Заворушення восьми сіл через інвентарні правила

1848 року проти панщини виступили селяни восьми сусідніх сіл - Рожева, Карашина, Червоної Слободи, Коптіївки, Юрова, Наливайківки, Людвинівки та Гавронщини.^[3] Наливайківка була однією з них, і в статті про неї «Історія міст і сіл» датує виступ березнем.^[1]

Причиною були інвентарні правила, які вводили саме тоді: «Історія міст і сіл» так і пише: заворушення, «викликані введенням інвентарних правил».^[2] Описи маєтків з обліком кріпаків і їхніх наділів для встановлення розмірів панщини, пише нарис, існували ще з XVI століття, але були приватною справою пана; 1846-1848 років царський уряд вирішив провести на Правобережжі інвентарну реформу.^[3] Однією з причин непорозумінь нарис називає роздачу робочих книжок: деякі селяни Рожева, Карашина, Юрова й Людвинівки думали, що книжка з підписом поміщика означає ще більше поневолення, і не брали її, кажучи: «Хай нам їх суд дасть!»^[3] Заголовок нарису помилково ставить виступ на 1846 рік: підсумок того самого тексту каже «в 1848 р.», наказ про дячка датовано 5 квітня 1848 року,^[3] а справа про непокору селян Людвинівки й Карашина лежить в описі секретно-інвентарної частини за 1848-1849 роки.^[6]

Селянин Великого Карашина Павло Онопрійович Корнієнко вимагав, щоб на пана працювали лише два дні тяглі, а піші - один.^[3] Шестеро з тих, кого нарис називає на імʼя, гавронщинці: «Селяни села Гавронщина Дмитро Нова, Іван Юрків, Аксентій Шевчук, Тихон Шамрай, Нечипір Хмара, Степан Романюк закликали селян на панщину не ходити».^[4] Прізвище першого з шістьох так і надруковано - «Нова».^[4] Чи це зіпсоване при наборі прізвище Новик або Новак, лишається здогадом.

Ще двоє названих поіменно - подружжя з Людвинівки. Економ Лодзинський «переслідував молодих жінок, особливо Мотрону Вовченко, завантажуючи її тяжкою роботою, та бив»; від роботи й побоїв вона народила мертву дитину, і це, пише нарис, переповнило чашу.^[4] Той самий економ доніс справникові, що панщину відробляти відмовляються, «а селянин Яків Вовченко підбурює їх до цього»; поміщик Боярський вимагав віддати його в солдати, але присяжні засвідчили земській комісії, що Яків Вовченко і його дружина Мотрона «гарної поведінки, спокійного характеру, не пʼють, трудолюбиві і панщину відробляють своєчасно».^[4]

У доносах, які київський земський справник щодня слав генерал-губернаторові Бібікову, першою серед пʼятьох сіл, де селяни «вийшли з покори», стоїть Гавронщина; далі йдуть Карашин, Юрів, Коптіївка й Красна Слобода.^[4]

Найбільший загін влада послала не в Наливайківку. Проповідь рожівського священника Діонісія Борзаківського прозвучала в карашинській церкві Святої Трійці, і саме в Карашин пішов каральний загін із тридцяти рядових і офіцера - у решту сіл посилали по десять рядових з унтер-офіцером.^[3]

Про проповідь київський справник дізнався з доносу, і написав його карашинський священник - той самий, у чиїй церкві вона прозвучала. Парафіяльною церквою Карашина, за Похилевичем, була Троїцька, збудована 1748 року.^[5] Імені священника нарис не називає.^[3]

«Головних винуватців» покарали шомполами. Дячка Арсенія Кудрицького усунули з рожівського приходу наказом від 5 квітня 1848 року № 3226 і перевели в Кліщинці. Борзаківського відіслали в Києво-Михайлівський монастир, а судом перевели на піддячу вакансію в село Смагайлівку Черкаського повіту на два роки. Економа Людвинівки заарештували на шість тижнів; імʼя його джерела подають двома написаннями - «Лозинскій» в описі архівної справи й «Тадеуш Лодзинський» у нарисі.^[3][6]

Наливайківка потрапила в цю хвилю за три роки після того, як поміщиця Сорочинська поставила в селі нову церкву.^[5]

Наливайківка стоїть у нарисі лише в заголовку й у підсумковому переліку восьми сіл. Жодного наливайківського імені, двору чи епізоду нарис не подає.^[3] Скільки дворів тут відмовилося і чи когось із місцевих покарано, з наявних джерел не видно.

Де це перевірити. У ЦДІАК України є справа «О неповиновеніи крестьянъ с. Людвиновки, Карашина и др.», заведена 11 березня 1848 року. Справу не оцифровано, і кількості аркушів опис не подає.^[6] Нарис 2006 року в підзаголовку сам називає цю справу своїм матеріалом, але аркушів не подає.^[3]