Бишівський осередок ОУН: від виборів райуправи до трьох смертей у Тайшетлагу

У Бишеві діяв осередок ОУН, і від нього лишилася слідча справа з номером - матеріали слідчої комісії УНКДБ УРСР, датовані 6 грудня 1943 року.^[1] Стаття називає цю справу першою з чотирьох своїх джерел; решта - звіт провідника Міка про становище в Північній похідній групі від 20 липня 1941 року, книжка В. Щеголюка «...як роса на сонці» (Львів, 1992) і спогади жителів Бишева.^[1]

Допити в цій справі, за статтею, були «виснажливі, багатогодинні», «по кілька разів на день, з частими побиттями підсудних». Тож те, що заарештовані казали один про одного, могло бути вибите, а не сказане.^[1]

Липень 1941 року

Через тиждень після того, як німці зайняли Бишів, у містечко прибула із Західної України група українських націоналістів - 25 чоловік. Керували нею представник центру ОУН на прізвище Сак, учитель історії жіночої гімназії, і Микола Цицик, окружний керівник ОУН трьох районів - Бишівського, Васильківського й Фастівського.^[1]

21 липня 1941 року відбулися вибори районної управи. До неї ввійшли Архип Депутат, Дмитро Грибовський, Андрій Литвиненко й Іван Коба, а головою обрали Дмитра Приліпенка.^[1]

Далі члени управи розʼїхалися по селах ставити місцеву владу: Грибовський у Грузьке, Депутат у Козичанку. Дату цієї поїздки стаття подає як 18 липня, називаючи її «другим днем після виборів», хоч вибори районної управи датувала 21-м, і як ці дві дати узгодити, із самої статті не видно.^[1] У Грузькому збори провели в колгоспах імені Молотова й імені Ворошилова, а в колгоспі імені Фрунзе не встигли через пізній час; старостою обрали Федора Яковича Клименка, серед близько пʼятнадцяти обраних до сільської управи були Сидір Хворостовець, Петро Букет, Яків Полокін, а в колгоспі Ворошилова - Федір Ілліч Міщенко старостою й Тарас Прокопович Свертока секретарем. Згодом, за статтею, старостою Грузького став Сидір Тарасович Хворостовець, а секретарем - Тарас Прокопович Свертока. У Козичанці через два тижні після приходу німців зʼявився представник ОУН Б. Музика, і людей скликали на таємні збори в школу.

Осередок налічував 21 чоловіка - одну групу й пʼять ланок. Серед членів названо старосту Чорногородки Терещенка, Михайла Тернового із Соснівки, Василя Давидюка з Юрівки, Леонтія Дядюка з Грузького й Григорія Полозюка з Вітровки.^[1]

Текст присяги стаття наводить дослівно: «Вступаючи в ряди націоналістичної організації, я клянусь виконувати всі накази своїх керівників… Ні страх, ані смерть, ніяка інша кара не примусять мене викрити українських націоналістів і їх роботу».^[1]

Друкарня, яка друкувала спершу газету, а потім листівки

До війни в Бишеві виходила районна газета «За більшовицькі колгоспи», і друкарня її вціліла. Улітку 1941-го в ній почали друкувати листівки, звернення й плакати - до середини серпня. Потім друкарню розібрали, а на початку 1942 року устаткування бишівської районної друкарні таємно переправили до Києва.^[1]

Номерів газети «За більшовицькі колгоспи» в цифровому архіві преси LIBRARIA немає.^[3]

Голова управи, якого знімали двічі

Найдокладніше стаття розповідає про Дмитра Давидовича Приліпенка, якого називає керівником підпільної організації ОУН по Бишівському району, 1890 року народження. Служив рядовим у царській армії з 1915 по 1917 рік; 1918-го німці заарештували його за участь у партизанському русі й тримали вісім місяців у камері; з 1919 по 1921 працював у бишівському волосному земельному відділі, а з 1930-х до війни завідував хлібопекарнею.^[1]

Коли двоє односельців принесли йому в управу списки активістів Бишівської сільради з вимогою передати їх німецькому комендантові, Приліпенко тут же розірвав цю заяву. 17 серпня 1941 року до управи приїхав офіцер «з гестапо чи німецької контррозвідки» й запитав, як той ставиться до деяких людей; почув у відповідь «Для мене всі люди однакові» - і за це був знятий із посади голови райуправи.^[1]

У листопаді його призначили головою районної споживспілки, а в січні 1942-го зняли й звідти - за те, що без дозволу сільськогосподарського коменданта відпустив організаціям Києва 60 тонн картоплі. 5 серпня 1942 року його заарештували фашисти; сорок три дні він просидів у київській тюрмі на вулиці Короленка, 33, і дістав там 26 ударів різками.^[1]

Що робили інші

Петро Юшко працював старостою Бишева й тримав на своїй садибі закопану зброю - автомати й двадцять гвинтівок. У липні 1942 року його заарештувало гестапо, зброю вилучили, і за її зберігання Юшка розстріляли; документи повернули дружині.^[1] В іншому місці та сама стаття датує його розстріл квітнем 1942 року, тобто раніше за арешт, тож одна з двох дат у ній помилкова. Колишній діяч ОУН-УПА Л. С. Павлишин, якого цитує стаття, згадував, що Юшко обзивав німців «печеними гадами» навіть у їхній присутності.^[1]

Сидір Тарасович Хворостовець із Грузького, 1892 року народження, за вказівкою шефа Бишева Джана Каркліна, латиша, їздив разом із О. Г. Новиком до Дарниці й забрав із німецького полону 140 чоловік. Повернувшись, розповідав про побачені там гори трупів. Чотирьох грузьківців - Гаврона Новика, Семена Дорошенка, Василя Свертоку й Омелька Місюру - забрати не вдалося: рідні не знали, що вони в тому таборі, і комендант їх не віддав.^[1]

Онуфрій Корнійович Форостовець, 1882 року народження, переховував на своїй квартирі представників ОУН; гестапо арештовувало його двічі - на три доби й на чотири.^[1]

Частину зброї осередок віддав радянським партизанам. Схованку зі зброєю, зібраною на полі бою біля Яблунівки, у серпні 1942 року показали партизанові Олексієві Дідушку; зброю, яку райвідділ НКВС при відході Червоної Армії залишив закопаною в трьох місцях, із двох місць у грудні 1942-го забрали партизани Олексій Дідушко й Олексій (чи Леонід) Петренко; а в січні 1943-го про третє місце, біля будинку НКВС, сказали Миколі Васильовичу Манченку, керівникові підпільної комсомольсько-молодіжної організації Бишева. За матеріалами справи, як їх переказує стаття, керівництво ОУН у районі боротьби з партизанами й партійно-радянським активом не вело.^[1]

Листопад 1943 року й далі

Людина, яку в організації звали Володькою, виявилася капітаном НКВС. Він указав місце, де була закопана література, і на початку листопада 1943 року відбулися повальні арешти. Справу розглядало управління контррозвідки «Смерш», слідство тривало до середини 1944 року.^[1]

13 серпня 1944 року військовий трибунал військ НКВС Київської області засудив Приліпенка Д. Д. і Грибовського Д. К. до розстрілу з конфіскацією майна. Активних членів - Депутата А. К., Гостила І. М., Бондаря К. Г., Самойленка С. Ф., Хворостовця О. К. і Клименка Ф. Я. - «подвергнуть каторжным работам сроком на двадцать лет каждого» з припискою «принять меры к репрессированию членов семьи»; Свертоку Т. П. - на пʼятнадцять років.^[1] Том «Реабілітовані історією» про трьох із них пише інакше: Кирила Григоровича Бондаря й Івана Митрофановича Гастила (у статті - Гостило) з Бишева військовий трибунал військ НКВС Київської області засудив 3 серпня 1944 року відповідно до 10 і 5 років позбавлення волі, а Тараса Прокоповича Свертока (у статті - Свертока) з Грузького - 15 січня 1945 року до 7 років; усіх трьох том називає реабілітованими 1992 року.^[2]

23 листопада 1954 року звільнили Депутата А. К. і Клименка Ф. Я. - вони відбували строк у Воркуті. А 15 грудня 1954 року надійшло розпорядження «немедленно освободить» Хворостовця С. Т., Бондаря К. Г. і Самойленка С. Ф. Бондаря в цьому місці стаття друкує як «К. І.», хоч у вироку сама пише «К. Г.», а том «Реабілітовані історією» називає його Кирилом Григоровичем.^[1][2] Усіх трьох на той час не було в живих майже десять років: Кирило Бондар помер 4 лютого, Семен Самойленко 24 лютого, Сидір Хворостовець 25 лютого 1945 року, Тайшетлаг Іркутської області.^[1]

За статтею, у середині 1980-х із Гостила І. М., Форостовця О. К. і Свертоки Т. П. зняли звинувачення «как необоснованно примененные», а 1992 року, за законом від 17 квітня 1991-го, реабілітували частину учасників.^[1]