Заворушення восьми сіл через інвентарні правила
Навесні 1848 року відмовилися виходити на панщину селяни восьми сусідніх сіл одразу - Рожева, Великого Карашина, Червоної Слободи, Коптіївки, Юрова, Наливайківки, Людвинівки та Гавронщини.[3] Наливайківка була однією з них, і в статті про неї «Історія міст і сіл» датує виступ березнем.[1]
Причиною були інвентарні правила, які вводили саме тоді: «Історія міст і сіл» так і пише - заворушення, викликані їх запровадженням.[2] Уряд уперше письмово зафіксував, скільки землі закріплено за селянським двором і скільки днів панщини з нього належить. Селяни прочитали інвентар як державну гарантію своїх наділів, поміщики - як формальність. Тому й рік тут 1848, а не 1846, як стоїть у заголовку одного з переказів: правил 1846 року ще не існувало.
Селянин Великого Карашина Павло Онопрійович Корнієнко вимагав, щоб на пана працювали лише два дні тяглі, а піші - один.[3] Шестеро з тих, кого нарис називає на імʼя, гавронщинці: «Селяни села Гавронщина Дмитро Нова, Іван Юрків, Аксентій Шевчук, Тихон Шамрай, Нечипір Хмара, Степан Романюк закликали селян на панщину не ходити».[4] Прізвище першого з шістьох так і надруковано - «Нова».[4] Що це зіпсована при наборі форма гавронщинського прізвища Новик або Новак, лишається здогадом.
Ще двоє названих поіменно - з Людвинівки, і саме з них ця історія починається. Економ Лодзинський «переслідував молодих жінок, особливо Мотрону Вовченко, завантажуючи її тяжкою роботою, та бив»; від роботи й побоїв вона народила мертву дитину, і це, пише нарис, переповнило чашу.[4] Той самий економ доніс справникові, що панщину відробляти відмовляються, «а селянин Яків Вовченко підбурює їх до цього»; поміщик Боярський вимагав віддати його в солдати, але присяжні засвідчили земській комісії, що Яків Вовченко і його дружина Мотрона «гарної поведінки, спокійного характеру, не пʼють, трудолюбиві і панщину відробляють своєчасно».[4]
У доносах, які київський земський справник щодня слав генерал-губернаторові Бібікову, першою серед пʼятьох сіл, де селяни «вийшли з покори», стоїть Гавронщина; далі йдуть Карашин, Юрів, Коптіївка й Красна Слобода.[4]
Головним осередком влада вважала не Наливайківку. Проповідь рожівського священника Діонісія Борзаківського прозвучала в карашинській церкві Святої Трійці, і саме в Карашин пішов каральний загін із тридцяти рядових і офіцера - у решту сіл посилали по десять рядових з унтер-офіцером.[3]
Про проповідь київський справник дізнався з доносу, і написав його карашинський священник - той самий, у чиїй церкві вона прозвучала. Імені його нарис не називає.[3]
«Головних винуватців» покарали шомполами. Дячка Арсенія Кудрицького усунули з рожівського приходу наказом від 5 квітня 1848 року № 3226 і перевели в Кліщинці. Борзаківського відіслали в Києво-Михайлівський монастир, а судом перевели на піддячу вакансію в село Смагайлівку Черкаського повіту на два роки. Економа Людвинівки заарештували на шість тижнів; імʼя його джерела подають двома написаннями - «Лозинскій» в описі архівної справи й «Тадеуш Лодзинський» у нарисі.[3][5]
Наливайківка потрапила в цю хвилю за три роки після того, як поміщиця Сорочинська поставила в селі нову церкву.
Наливайківка стоїть у цих сторінках тільки в підсумковому переліку восьми сіл. Усе, що вище, - це Рожів, Карашин, Людвинівка й Гавронщина; жодного наливайківського імені, двору чи епізоду в тих двох сторінках немає. Скільки дворів тут відмовилося і чи когось із місцевих покарано, з наявних джерел не видно.
Де це перевірити. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 435, спр. 118 - «О неповиновеніи крестьянъ с. Людвиновки, Карашина и др.», заведена 11 березня 1848 року. Опис фонду ми прочитали, саму справу ніхто не відкривав: вона не оцифрована, і кількості аркушів опис не подає.[5] У ній має бути той перелік сіл, який нарис 2006 року наводить без посилання на аркуш.