Голодомор у Грузькому

Про голод у Грузькому є два свідчення, і вони розходяться настільки, що кожне доводиться називати окремо.

Перше - книжкове. «Національна книга памʼяті» пише, що 1932 року через неврожай і завеликий план поставок колгосп не виконав завдання, після чого в селян забрали всі припаси, і що від голоду померло 300 осіб.^[3] Мартиролог, доданий до цього нарису, називає на імʼя шістьох людей і згадує четверо неназваних дітей. Укладено його 2008 року за спогадами пʼятьох жителів села, які записали вчителька Гружчанської школи й дві її десятикласниці. Тобто книга називає на імʼя двох відсотків тих, про кого пише, і, на відміну від нарису про сусідню Гавронщину на тій самій сторінці, де прямо сказано «вдалося встановити поіменно лише 7 осіб», ніде цього не обумовлює.

Друге свідчення - документ. У справі обласного архіву, яка називається книгою реєстрації актів про народження, на аркушах 51-102 підшито реєстр смертей Гружської сільради: 52 акти від 1 червня до 29 липня 1933 року.^[1] У червні смертей сімнадцять, у липні тридцять чотири - за два місяці темп подвоївся. У ще одному акті дату смерті не проставили взагалі.

Акти в цьому блоці мають власну нумерацію, і перший у ньому - не перший, а сто перший. Це не означає, що до червня рада зареєструвала сотню смертей. У справі 629 того самого фонду лежить реєстр Гружецької сільради за 4 січня - 15 червня 1933 року, і акти в ньому пронумеровані від 1 до 74: перший - Карап Олександр, помер 3 січня; останній, № 74, - 15 червня.^[2] Отже, актів «№ 1-100 за січень-травень» немає й не було: пʼять із половиною місяців рада пронумерувала числами до сімдесяти. Чому нова книга почалася зі 101, а не з 75, документи не пояснюють.

Тому число, яке ця пара книг доводить, інше й менше. Разом вони дають 110 актів про смерть за сім місяців 1933 року: 58 у справі 629 і 52 у справі 640а. Один із них, можливо, той самий - акт № 101 від 1 червня міг продублювати котрийсь із двох, яких у 629-й бракує. А якщо рахувати ще й шістнадцять номерів, що їх книга 629 сама називає відсутніми записами (№ 35-48 і № 69-70, тобто акти складали, а аркушів у справі немає), виходить щонайменше 126.

Про людей у цих актах документ каже мало, але те, що каже, повторюється з аркуша в аркуш: померли вдома, у графі заняття - хлібороб-одноосібник, жодного колгоспника. Заявника в актах немає - замість підпису родича стоїть формула «Факт смерті президії с/р відомий» і підпис секретаря-реєстратора. Записував їх не хтось із рідних, а сільрада.

Графа причини смерті не заповнена в жодному з 52 актів, хоча майже в кожному зазначено, що лікарську довідку додано. Графа віку теж порожня скрізь. Тому написати з посиланням на цю справу, що люди померли від голоду, не можна, і порахувати, скільки серед них було дітей, теж не можна.

А от у другій книзі, за січень-червень, вік проставлено, і причину смерті на початку року ще записували - в акті № 1 стоїть «сухоти легенів».^[2] Отже, для тих 58 актів обидва питання відповідь мають; ми прочитали з них пʼять аркушів і решту ще не читали.

Прізвища в ній ідуть гніздами: семеро Казаків, шестеро Мацьовців, четверо Яремчуків, четверо Хуланів, троє Ткаченків. Двоє Ткаченків, Грицько й Андрей Іванові, померли одного дня, 29 червня.

Що додає хроніка села

Районний збірник 2006 року повторює число 300, але не як окреме свідчення - його писав той самий краєзнавець, що й «Національну книгу памʼяті». Зате він переводить це число в частку: 300 осіб, тобто одна пʼятнадцята села.^[5] І додає три рядки, яких немає більше ніде.

Перший: були випадки навмисних убивств і поховань заживо, а чверть села - керівники колгоспу, «актив» і частина заможних селян - не голодувала взагалі.^[5] Це пряма відповідь на питання, чому в актах сільради серед померлих немає жодного колгоспника.

Другий - про Старцевий Хутір (Перекоп). Там у 1932-1934 роках діяв окремий колгосп «Красний Перекоп», який організував учитель Петро Кожедуб, і, за свідченнями старожилів, на хуторі не помер ніхто.^[5] Хутір цей за пʼять кілометрів від села і належав до тієї самої сільради. Перевірити це можна тими самими книгами: якщо серед 110 актів немає жодного з адресою хутора, свідчення старожилів стоятиме на документі.

І третій: 1946-1947 років у Грузькому був другий голод, і за кількістю жертв його в селі порівнюють із 1933-м.^[5] Акти про смерть за ті роки лежать у тому самому обласному архіві, і їх ніхто не рахував.

Наприкінці грудня 1932 року макарівська районна газета друкувала перелік сіл, які «саботують хлібозаготівлі», з відсотками виконання плану; Грузького в ньому немає.^[4] Немає його і в жодному з шести інших номерів цієї газети, які ми переглянули посторінково. Але висновку про село з цього зробити не вийде: із лютого 1931 до січня 1935 року Грузьке числилося за Брусилівським районом, а газета була макарівська. Брусилівської районки за ті роки ми не знайшли, і поки її немає, найтяжчі місяці села видно лише з актів сільради.