Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Гавронщина
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Hawrońszczyzna, Gawrońszczyzna
1848 року шестеро гавронщинців закликали односельців на панщину не ходити.[22] У доносах київського земського справника Гавронщина стоїть першою серед пʼятьох сіл, де селяни «вийшли з покори».[22] Імена й хід заворушення восьми сіл - на окремій сторінці; справа про нього лежить у ЦДІАК.[39]
Село лежить на обох берегах Здвижу, за три версти нижче Макарова.[23] До 1917 року його адреса - Київський повіт, Макарівська волость.[24][25] Від 1924 року село було центром власної Гавронщинської сільради, а тепер належить до Макарівської селищної громади Бучанського району.[34][35][2][36]
Назва
Назву виводять від прізвища осадчого. Едвард Руліковський пише, що 1635 року в добрах Макаревичів «Колонський осаджує Колонщину, а Гавронський - Гавронщину».[21] Як осаджували обидва села, розказано на сторінці осадження Колонщини.
Кому належало
1768 року князь Антоній Любомирський віддав Макарів із приписаними селами, Гавронщиною включно, ксьондзові Каетану Росцішевському, а взяв Уладівку в Брацлавщині.[27][22] Село змінило власника, лишившись у тому самому макарівському ключі, шостим у переліку девʼятнадцяти сіл.[27]
1816 року Людвіка Росцішевська вийшла заміж «під впливом прикметних обставин» за князя Трубецького й дістала Гавронщину та Майданівку в посаг.[23][24][22] Її чоловік Олександр Петрович був братом декабриста Сергія Петровича й після 1825 року жив у селі майже постійно.
Наприкінці 1880-х маєток уже за Єлизаветою Іванівною Трубецькою.[24] Господарство вона вела сама й володіла селом ще 1900 року, через сім років після смерті князя Петра Олександровича.[1]
Землі при маєтку 1887 року було 42 десятини незручної, 431 зручної й 263 лісу, та ще в хуторі Рак 22 зручної і 579 лісу.[24] Гавронщинський хутір Рак стояв у Бородянській волості й мав 29 жителів; другий хутір Рак тих самих Трубецьких, він же Людвинівка, лежав біля Майданівки в забуянській парафії.[26]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 504 | жителі обох статей при 2020 десятинах землі[23] |
| 1887 | 646 | жителі обох статей; ревізьких душ 209[24] |
| до 1900 | 643 | жителі за польським словником, виданим 1900 року, без року обліку; 70 дворів і 832 десятини землі[25] |
| 1900 | 932 | у 154 дворах: 487 чоловіків і 445 жінок[1] |
| 1926 | 1584 | село в списку своєї сільради, 316 дворів[35] |
| 1971 | 1053 | село[28] |
| 2000 | 1021 | на 15 грудня, у 541 будинку й 563 господарствах[22] |
Чим тут заробляли
Мідний завод у селі був і зник до 1864 року: Похилевич перелічує його вже як «упраздненный».[23] За нарисом, 1845 року він дав продукції на 390 карбованців; поруч працювала круподерня, а винокурний завод збудував князь Трубецький.[22] Довше за все трималася вода: три водяні млини, з них одна крупчатка, стоять і в 1864, і в 1887 роках, а польський словник, виданий 1900 року, додає до них два вітряки.[23][24][25]
Найповніше описує село реєстр 1900 року: землі 1586 десятин, з них 657 поміщицьких і 929 селянських; вальцева водяна млинарня на десять робітників і цегельня на пʼять, обидві господині; запасний хлібний магазин, де на 1 січня лежало 209 чвертей озимого й 104 чверті 4 чверики ярового; пожежна частина з чотирьох бочок, двох багрів і шести драбин.[1]
Торфодільницю, «завод по видобутку і переробці торфу», відкрито 1934 року, а на 1967-й підприємство давало 16 тисяч тонн торфоаміачних добрив і 20 тисяч торфокришки.[22] Поклади торфу біля села згадує й том 1971 року, поруч із 560 гектарами хвойних лісів на пісках та ярах.[28]
За нарисом, у вересні 1922 року в селі постало невелике колективне господарство «Сельсоюзкульт»,[22] а справа про реєстрацію гавронщинської артілі «Сільгоспкульт» датована 12 вересня 1922 року.[13] За нарисом, 1929-1930 років три колгоспи звели в артіль імені Калініна.[22] У січні 1933 року в селі працює «Червоний плугатар», голова Мʼякшило Андрій.[5] Колгоспник-комсомолець Грицько Новик написав тоді до газети, що ревізійна комісія знайшла в колгоспі ніде не записаних 68 пудів жита й 28 пудів вівса, а голова з членом колгоспу Іваном Мудряком уночі повезли віз вівса продавати до Києва, «де їх бачили односільчани».[5] У серпні 1934-го в селі колгосп імені Шевченка з головою Шевчуком,[6] і газета дорікає йому, що «здано державі 82 кг, а роздано на трудодні 1.350 кг».[6] 1938 року в селі обидва колгоспи,[7] а на жнивах 1940-го господарств уже три: «Червоний плугатар», імені Шевченка й «Більшовик».[8] Того першого дня жнив бригади Грицька Слінка та Івана Новика скосили 16 гектарів жита, а правління колгоспів на той час уже відкрили дитячі ясла. 29 грудня 1950 року до артілі імені Калініна долучили маковищенський колгосп «1 Серпня», лишивши центр у Гавронщині.[33] Далі назви мінялися частіше за господарство: 1979 року артіль стала «Прогресом», 1986-го, за нарисом, «Комунаром», а 1991-го - КСП «Товстоліське».[22]
XX століття
27 серпня 1901 року девʼятеро гавронщинців везли підводами пшеницю з Дружні на гавронщинську вальцеву млинарню, спинилися коло винної лавки в Андріївці й понапивалися. Там двадцятирічний Григорій Шлюк побив кілком з чужого плоту Ореста Новика, батька родини; присяжні визнали побої тяжкими, а смерть від них - ні, і суд дав два роки арештантського відділення.[3]
10 травня 1908 року плахтянці й гавронщинці зловили в полі під Плахтянкою каторжанина-втікача з Мотижина Антона Кривенка «і тут же на місці й вбили».[4]
Радянську владу в селі встановлювали двічі: 1918 року ненадовго, бо через село поперемінно проходили петлюрівські, австро-німецькі, денікінські й польські війська, і остаточно в серпні 1920-го, коли головою комнезаму обрали О. Е. Чумака.[22]
Уродженець села Іван Захарович Галай-Голокопитенко улітку 1921 року дістав під команду повстанський загін, а 26 лютого 1922-го його розстріляли за постановою колегії Київської губЧК.[32]
Розкуркулених мартиролог називає вісьмох.[31]
Про голод Національна книга памʼяті пише, що в селі померло 15 осіб і що поіменно встановлено сімох.[29] Одна з позицій її мартирологу - «вчитель, директор Гавронщинської школи та голова Гавронщинської ради».[29]
Терор 1937-1938 років дав три розстріли: обох Прибитьків, Едуарда й Василя Карловичів, і Федора Петровича Сікорського.[30][22] 1941 року засудили гавронщинку Варвару Павлівну Шевчук, а 1944-го Особлива нарада виселила за межі України Ніну Готлібівну Герасименко, уродженку Марʼянівки, яка жила в Гавронщині.[30]
У селі діяла підпільна організація на чолі з Петром Івановичем Зименком і Панасом Свиридовичем Новиком: 42 людини, з них 11 комуністів і 15 комсомольців; у травні 1943 року вона влилася в партизанський загін Петра Іоновича Перевертуна.[28][22] Коли постала організація, хто в ній був найактивнішим і що різні джерела кажуть про роль у ній Володимира Вікторовича Єлісєєва, розказано на сторінці про війну.[28] Того ж травня партизани під керівництвом комарівця Івана Федотовича Борука підірвали мости в Макарові й у Гавронщині.[22]
Не плутати. Панас Свиридович Новик, який керував підпіллям, і Микола Петрович Новик, який загинув 1944 року на фронті, - двоє різних людей.[22]
Будинок Трубецьких, у якому до війни працювала семирічна школа, спалили німці.[22] Село звільнили в листопаді 1943 року.[38] Нарис пише, що 155 гавронщинців загинули «смертю хоробрих», а за переліком памʼяток памʼятник поставлено на честь 160 воїнів-односельців, «що не повернулися з фронтів війни».[22][38] 73 гавронщинці нагороджені орденами й медалями.[28][22]
Товстий Ліс переїхав у Гавронщину
1986 року будівельники Миколаївської області звели в селі 190 будинків для переселенців із Чорнобильської зони - жителів Товстого Лісу, Річиці та Буди; того ж року тут зʼявилися фельдшерсько-акушерський пункт і будівля з поштою та сільрадою.[22]
Разом із людьми приїхала друга сільська рада - товстоліська, з гавронщинською адресою: її 63 справи за 1984-1993 роки лежать в архівному відділі Бучанської райдержадміністрації.[14] Переїхали й обряди: фольклористи надрукували записані тут «Дзєди» і «Проводи русалок», звичаї переселенців із Річиці.[40] Як це робилося - на сторінці про переселення.
Церква і школа
Своєї церкви в селі довго не було: 1864 року Гавронщина числиться в Макарівській православній парафії поруч із Фасовкою.[23] У виданні 1887-го при поміщицькому домі вже стоїть «небольшая домовая православная церковь во имя Рождества Пресвятыя Богородицы».[24]
Найраніший відомий документ про конкретну людину із села - справа 1805 року за проханням гавронщинки Меланії Бабиченкової, у дівоцтві Єфименкової.[10] Записи 1923-1949 років - на сторінці актів цивільного стану.[15][16]
Школа в селі була вже 1900 року: польський словник, виданий того року, називає поруч із церквою «szkółka».[25] На 1967 рік у Гавронщині були восьмирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, відділення звʼязку й ощадна каса.[22][28]
Що збереглося
При церкві похований князь Петро Олександрович Трубецькой, камер-юнкер двору, померлий 26 січня 1893 року.[17] Могилу зруйнували в голодні 1932-1933 роки, коли селяни шукали в ній цінності на обмін на хліб, і згодом відновили.[22] За кілька метрів лежить друга, сучасна плита: «На цьому місці поховані родичі декабриста Сергія Петровича Трубецького».[17]
На державному обліку по селу дві позиції: стоянка доби мезоліту й неоліту на пʼятиметровій боровій терасі за 300 метрів на північ від села, виявлена 1979 року, і братська могила семи воїнів разом із памʼятником односельцям, поставлена 1953 року за реєстром і 1954-го за нарисом.[38][22] На двох цегляних крилах памʼятника стоять плити з іменами полеглих.[18] Окремо стоїть обеліск Героєві Радянського Союзу Миколі Новику, відкритий 1979 року.[22] Памʼятний знак жертвам Голодомору стоїть, за знімком 2020 року, на кладовищі села.[18]
Біля Гавронщини пʼять курганів, за переліком Володимира Антоновича 1895 року.[37]
Для пошуку. У польських довідниках - Gawrońszczyzna; гасло Słownik geograficzny - у томі-доповненні під H: Hawrońszczyzna.[25][27] Гавронщинців названо на імʼя у десяти справах ДАКО, фонд 25, «про визнання чиншових прав» у маєтку княгині Трубецької за 1888-1890 роки.[11] Ревізькі казки з рядками села - ДАКО, фонд 280, опис 2, вісім справ.[12] Метрики церкви села в ЦДІАК - з 1896 року,[9] а 1864 року село належало до парафії Іллінської церкви Макарова.[23] Документ товстоліщанина після 1986 року може мати гавронщинську адресу.[14]