Школа в Грузькому: від хати дяка до таблиці випусків
Школа в Грузькому працює понад півтораста років, і майже весь цей час містилася в чужих будинках: у хаті дяка, у громадському домі, у попівському домі, у церкві, перебудованій на клуб. Власне приміщення в неї зʼявлялося тричі - 1882, 1935 і 1986 року.
Хата дяка
Рік відкриття джерела подають по-різному. Книжка про село 2001 року каже 1857-й,[2] а нарис 2006 року розтягує дату на межу двох років: приходську школу при церкві відкрито «наприкінці 1857 - на початку 1858 років».[1]
Розходяться вони і в тому, хто в ній учив. За книжкою 2001 року першим учителем був дяк Іван Семенович Ковальченко.[2] За нарисом 2006-го школа спершу містилася в будинку дяка Олександра Дмитровича Кривоношанського, який сам там і викладав, а Ковальченко став учителем пізніше - уже при новому будинку 1882 року.[1] Обидва тексти належать тому самому краєзнавцеві, тобто третього голосу тут немає, а перевірити, хто відкривав школу, можна за кліровою відомістю парафії.
У 1863-1864 навчальному році до школи ходило 29 хлопчиків і 10 дівчаток; громада давала на неї тридцять рублів на рік. Потім дякові за зухвалу поведінку викладати заборонили, школу перенесли в громадський будинок, а вчителя жителі найняли самі - Миколу Вдовиченка, за двадцять чотири рублі на рік.[1]
1882 року церковним коштом і пожертвами селян поставили для школи будинок на дві класні кімнати. Стіни в ньому були вкриті цвіллю, підлога - в ямах, а вчитель, дяк Ковальченко, часто бив дітей лінійкою. Наприкінці 1880-х на школу йшло сто двадцять рублів на рік, і вчилося в ній пʼятдесят душ.[1] На 1900 рік у селі так і стоїть одна однокласна приходська школа.[3]
Після 1907 року учнів стало понад півтораста, але навчальний рік тривав пʼятдесят пʼять днів: починався після Покрови, кінчався перед Різдвом.[1] Решту року діти працювали.
Перерва й новий початок
За 1918-1920 роки старожили казали просто: до школи тоді не ходили. Робота відновилася 1921 року - пʼятирічна школа в попівському будинку; з 1922-го на вулиці Новій Новоселиці працював заклад для дорослих, які вчилися читати.[1]
1927 року в школі створили піонерський загін; першими піонерами були Федір Середняк, Іван Машовець, Олена Дорочинська й Микола Новик.[1] 1930 року школа стала семирічкою, а 1935-го - десятирічкою у власному новому приміщенні, і в неї пішли діти з одинадцяти сіл: Веселої Слободи, Козичанки, Юрівки, Вільного, Соснівки, Вільшки, Марʼянівки, Фасової, Дорогинки, Ястребеньки і Ястребної. Разом із десятирічкою відкрили піонерський клуб на пʼятсот місць із кіноустановкою.
Директор, який звільняв після 8 листопада
1936 року школу очолив Абрам Самсонович Нюренберг, який мав саму лише початкову освіту й викладав географію в пʼятому класі. Грузецька десятирічка за нього вважалася однією з найкращих у Київській області, і нарис описує, як це трималося: на початок року директор брав у півтора раза більше вчителів, ніж було потрібно, а після восьмого листопада зайвих звільняв зі словами «Одній з найкращих шкіл Київщини ваші послуги не потрібні».[1]
Учнів у школі тоді було понад 560, і вчилися вони у дві зміни - з восьмої ранку до пів на десяту вечора.[1] Першого травня 1940 року школа влаштувала велопробіг «Грузьке - Київ» в обидва кінці; учасників було двадцять вісім.[1]
Перший випуск десятирічки, 1938 рік: Василь Свиридович Новик, Микола Дорофійович Машовець, Василь Назарович Музиченко, Василь Андрійович Козицький, Ганна Хомівна Кращенко, Ольга Хомівна Кращенко, Ганна Іванівна Бедрицька, Катерина Гордіївна Ходак, Віра Германівна Марчук, Микола Іванович Форостовець і Варвара Петрівна Машовець.[1]
Останній довоєнний, 10-А клас 1941 року, про який нарис каже, що більшість із них загинула на фронтах: Олексій Бабенко, Іван Гудзь, Василь Дехтяренко, Степан Діденко, Віктор Кириченко, Володимир Коломієць, Марія Котляренко, Іван Машовець, Лідія Машовець, Федір Машовець, Федір Мегедь, Віталій Міщенко, Марія Опарʼєнко, Матвій Петрик, Василь Рябчик, Василь Свертока й Олександр Чудля.[1]
В окупацію у шкільному приміщенні стояла комендатура, а саму школу спалили.[1] Семирічку відновили восени 1945 року, перший її випуск був 1949-го, а 1956-го школа вітала перших повоєнних десятикласників - їх було аж пʼятдесят три.
Скільки в школі було дітей
| Навчальний рік | Учнів | Навчальний рік | Учнів |
|---|---|---|---|
| 1951/52 | 427 | 1990/91 | 183 |
| 1952/53 | 379 | 1991/92 | 183 |
| 1953/54 | 342 | 1992/93 | 181 |
| 1954/55 | 328 | 1993/94 | 173 |
| 1955/56 | 334 | 1994/95 | 167 |
| 1956/57 | 315 | 1995/96 | 172 |
| 1957/58 | 285 | 1996/97 | 180 |
| 1987/88 | 208 | 1997/98 | 182 |
| 1988/89 | 203 | 1998/99 | 181 |
| 1989/90 | 187 | 2000/01 | 175 |
Найменше дітей було 1994/95 року - сто шістдесят сім.[1] Між 1957/58 і 1987/88 роками в таблиці нарису тридцятирічна діра, і чим вона пояснюється, стаття не каже.
Скільки випускало
| Рік | Випускників | Рік | Випускників | Рік | Випускників |
|---|---|---|---|---|---|
| 1952 | 45 | 1965 | 16 | 1976 | 25 |
| 1953 | 40 | 1966 | 44 | 1977 | 59 |
| 1954 | 55 | 1967 | 26 | 1978 | 33 |
| 1955 | 54 | 1968 | 36 | 1989 | 20 |
| 1956 | 53 | 1969 | 40 | 1990 | 21 |
| 1957 | 45 | 1970 | 32 | 1991 | 20 |
| 1958 | 31 | 1971 | 31 | 1992 | 19 |
| 1959 | 59 | 1972 | 33 | 1993 | 13 |
| 1960 | 44 | 1973 | 51 | 1994 | 13 |
| 1961 | 24 | 1974 | 46 | 1996 | 15 |
| 1962 | 42 | 1975 | 32 | 1997 | 11 |
| 1998 | 11 | 1999 | 21 | 2000 | 10 |
У таблиці немає 1963, 1964 і всіх років з 1979 до 1988, але порядкові номери випусків при цьому йдуть суцільно: тринадцятий і чотирнадцятий пропущено, а двадцять сьомий одразу переходить у двадцять восьмий.[1] Тобто випуски були, а рядки в таблиці загубилися.
Хто школою керував
| Роки | Директор |
|---|---|
| 1932-1936 | Митрофан Васильович Шевченко |
| 1936-1940 | Абрам Самсонович Нюренберг |
| 1940-1941 | Марія Іванівна Фатюк |
| 1945-1949 | Петро Іванович Залюбовський |
| 1949-1956 | Володимир Михайлович Соколюк |
| кінець 1956-1957 | М. Т. Любименко |
| грудень 1957 | Юрій Всеволодович Пришва |
| 1957-1962 | Марія Омельківна Машовець |
| 1.09.1962-1964 | Т. І. Журавель |
| 1964-1971 | Михайло Іванович Дженжера |
| 1971-1973 | Іван Євгенович Коваль |
| 1973-1977 | Валентина Филимонівна Малюк |
| 1978-1980 | Микола Іванович Бойченко |
| 1980-1982 | Ганна Степанівна Бабич |
| 1982-1987 | Віталій Володимирович Шолудько |
| з 1987 | Людмила Семенівна Корбут |
У самій таблиці нарису номери йдуть від першого до сімнадцятого, але восьмого номера в ній немає,[1] тобто один директор із ряду випав - найімовірніше, між Пришвою й Машовець наприкінці 1957 року, коли керівництво мінялося тричі за рік.
Кінець століття
22 лютого 1999 року школу атестували як загальноосвітню I-III ступенів; училося в ній тоді сто сімдесят пʼять дітей.[1] 30 січня 2002 року її випускники й учні заснували гружчанський осередок «Молодої Просвіти» - першу молодіжну організацію в селі за час незалежності.[1] Того самого місяця сільські збори повернули вулицям історичні назви.