1604 чи 1609: дві дати першої згадки й суперечка за землю, з якої вони взялися

Найранішою письмовою згадкою про Грузьке краєзнавча література називає 30 липня 1604 року: поселення під назвою Грузька, що належало Харлінським.^[5] «Національна книга памʼяті» подає ту саму дату й одна з усіх називає, звідки вона взялася: з двадцять першого тому польського збірника документів «Źródła dziejowe» (Варшава, 1894).^[4] Номера сторінки книга не дає.

Це книжкова сторінка 495 двадцять першого тому, з колонтитулом «r. 1604 WOJEW. BRACŁAWSKIE. 495» і записом під датою «Julii 30».^[3]

Що надруковано на сторінці 495

Запис 30 липня 1604 року це декрет у справі Миколая Макаровича та його дружини Анни Харлінської проти княгині Катерини Збаразької й Юрія Харлінського. Ідеться про підданих, які повтікали з містечка Воронова до маєтків відповідачів - до Бишева і «jako też podd. pow. do majęt. pozw. wsi Hruzkiego ze wszystkiem zbiegłych», тобто й до села Грузького з усім майном.^[3]

Наступний запис того самого дня між тими самими сторонами розповідає, як на дорозі перейняли міщанина Вороницького, що вертався з Турбівки. Місце названо точно: «podle młyna Hrużeckiego», коло млина Грузецького.^[3]

Отже 30 липня 1604 року Грузьке - село, і при ньому вже стоїть млин.

Ототожнення тут певне: позивач Макарович, відповідачі Харлінські та Збаразька, у справі Бишів і бишівські міщани. Це наша округа. Колонтитул називає воєводство брацлавське - том складено з витягів брацлавського трибуналу, - тоді як самі маєтки в записі лежать «w wojew. kijow.»: суд брацлавський, землі київські.

Суперечка, у якій згадано село

Абзац, у якому ця дата надрукована, розповідає не про село, а про тяжбу. Власники містечка Рожева Цетнери аж до 1648 року намагалися повернути собі землі, захоплені власником Бишева Щесним Харлінським: той, за їхнім твердженням, заклав слободи Грузька та Ястребна «на ґрунтах дідичного урочища Лозків, що звалося Коркоші, та на річці їхній Манці».^[5] Обидва топоніми варто запамʼятати: у польських актах ці місця можуть стояти саме під ними.

Звідти й походить усе, що взагалі записано про ці місця до села. У розмежуванні земель 1574 року між Василем Лозою, Богушами Гулькевичами й Харлінськими згадані Загрузні озера, належні до Рожева; 1 червня 1578 року - урочище Грузькі Руди між Бишевом і Брусиловом.^[5] Обидва записи фіксують не поселення, а озера й урочище, за якими сперечалися дві родини.

Практичний висновок для того, хто читає ці дати в чужих переказах: 1574 і 1578 роки до села не належать. Взявши їх за вік Грузького, його роблять на три десятиліття старшим, ніж каже саме джерело.

Дата 1609 і чому вона трапляється частіше

Радянська «Історія міст і сіл» 1971 року подає інший рік: «Перша згадка про Грузьке належить до 1609 року».^[7] Саме ця дата розійшлася далі за всі інші, бо її передруковували.

1989 року районна газета «Ленінська Зоря» друкує цикл про Макарівщину прямо «за матеріалами „Історії міст і сіл Київської області“»; 2001 року краєзнавча книжка про Грузьке передруковує ту газетну замітку цілком і чесно називає її джерело.^[6] Тобто три публікації - це одна публікація, переказана тричі.

1609 роком у цьому передруку датоване не село, а урочище, що належало поміщикам Харлінським, - і саме при цьому реченні стоїть виноска на «Жрудля дзейова т.21, Варшава 1894, ст.149», тобто на той самий польський том, тільки вже зі сторінкою.^[6]

Приписати сторінку 149 даті 1604 не можна: це зведення двох різних публікацій, а не те, що стоїть у джерелах.

Що насправді надруковано на сторінці 149

Сторінка 149 - не поборовий реєстр, як можна було чекати від збірника з такою назвою: том XXI взагалі не містить реєстрів, це «Wyciągi z summaryusza aktów trybunalskich», витяги з книг Люблінського трибуналу за 1591-1625 роки. Колонтитул сторінки - «r. 1609 WOJEW. KIJOWSKIE. 149».

Сам запис стосується не заснування села, а знову чужої тяжби. Щасна Катерина Збаразька Харлінська позивається до Марціна Бутовича за те, що той наслав своїх брусилівських підданих і бояр «pod wieś pow. Byszowkę przezwaną, uroczyszczem Hruzkie i tam podd. tćj wsi krzywd poczynienie», тобто під село позивачки, зване Бишівкою, на урочище Грузьке, і там покривдив тамтешніх підданих.^[1] Покажчик тому веде цю сторінку двічі, з обох боків назви: «Byszowka zw. Hruzkie urocz. 149» і «Hruzkie urocz, zw. Byszowka 149».

1609 року Грузьке в акті - не село, а урочище при селі, і навіть назва села в документі інша, Бишівка.

Але тут же, у тому самому томі й тому самому 1609 році, шістьма сторінками далі стоїть інший запис: на тій самій Харлінській і синові її Єжи здобуто баніцію «o nieoddanie sumy zastawnćj na dobra wieś Hrużkę zaciągnionej» - за незвернену заставну суму, взяту на добра, село Грузьку.^[2] Тобто 1609 року обидві форми ходять поруч.

Оповіді «спершу урочище, потім село» документи не підпирають

Порядок у цих трьох записах зворотний до очікуваного: 1604 - село з млином, 1609 - урочище при Бишівці, того ж 1609 - знову «dobra wieś Hrużkę».^[3] Найповніше з трьох Грузьке названо в найдавнішому записі.

Писар називав місце так, як його називала та справа, яку він записував. У тяжбі про втечу підданих потрібне було село, до якого вони втекли; у тяжбі про наїзд - урочище, на якому наїхали. Тому з цих формул історія поселення не будується.

Пастка, на яку тут легко натрапити: у тому самому томі є ще одна «Hruszka» - при дорозі з Черніхова, у справі Пронських і Немирича. Це інше місце, на Житомирщині. Наше Грузьке впізнається не за назвою, а за власниками Харлінськими й сусідами - Бишевом, Рожевом, Брусиловом.

Що з цього має шукач

Найдавніша форма назви - Грузька, жіночого роду, і саме так село записане в згадці 1604 року.^[5] Краєзнавча книжка про село ставить при цьому примітку: ця назва була офіційною до 1921 року.^[6] Тобто в дореволюційних документах шукати треба Грузьку, а не «Грузьке».

Прізвище власників доводиться шукати у двох написаннях: книга памʼяті друкує «Харбінським»,^[4] тоді як в усіх інших джерелах про село XVII-XIX століть стоять Харлінські. На це написання натикається кожен, хто шукає за прізвищем власника.

Імен людей, які тут жили, у цих згадках немає. Записи 1574, 1578 і 1604 років називають панів, межі та урочища. Село в них стоїть як обʼєкт володіння, а перші імена гружчан ідуть уже церковними книгами - а власна церква стала тут аж 1755 року, на півтора століття пізніше.