Бишівський осередок ОУН: від виборів райуправи до трьох смертей у Тайшетлагу
У Бишеві діяв осередок ОУН, і від нього лишилася слідча справа з номером - матеріали слідчої комісії УНКДБ УРСР, справа № 147958/492, датована 6 грудня 1943 року.[1] Стаття, з якої взято все нижче, зроблена саме з неї.
Слідча справа - це протокол допиту. Люди в ній говорять під арештом, і те, що вони кажуть один про одного, могло бути вибите, а не сказане. Прізвища тут - список тих, кого назвало слідство.
Липень 1941 року
Через тиждень після того, як німці зайняли Бишів, у містечко прибула із Західної України група українських націоналістів - 25 чоловік. Керували нею представник центру ОУН на прізвище Сак, учитель історії жіночої гімназії, і Микола Цицик, окружний керівник ОУН трьох районів - Бишівського, Васильківського й Фастівського.[1]
21 липня 1941 року відбулися вибори районної управи. До неї ввійшли Архип Депутат, Дмитро Грибовський, Андрій Литвиненко й Іван Коба, а головою обрали Дмитра Приліпенка.[1]
Далі члени управи розʼїхалися по селах ставити місцеву владу: Грибовський у Грузьке, Депутат у Козичанку. Дату цієї поїздки стаття подає як 18 липня, називаючи її «другим днем після виборів», хоч самі вибори датувала 21-м, - тобто одне з двох чисел у ній помилкове.[1] У Грузькому збори провели в колгоспах імені Молотова й імені Ворошилова, а в колгоспі імені Фрунзе не встигли через пізній час; старостою обрали Федора Яковича Клименка, до управи ввійшли Сидір Хворостовець, Петро Букет, Яків Полокін, а в колгоспі Ворошилова - Федір Ілліч Міщенко старостою й Тарас Прокопович Свертока секретарем. У Козичанці через два тижні після приходу німців зʼявився представник ОУН на прізвище Музика, і людей скликали на таємні збори в школу.
Осередок налічував 21 чоловіка - одну групу й пʼять ланок. Серед членів названо старосту Чорногородки Терещенка, Михайла Тернового із Соснівки, Василя Давидюка з Юрівки, Леонтія Дядюка з Грузького й Григорія Полозюка з Вітровки.[1]
Текст присяги стаття наводить дослівно: «Вступаючи в ряди націоналістичної організації, я клянусь виконувати всі накази своїх керівників… Ні страх, ані смерть, ніяка інша кара не примусять мене викрити українських націоналістів і їх роботу».[1]
Друкарня, яка друкувала спершу газету, а потім листівки
До війни в Бишеві виходила районна газета «За більшовицькі колгоспи», і друкарня її вціліла. Улітку 1941-го в ній почали друкувати листівки, звернення й плакати - до середини серпня. Потім друкарню розібрали, а на початку 1942 року устаткування бишівської районної друкарні таємно переправили до Києва.[1]
Жодного номера бишівської районки немає в жодному цифровому архіві.
Голова управи, якого знімали двічі
Найдокладніше стаття розповідає про Дмитра Давидовича Приліпенка, 1890 року народження. Служив рядовим у царській армії з 1915 по 1917 рік; 1918-го німці заарештували його за участь у партизанському русі й тримали вісім місяців у камері; з 1919 по 1921 працював у бишівському волосному земельному відділі, а з 1930-х до війни завідував хлібопекарнею.[1]
Коли двоє односельців принесли йому в управу списки активістів Бишівської сільради з вимогою передати їх німецькому комендантові, Приліпенко тут же розірвав цю заяву. 17 серпня 1941 року до управи приїхав офіцер гестапо й запитав, як той ставиться до деяких людей; почув у відповідь «Для мене всі люди однакові» - і за це був знятий із посади голови райуправи.[1]
У листопаді його призначили головою районної споживспілки, а в січні 1942-го зняли й звідти - за те, що без дозволу сільськогосподарського коменданта відпустив організаціям Києва 60 тонн картоплі. 5 серпня 1942 року його заарештували фашисти; сорок три дні він просидів у київській тюрмі на вулиці Короленка, 33, і дістав там 26 ударів різками.[1]
Що робили інші
Петро Юшко працював старостою Бишева й тримав на своїй садибі закопану зброю - автомати й двадцять гвинтівок. У квітні 1942 року його заарештувало гестапо, зброю вилучили, і за її зберігання Юшка розстріляли; документи повернули дружині. Стаття додає, що він обзивав німців «печеними гадами» навіть у їхній присутності.[1]
Сидір Тарасович Хворостовець із Грузького, 1892 року народження, за вказівкою шефа Бишева Джана Каркліна, латиша, їздив разом із О. Г. Новиком до Дарниці й забрав із німецького полону 140 чоловік. Повернувшись, розповідав про побачені там гори трупів. Чотирьох грузьківців - Гаврона Новика, Семена Дорошенка, Василя Свертоку й Омелька Місюру - забрати не вдалося: рідні не знали, що вони в тому таборі, і комендант їх не віддав.[1]
Онуфрій Корнійович Форостовець, 1882 року народження, переховував на своїй квартирі представників ОУН; гестапо арештовувало його двічі - на три доби й на чотири.[1]
Листопад 1943 року й далі
Людина, яку в організації звали Володькою, виявилася капітаном НКВС. Він указав місце, де була закопана література, і на початку листопада 1943 року відбулися повальні арешти. Справу розглядало управління контррозвідки «Смерш», слідство тривало до середини 1944 року.[1]
13 серпня 1944 року військовий трибунал військ НКВС Київської області засудив Приліпенка Д. Д. і Грибовського Д. К. до розстрілу з конфіскацією майна. Активних членів - Депутата А. К., Гостила І. М., Бондаря К. Г., Самойленка С. Ф., Хворостовця О. К. і Клименка Ф. Я. - «подвергнуть каторжным работам сроком на двадцать лет каждого» з припискою «принять меры к репрессированию членов семьи»; Свертоку Т. П. - на пʼятнадцять років.[1]
23 листопада 1954 року звільнили Депутата А. К. і Клименка Ф. Я. - вони відбували строк у Воркуті. А 15 грудня 1954 року надійшло розпорядження «немедленно освободить» Хворостовця С. Т., Бондаря К. І. і Самойленка С. Ф. Усіх трьох на той час не було в живих майже десять років: Кирило Бондар помер 4 лютого, Семен Самойленко 24 лютого, Сидір Хворостовець 25 лютого 1945 року, Тайшетлаг Іркутської області.[1]
У середині 1980-х із Гостила І. М., Форостовця О. К. і Свертоки Т. П. зняли звинувачення «как необоснованно примененные», а 1992 року, за законом від 17 квітня 1991-го, реабілітували частину учасників.[1]
Що з цим робити
- звірити всі названі прізвища з томами «Реабілітованих історією» - макарівський розділ київського тому містить 48 бишівських статей;[2]
- запитати справу № 147958/492 у галузевому архіві - номер названо, і це рідкість;
- перевірити три лютневі смерті 1945 року за обліком Тайшетлагу.