала, але грузької частки зведення вже не називає.[10]
Наступні два роки в селі не було ладу: уночі проти 4 серпня 1911 року на току маєтку невідомі закололи ножами сторожа Кондрата Огородника біля парової молотилки Мольської[11], навесні 1912-го мало не щоночі підпалювали хати, а до червня згоріло 22 двори.[12][14] Уся ця історія - окремо.
На початку січня 1918 року веселослобідське вільне козацтво напало на озброєний загін, який засів «у селі Грузькому Бишівської волости Київського повіту»: у бою загинуло пʼятнадцять осіб.[15] Хроніка села описує ту саму ніч інакше - як розстріл за списком, що його козакам дав сільський сход.[26] Два пояснення однієї ночі - окремо. Весела Слобода - сусіднє поселення, яке Похилевич 1864 року рахував разом із Грузькою;[19] на сучасних картах воно зветься Весела Слобідка.
Улітку 1925 року київська газета надрукувала судову хроніку з Грузького: озброєні односельці вночі вдерлися до хати селянина Букета Гната, і від пострілу загинула його дружина Федора Букетова.[16] Чим скінчився суд, газета не пише - що саме в ній сказано.
Про голод 1933 року є два свідчення. «Національна книга памʼяті» подає 300 померлих і мартиролог на шістьох, укладений аж 2008 року за спогадами пʼятьох жителів.[23] А в обласному архіві лежать дві книги тієї самої ради, яких до нас ніхто не читав: 58 актів про смерть за січень-червень 1933 року[2] і ще 52 за червень-липень[1] - усі з іменами. Прізвища в червнево-липневій книзі ідуть гніздами: семеро Казаків, шестеро Мацьовців, четверо Яремчуків, четверо Хуланів, троє Ткаченків. Що з цієї книги видно й чого вона не каже - окремо.
За київським і житомирським обласними томами «Реабілітованих історією», перевіреними суцільно, - тридцять чотири статті про тридцять трьох уродженців і жителів Грузького: двадцять чотири в київському[24] і десять у житомирському, куди вони пішли слідом за Брусилівським районом.[25] Тридцять четверта - рання справа Хоми Гудзя, який уже стоїть у київському томі; а Михайла Шейхета, командира взводу, трибунал 1939 року виправдав.
Найраніші вироки київського тому припадають на 1930-1931 роки, пік - на 1937-1938, і серед розстріляних тоді Валерʼян Олександрович Гас, Павло Якович Машовець, Федір Сидорович Машовець, Микита Самійлович Новик, Михайло Федорович Соколовський, Іван Степанович Цируль-Машовець і Василь Іванович Яремчук.[24] Ще двох засудила трійка 11 жовтня 1937 року.
Книга при цьому не бездоганна. Федору Сидоровичу Машовцю вона датує вирок 31 серпня 1938 року, а розстріл - 7 вересня 1937-го, на рік раніше за власний вирок.[24] Окремо стоять Павло Якович Машовець і Павло Якович Мошовець: однакові імʼя, по батькові й рік народження, 1871-й, різні органи й дати. Одна людина, записана двічі, чи двоє - з книги не встановити.
Колгосп у Грузькому був не один, і це варто знати тому, хто шукає документи за назвою: 1938 року «Серп і молот» поділили на три артілі по вулицях, тож колгосп людини визначала адреса[26]; газети 1939 року застають уже цю множинність[17][18]. Сім назв - окремо.
В окупацію село стало центром «Грузецького куща» - Марʼянівка, Соснівка, Весела Слобода, Козичанка, Юрівка, Вільне;[28] на полі між Грузьким і Марʼянівкою 1941 року збудували аеродром.[34] «Історія міст і сіл» пише, що 208 жителів села нагороджено орденами й медалями.[22] Що це були за два роки - окремо.
Федір Артемович Лукаш, 1898 року народження, червоноармієць, у жовтні 1943-го отримав від військового трибуналу десять років і помер в увʼязненні 6 червня 1945 року - через місяць після перемоги.[24]
Район село міняло кілька разів: Бишівський, з 3 лютого 1931 до 22 січня 1935 - Брусилівський,[26] потім знову Бишівський,[39] згодом Макарівський, а з 2020-го Фастівський, громада Бишівська.[38] Тому акти сільради за 1933 рік підписані «Брусилівського району».
6 жовтня 1966 року в Грузькому народився Олександр Давидчук. Він служив розвідником батальйону «Айдар» і загинув на війні; орденом «За мужність» III ступеня його нагороджено посмертно указом від 28 червня 2015 року.[35]
Церква і школа
Деревʼяну церкву Архістратига Михаїла збудував 1755 року поміщик Діонісій Харлінський; до 1780 року до парафії належали й жителі сусідньої Козичанки.[19]
Школа відкрилася 1857 року як церковно-приходська, у будинку дяка Олександра Кривоношанського, який у ній і викладав; дяк Іван Ковальченко став учителем пізніше, при новому будинку 1882 року.[26] Книжка 2001 року називає першим Ковальченка. На 1900 рік у селі одна однокласна приходська школа.[21]
Тут 1896 року вчителював Олександр Кошиць, чий хор рознесе «Щедрика» світом. Клірова відомість: «Учитель… школы с. Грузькой Александръ Антоновъ Кошицъ… Лҍтъ отъ рожденія 21». Згадував він його як «один жах і огида», а спадкоємцями того хору стаття називає колектив «Живиця».[36]
Що збереглося
Самої будівлі церкви немає: 1934 року її постановили перебудувати під клуб, 1936-го відкрили в ній клуб, 1939-го зробили колгоспну комору, 1954-го знову клуб, а 1975-го зрівняли із землею.[26] Метричні книги й справи парафії лежать у фонді Київської духовної консисторії (адреси - окремо), а два реєстри смертей 1933 року - в обласному, у фонді Р-5634.[1][2]
Покажчик дублікатів метричних книг губернії знає під Грузьким записи: з двохсот перевірених 197 мають у записі Михайлівську церкву Київського повіту[29]. За ними справи 2027, 2263, 2328, 2401, 2470 і 2753 опису 1012[30] - річні книги на кущ парафій, разом із Козичанкою, Пашківкою й Копиловом.
2002 року село повернуло собі назви вулиць. Машовець стоїть у селі щонайменше від 1900 року, коли Михайло Машовець мав вітряк[21], і до 1950-х, коли Гружчанську школу очолювали Павло, а потім Марія Машовці, а Віра Машовець у ній учителювала.[34] У реєстрі смертей 1933 року стоїть шестеро Мацьовців. Чи це одне гніздо, записане на слух іншим писарем, можна перевірити тільки за метричними книгами парафії.
Найсвіжіше число населення - на 2013 рік: 862 жителі[37], приблизно чверть від того, що було в 1920-х; подане воно з посиланням на паспорт громади, чия сторінка вже не відкривається, тож і його варто перевіряти.