Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Грузьке
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Грузька, Грузьская, Грузская
Тут 1896 року вчителював Олександр Кошиць, чий хор рознесе «Щедрика» світом. Клірова відомість: «Учитель… школы с. Грузькой Александръ Антоновъ Кошицъ… Лҍтъ отъ рожденія 21». Своє вчителювання в Грузькій він згадував як «один жах і огида». Восени 1896 року він започаткував тут хор, і нащадками його учасників та продовжувачами пісенної традиції села стаття називає колектив «Живиця».[43]
Село стоїть за сім верст на захід від Бишева, у низині при однойменному струмку, що впадає в Ірпінь.[21] Історично це Київський повіт Київської губернії, з 1866 до 1880 року центр Грузецької волості.[35]
Назва
Перша письмова згадка про поселення - 30 липня 1604 року: том XXI «Źródła dziejowe» (Варшава, 1894), де Грузьке названо селом, а поруч, того-таки дня, - млин при ньому.[6]
Найдавніший запис, 1604 року, подає назву як «wsi Hruzkiego»,[6] а 1609 і 1613 років той самий том пише вже жіночого роду: «wieś Hrużkę», «do wsi Hrużka».[7][8] Форму Грузька тримають і Похилевич 1864 року, і губернський список 1900-го, де село записане як «Грузьская».[21][23] За хронікою села, назву Грузьке вперше вжито 1923 року, під час адміністративно-територіальної реформи.[37] Прикметник від назви - гружчанський: так звуться сільрада[46] й школа.[40]
Назва одного кореня з «грузький». У розмежуванні земель 1574 року згадані Загрузні озера, а 1 червня 1578 року - урочище Грузькі Руди між Бишевом і Брусиловом.[29] Це різні обʼєкти, і плутати їх із заснуванням села не варто.
Кому належало
Власники мінялися так: Харлінські, від 1840 року Дарія Феліксівна з Харлінських Фрейганг[21][3][4], а на 1900 рік маєток за Ольгою Вікторівною Бетулінською, і господарство веде Генріх Сидорович Мольський.[23]
Запис 30 липня 1604 року це декрет у справі Миколая Макаровича та його дружини Анни Харлінської проти княгині Катерини Збаразької й Юрія Харлінського. Ідеться про підданих, які повтікали з містечка Воронова до маєтків відповідачів - до Бишева і «jako też podd. pow. do majęt. pozw. wsi Hruzkiego ze wszystkiem zbiegłych», тобто й до села Грузького з усім майном.[6] 1613 року Стефан і Олена з Гулевичів Ложки здобули заочний вирок проти Феліціанни Харлінської та її сина Єжи у справі про підданих, що втекли з містечка Рожева «do wsi Hrużka», до села Грузька.[8]
22 січня 1824 року Леонтій Харлінський заклав частину свого села Грузької, а 8 вересня 1828 року суд зобовʼязав його повернути борг братам позикодавиці, яким він підсунув замість Грузької інший маєток.[28]
Уставну грамоту з Василем Фрейгангом село підписувало два роки, і скінчилося це різками, від яких помер селянин Вакула Букет.[39]
У серпні 1911 року газета пише вже про парову молотилку поміщиці Мольської[13], а в травні 1912-го, серед землевпорядних справ Бишівської волості, називає розділ земель «поміщиці Мольської та селянської громади с. Грузького»[15].
Скільки людей і чим жили
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 1031 | 1016 православних і 15 римо-католиків, разом із Веселою Слободою[21] |
| 1887 | 2007 | 1897 православних, 6 римо-католиків, 104 євреї[22] |
| 1900 | 2449 | 1233 чоловіки й 1216 жінок[23] |
| 1918 | 3552 | пік населення[38] |
| 1924 | 3314 | 767 дворів[25][38] |
| 1966 | 1554 | жителі[24][38] |
Земля 1900 року ділилася так: усього 4976 десятин, з них поміщикам 2654, церквам 53, селянам 2269.[23] Село на той час уже не тільки хліборобське: тут винокурний завод із вісьмома робітниками, паровий млин, водяний млин на два постави й три селянські вітряки - Михайла Машевця, Василя Іванченка та Ємельяна Мирончука; пʼять торгових лавок, винна й пивна. Частина жителів ходить на заробітки до Києва в домашню прислугу.
Раніше, 1887 року, винокурня в селі працювала тільки взимку, і весь маєток разом із нею стояв в оренді євреїв, яких тут тимчасово й постійно жило понад сотню.[22]
Коліївщина
Навесні 1768 року до села прийшов гайдамацький загін Бондаренка, якого жителі вважали своїм односельцем, а скінчилося все стратою в Чорнобилі.[21][41] У Коденській книзі судових справ Грицька Грущенка з Гуляк судять за те, що він був «w Makarowie, z wataszką Iwanem Bondarękiem».[9]
XX століття
Проти поміщика село вставало 1904 року на чолі з жителем В. М. Машовцем.[24] Рубали панський ліс, палили скирти, побили урядника; приборкувати село керуючий Мольський викликав пʼятдесят черкесів на конях.[30] Книжка 2001 року датує цей виступ 1905 роком.
Взимку 1910 року в Київському повіті пішов висипний тиф: наприкінці січня земство послало двох фельдшерів до Бишева, Фасової і Грузького.[10] На початку березня тут записано шістьох хворих - у сусідній Фасовій того тижня 41, у Людвинівці 34.[11] Наприкінці квітня епідемія ще тривала.[12]
Наступні два роки в селі не було ладу: уночі проти 4 серпня 1911 року на току маєтку невідомі закололи ножами сторожа Кондрата Огородника біля парової молотилки Мольської[13], навесні 1912-го мало не щоночі підпалювали хати,[14] а зведення пожеж від 9 червня за відомостями страхового відділу губернської земської управи пише, що «цього літа» в селі згоріло 22 двори.[16]
На початку січня 1918 року веселослобідське вільне козацтво напало на розбишак, які, за газетою, «засіли в селі Грузькому Бишівської волости Київського повіту»; убитих газета називає «15 злодіїв».[17] Хроніка села описує ту саму ніч інакше - як розстріл за списком, що його козакам дав сільський сход.[36] Весела Слобода - сусіднє поселення, яке Похилевич 1864 року рахував разом із Грузькою;[21] на сучасних картах воно зветься Весела Слобідка.
Улітку 1925 року київська газета надрукувала у рубриці «Пригоди та злочини» замітку з Грузького: кілька озброєних грабіжників уночі вдерлися до хати селянина Букета Гната, і від пострілу загинула його дружина Федора Букетова.[18] Серед нападників Букет упізнав односельців Адольфа Шафрика й Карпа Цирулю, а третій, Кухарчук, сам прийшов до райміліції; замітка закінчується словами «Усіх заарештовано».[18]
Про голод 1933 року є два свідчення. «Національна книга памʼяті» подає 300 померлих і мартиролог на шістьох названих і ще чотирьох дітей без імен, укладений аж 2008 року за спогадами пʼятьох жителів.[25] А в обласному архіві лежать дві книги тієї самої ради: 58 актів про смерть за січень-червень 1933 року[2] і ще 52 за червень-липень.[1] Прізвища в червнево-липневій книзі ідуть гніздами: семеро Казаків, шестеро Мацьовців, четверо Яремчуків, четверо Хуланів, троє Ткаченків.
За київським і житомирським обласними томами «Реабілітованих історією» - тридцять чотири статті про тридцять трьох уродженців і жителів Грузького: двадцять чотири в київському[26] і десять у житомирському; девʼятьох із них заарештовано в 1932-1933 роках, коли село належало до Брусилівського району.[27] Тридцять четверта - рання справа Хоми Гудзя, який уже стоїть у київському томі; а Михайла Шейхета, командира взводу, трибунал 1939 року виправдав.
Найраніші вироки київського тому припадають на 1930-1931 роки, пік - на 1937-1938, і серед розстріляних тоді Валерʼян Олександрович Гас, Павло Якович Машовець, Федір Сидорович Машовець, Микита Самійлович Новик, Михайло Федорович Соколовський, Іван Степанович Цируль-Машовець і Василь Іванович Яремчук.[26] Ще двох засудила трійка 11 жовтня 1937 року.
Колгосп у Грузькому був не один: 1938 року «Серп і молот» поділили на три артілі по вулицях, тож колгосп людини визначала адреса[37]; газета 1939 року застає вже дві колгоспні парторганізації замість однієї територіальної[19]. Того ж року до окружної виборчої комісії Бишівського округу висунули Марію Митрофанівну Осталецьку «від колгоспників колгоспу с. Грузьке»[20].
В окупацію село стало центром «Грузецького куща» - Марʼянівка, Соснівка, Весела Слобода, Козичанка, Юрівка, Вільне;[30] а на початку війни, 1941 року, на полі між Грузьким і Марʼянівкою військовий аеродром будував дорожньо-експлуатаційний полк Південно-Західного фронту.[42] «Історія міст і сіл» пише, що 208 жителів села нагороджено орденами й медалями.[24]
Федір Артемович Лукаш, 1898 року народження, червоноармієць, у жовтні 1943-го отримав від військового трибуналу десять років і помер в увʼязненні 6 червня 1945 року - через місяць після перемоги.[26]
Церква і школа
Деревʼяну церкву Архістратига Михаїла збудував 1755 року поміщик Діонісій Харлінський; до 1780 року до парафії належали й жителі сусідньої Козичанки.[21]
Школа відкрилася 1857 року як церковно-приходська, у будинку дяка Олександра Дмитровича Крвеонановського, який у ній і викладав. 1882 року школі збудували новий будинок, і на початку XX століття вчителював у ньому дяк Іван Ковальченко.[40] На 1900 рік у селі одна однокласна приходська школа.[23]
Що збереглося
Самої будівлі церкви немає: 1934 року її постановили перебудувати під клуб, 1936-го відкрили в ній клуб, 1939-го зробили колгоспну комору, 1954-го знову клуб, а 1975-го зрівняли із землею.[37]
Для пошуку. У XIX столітті шукати в Київському повіті, 1900 року в Бишівській волості;[23] у XX столітті під Бишівським районом, у 1931-1935 роках під Брусилівським, з 1959 року під Білоцерківським, з 1962-го під Фастівським, з 1966-го під Макарівським, нині під Фастівським.[37][46][45] Метричні книги Михайлівської церкви лежать у ЦДІАК, ф. 127; частина річних книг спільна з Козичанкою, Пашківкою й Копиловом.[31][32] Акти про смерть 1933 року - у ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1, і підписані «Брусилівського району».[1][2]