Голодомор у Грузькому

Про голод у Грузькому є два свідчення, і вони сильно розходяться.

Перше - книжкове. «Національна книга памʼяті» пише, що 1932 року через неврожай і завеликий план поставок колгосп не виконав завдання, після чого в селян забрали всі припаси, і що від голоду померло 300 осіб.^[3] Мартиролог, доданий до цього нарису, називає на імʼя шістьох людей і згадує четверо неназваних дітей. Укладено його 2008 року за спогадами пʼятьох жителів села, які записали вчителька Гружчанської школи й дві її десятикласниці. Тобто книга називає на імʼя двох відсотків тих, про кого пише, і, на відміну від нарису про сусідню Гавронщину на тій самій сторінці, де прямо сказано «вдалося встановити поіменно лише 7 осіб», ніде цього не обумовлює.

Друге свідчення - документ. У книзі обласного архіву, яка називається книгою реєстрації актів про народження, підшито реєстр смертей Гружецької сільради: 52 акти від 1 червня до 29 липня 1933 року.^[1] У червні смертей сімнадцять, із них лише дві до 15 червня: до середини місяця смерті ще записували в іншу книгу; у липні тридцять чотири.^[2] У ще одному акті дату смерті не проставили взагалі.

Акти в цьому блоці мають власну нумерацію, і перший у ньому - не перший, а сто перший. Це не означає, що до червня рада зареєструвала сотню смертей. В іншій книзі того самого архіву лежить реєстр Гружецької сільради за 4 січня - 15 червня 1933 року, і акти в ньому пронумеровані від 1 до 74: перший - Карап Олександр, помер 3 січня; останній, № 74, складено 15 червня.^[2] Отже, пʼять із половиною місяців рада пронумерувала числами до 74. Чому нова книга почалася зі 101, а не з 75, документи не пояснюють.

Тому число, яке ця пара книг доводить, інше й менше. Разом вони дають 110 актів про смерть за сім місяців 1933 року: 58 у січнево-червневій книзі і 52 у червнево-липневій.^[2][1] А якщо рахувати ще й шістнадцять номерів, що їх січнево-червнева книга сама називає відсутніми записами (№ 35-48 і № 69-70; аркушів для них у справі немає, хоч підшито її без пропусків), виходить 126 номерів.^[2] Один із них, можливо, означає ту саму людину двічі: акт № 101 від 1 червня міг продублювати відсутній № 69 або № 70, тож різних людей за нумерацією щонайменше 125.^[1][2]

Про людей у червнево-липневій книзі документ каже мало, але те, що каже, повторюється з аркуша в аркуш: померли вдома, у графі заняття - хлібороб-одноосібник, жодного колгоспника. Принаймні на чотирьох зворотах аркушів графа підпису заявника порожня, а нижче стоїть формула «Факт смерті президії с/р відомий» і підпис секретаря-реєстратора.^[1]

Графа причини смерті не заповнена в жодному з 52 актів, хоча майже в кожному зазначено, що лікарську довідку додано. Графа віку теж порожня скрізь. Тому ця справа не свідчить, що люди померли від голоду, і порахувати за нею, скільки серед них було дітей, теж не вийде.

А от у другій книзі, за січень-червень, в актах № 1, 2, 71, 73 і 74 вік проставлено, а причину смерті на початку року ще записували - в акті № 1 стоїть «сухоти легенів».^[2] В актах № 71 і № 73, складених 11 і 12 червня, графа причини порожня, а в акті № 74 від 15 червня знову заповнена, хоч і нерозбірливо.

Прізвища в червнево-липневій книзі ідуть гніздами: семеро Казаків, шестеро Мацьовців, четверо Яремчуків, четверо Хуланів, троє Ткаченків. Двоє Ткаченків, Грицько й Андрей Іванові, померли одного дня, 29 червня.^[1]

Що додає хроніка села

Районний збірник 2006 року подає те саме число 300, але це не окреме свідчення: рядки про 300 померлих і про «Красний Перекоп» у ньому й у «Національній книзі памʼяті» майже дослівно збігаються.^[5][3] Зате він переводить це число в частку: 300 осіб, тобто одна пʼятнадцята села.^[5] І додає три речі, яких у «Національній книзі памʼяті» немає; колгосп на Старцевому Хуторі там теж згадано, але без слова про те, чи на хуторі помирали.^[3]

Перший: були випадки навмисних убивств і поховань заживо, а чверть села - керівники колгоспу, «актив» і частина заможних селян - не голодувала взагалі.^[5] У червнево-липневій книзі серед померлих колгоспника справді немає жодного, але в січнево-червневій колгоспники є: «Колгоспн.» в акті № 71 і «Колгоспник» в акті № 74.^[1][2]

Другий - про Старцевий Хутір (Перекоп). Там у 1932-1934 роках діяв окремий колгосп «Красний Перекоп», який організував учитель Петро Кожедуб, і, за свідченнями старожилів, на хуторі не помер ніхто.^[5] 1934 року «Красний Перекоп» обʼєднався з «Серпом і молотом», першим колгоспом села.^[6] Адреси в актах сільради цих свідчень не перевіряють: у першому й останньому актах червнево-липневої книги графа «Де постійно жив» порожня, а в актах № 1, 2, 71 і 73 січнево-червневої в ній вписано просто «с. Грузьке».^[1][2]

І третій: 1946-1947 років у Грузькому був другий голод, і за кількістю жертв його в селі порівнюють із 1933-м.^[5]

Наприкінці грудня 1932 року макарівська районна газета друкувала перелік сіл, які «саботують хлібозаготівлі», з відсотками виконання плану; Грузького в ньому немає.^[4] Але висновку про село з цього зробити не вийде: із лютого 1931 до січня 1935 року Грузьке числилося за Брусилівським районом, а газета була макарівська.^[5] Брусилівської районної газети тих років у доступних джерелах поки немає, тож найтяжчі місяці села видно лише з актів сільради.