Січень 2002 року: село повернуло вулицям власні назви
У січні 2002 року збори селян ухвалили повернути вулицям Грузького історичні назви.[2] Половина офіційних назв була спільна для всіх сіл країни - Леніна, Пролетарська, Червоноармійська, Фрунзе, Ватутіна, - а історичні називають, хто де перший оселився, куди вела дорога, чия земля була під городами.
Для того, хто шукає рідню, це практична річ. У документах XIX і початку XX століття адреса виглядає як «на Юрковиці» або «на Новоселиці», і без цієї таблиці таких місць на карті не знайти.
Пари назв
| Офіційна | Історична | Звідки назва |
|---|---|---|
| Леніна | Брусилівська | перша вулиця села; виникла на Брусилівському торговому шляху |
| Пролетарська | Обирська | дорога до урочища Обирки |
| Зарічна | Юрковиця | найімовірніше від гучного юркотіння води неподалік |
| Піонерська | Слобода | після 1861 року тут селилися вільні селяни |
| Піонерський провулок | Козаківщина | першими поселенцями були козаки |
| Пролетарська | Хулапівщина (Казанківщина) | від прізвищ перших поселенців |
| Червоноармійська | Берег (Хоменків куток) | за переказом, у березняку на березі Сиївки поміщиця Фрейганг селила кріпаків і примусово давала їм прізвище Березовий |
| Червоноармійська | (Стара) Новоселиця | виникла в 1890-х; першим оселився Петро Середняк-Козак |
| Фрунзе | Нова Новоселиця | першими оселилися Роман Куліченко й Григорій Новик, 1907 рік |
| Фрунзе й Авіаційна | Козакова вулиця | першим оселився Ничипір Середняк-Козак, 1907 рік |
| Київська | Старців Хутір (Герой Перекоп) | хутір початку 1920-х; за переказом, наприкінці XIX століття тут жили старці, що ходили по роботу на німецьку колонію Паулинівку |
| Ватутіна | Петрівський Хутір | виник 1924 року на місці поміщицької пасіки; першим оселився Марко Ткаченко |
| Піонерська | Шпаків хутір | виник у 1920-х, походження назви невідоме |
| Ватутіна | «Загороди» | вулиця виникла на межі між городами жителів Юрковиці й Петрівського Хутора |
| - | Копилова вулиця | переїзд з Берега на Юрковицю; там жив Микита Машовець на прізвисько Копил |
| - | Форичева вулиця | переїзд з Брусилівської на Обирську й далі до дубини; від прізвиська колишнього мешканця |
| - | Ціпінюкова вуличка | переїзд зі Старої Новоселиці на Юрковицю; там була всього одна хата, тому постійної назви вулиця й не мала |
| - | Ганова вулиця | у центрі села, біля шкільної території |
Вулиці Дружби Народів, Івано-Франківська й Молодіжна історичних назв не мають: їх забудували в 1986-1990 роках.[2] Кому вони дісталися, видно з дати: 1 вересня 1986 року за цими адресами оселилися 220 переселенців із сіл Куповате й Городище, і до 18 березня 1993 року вони належали до окремої Куповатської сільради Чорнобильського району, яка містилася на території Грузького.
Хутори, з яких виросла половина цих назв
На початку 1890-х пʼять козацьких сімей - серед них Корній Дорошенко й Середняк-Козак - взяли в оренду двадцять пʼять поміщицьких десятин і заснували хутір Чемерешень (Черемошень). Там, серед черемх, проходили майже всі грузецькі весілля кінця XIX - початку XX століття.[2]
Тоді ж довкола села постали Перекопане (Перекоп), Зіняк (Зіньок), Князьке й Василівка (Василівщина); на 1900 рік на всіх цих хуторах разом жило двадцять сім осіб.[2][3] На північному заході грузецьких земель у 1870-х заснували німецьку колонію Старицьке.[2]
Після столипінської реформи 1907 року заможні селяни почали купувати землю за селом і виносити на неї хати. Хуторів налічилося близько пʼятдесяти, а жило на них майже пʼятсот людей.[2] Саме тоді постали Нова Новоселиця й Козакова вулиця, які потім увійшли в село вулицями.
Наприкінці XIX століття за наказом Михайла Бетулінського біля кринички в урочищі Пилипонському, де було видіння Богородиці, поставили позолочений хрест і збудували каплицю; служби там правили на девʼяту й десяту неділі після Великодня аж до кінця 1930-х.[2] 1999 року місцеві поставили біля тієї кринички новий деревʼяний хрест роботи комарівського майстра Стефана Борука.
Скільки людей жило на цих вулицях
Та сама книжка подає ряд населення Грузького за двісті років - найдовший, який ми маємо на це село.[2] Дворів у ньому мало, але там, де вони є, видно й розмір господарства.
| Рік | Людей | Додатково |
|---|---|---|
| 1809 | 944 | 118 дворів |
| 1829 | 1321 | 167 дворів |
| 1847 | 1464 | 184 двори |
| 1852 | 1215 | 10 католиків |
| 1857 | 1195 | 15 католиків |
| 1863 | 1260 | |
| 1867 | 1128 | 12 католиків, 12 євреїв |
| 1887 | 1929 | 245 військових, 14 міщан, 6 протестантів, 5 католиків, 83 євреї |
| 1900 | 2449 | |
| 1912 | 3215 | |
| 1918 | 3552 | найбільше за всю історію |
| 1924 | 3314 | 767 дворів |
| 1966 | 1554 | |
| 1968 | 1806 | |
| 1988 | 1128 | разом із переселенцями із зони відчуження |
| 1997 | 1150 | |
| 1998 | 1100 | |
| 1999 | 1156 | |
| 2000 | 1132 | 822 двори |
Два місця в цьому ряду не сходяться з тим, що ми знали. Похилевич 1864 року рахував у Грузькій разом із Веселою Слободою 1031 душу, з них 15 католиків, - і його пʼятнадцять католиків збігаються не з 1864-м, а з рядком 1857 року, де їх теж пʼятнадцять. А на 1887 рік той самий Похилевич дає дві тисячі сім людей і 104 євреї, тоді як тут стоїть 1929 із 83, та ще й з графою «245 військових», якої немає більше ні в кого.[2]
І ще одне: 1966 - 1554, а 1968 - 1806. За два роки приріст на 252 людини там, де ряд навколо падає. Одне з двох чисел майже напевно рахує іншу одиницю - скажімо, сільраду разом із Веселою Слободою. «Історія міст і сіл» ставить 1554 душі при 1971 році, і збігається це якраз із рядком 1966-го.[1]
Наскільки цьому вірити
Усі пояснення вище - місцевий переказ, записаний уродженцем села, і жодне з них не спирається на документ.[2] Перевіряються вони тим самим, чим і решта: метриками парафії, де адреса стоїть при кожному записі, та погосподарськими книгами сільради. Перелік називає прізвища перших поселенців кожного кутка, а таких списків по селах Макарівщини майже немає.