Іван Бондаренко
? - 1768, кріпак, ватажок гайдамацького загону
Він народився кріпаком у Грузькій і служив сторожем при кухні дідича Харлінського.[4] Улітку 1768 року, у розпал жнив, він привів у рідне село гайдамацький загін. Два тижні його люди розʼїжджали по околишніх селах, грабуючи панські та єврейські доми, і здобич звозили до отамана; сам він квартирував у місцевого священника Андрія Робинського, а табір стояв у Гусаковому яру.[5]
Район, у якому діяв загін, окреслюють ті самі назви, що й досі стоять поруч на карті: Брусилів, Грузьке, Бишів, Андріївка, Рожів, Макарів.[4]
Узяли його не в бою, а хитрістю - у Макарові. Похилевич називає того, хто це зробив, «козаком Проскуринського Щербиною», Шульгин - сотником із корнинських маєтків Проскурів на прізвище Щербина: це та сама людина.[5][4] Далі був суд і страта в Чорнобилі.
У джерелах ватажок зветься двома різними іменами. Похилевич, який записував спогади села 1864 року, назвав ватажка Семеном.[5] Шульгин, який через тридцять чотири роки працював уже з кодненськими судовими актами, назвав його Іваном - і не сам від себе: імʼя стоїть у виказах його спільника Корнія Москаленка перед судом 1768 року.[4]
Ми прочитали саму Коденську книгу - реєстр арештантів польського військового суду, надрукований 1931 року. Грицько Грущенко з Гуляк зізнається, що був «w Makarowie, z wataszką Iwanem Bondarękiem w Makarowie, z którym Makarów у inne miasta, wsie, dwory z nim chodząc rabowali», і виправдовується тим, що «z całey włości Byszowski kozacy byli», бо гайдамаки наказали бути при них під страхом смерті.[1] Це не заголовок, складений видавцем, і не покажчик - це тіло справи. Дорога загону теж стоїть у книзі: Корній Москаленко розповідає, як загін пограбував Грузьке, довгенько простояв на попівському обійсті - «stali u popa gospodą przez niemały czas» - і рушив далі: «a z Hruzkiey poszli do Byszowa».[2] Семена Бондаренка в книзі немає жодного разу.
Імʼя «Семен» біля Бондаренка в книзі таки стоїть, але належить іншій людині - дякові на прізвисько Semen Diak, який віз попа до Макарова «do Bondaręka».[3] Прочитати ці два слова в одному реченні як одне імʼя - рівно та помилка, що сидить у Похилевича.
Тобто це не суперечка двох рівних версій. За «Іваном» стоїть протокол слідства, записаний по гарячих слідах; за «Семеном» - памʼять села через три покоління, яка ще й, за спостереженням самого Шульгина, встигла зробити з ватажка постать помітно ідеальнішу, ніж вона була в документах.[4]