Сорок два підпільники, два мости й памʼятник, чиїх плит не прочитано

15 вересня 1940 року на призовний пункт мали піти двадцять двоє хлопців з Гавронщини. Шістьох із них газета назвала на імʼя: Олександр Кунарський, Мефодій Коба й Антон Котляр хотіли в артилерію, Олександр Петренко мріяв про кавалерію, Іван Ральчук - про льотну частину, Олександр Новак - про прикордонні війська.^[1] Готував їх командир запасу Опанас Сліпко: стройова підготовка, матеріальна частина гвинтівки й протигаза, караульна служба. Пʼятнадцятеро з двадцяти двох здали норми на «Ворошиловського стрільця», а на учбовому пункті виходила стінна газета «Допризовник».^[1]

До вторгнення лишалося девʼять місяців. Решти шістнадцятьох замітка не називає, і звірити цих шістьох зі списком полеглих односельців поки нема з чим: імена на плитах памʼятника не прочитано.

Сорок два підпільники

Підпільна організація в Гавронщині обʼєднувала 42 патріоти, серед них 11 комуністів і 15 комсомольців.^[3] Очолювали її Петро Іванович Зименко й Панас Свиридович Новик.^[4] Число 42 стоїть однаково і в радянській «Історії міст і сіл» 1971 року, і в краєзнавчому нарисі 2006-го.

Рамку її роботи - з 14 січня 1942 року по травень 1943-го - подає сам лише нарис: у статті «Історії міст і сіл» дат немає взагалі, там стоїть саме тільки «під час німецько-фашистської окупації».^[4][3]

Гавронщина в цьому не була сама. Той самий том кладе утворення підпільних груп на березень 1942 року - у Борівці, Бузовій, Гавронщині, Забуянні, Ніжиловичах, Макарівській Буді й Хмільній.^[3] Тобто про ту саму організацію два видання дають дві дати з різницею у два місяці, і котре число точніше, з наявного не видно.

Сім імен, одне речення й два присудки

Найактивніших підпільників нарис називає поіменно: Софія Демидівна Мʼякшило, яка працювала в лікарні й передавала партизанам медикаменти, Єлісєєв Володимир Вікторович, Чумак Олексій Кононович, Чуприна Іван Прохорович, Шевчук Микола Іванович, Шишацький Василь Юхимович і Волощенко Василь Корнійович.^[4]

Речення, у якому вони стоять, побите. Починається воно з «Найбільш активними підпільниками були», а кінчається - після всіх сімох прізвищ - словами «були по звірячому закатовані фашистами». Тобто одне речення несе два присудки, і другий може стосуватися як усіх, так і лише останніх у переліку. Ми не знаємо, скільки з цих семи загинуло.

Завдання організації нарис перелічує буденно: збір зброї й розвідданих про ворога, диверсії, поширення листівок і зведень інформбюро, підбір людей до партизанського загону, харчі для партизанів.^[4]

Єлісєєв у двох ролях одразу

Володимир Вікторович Єлісєєв стоїть у переліку сімох активних підпільників села - і водночас у тому самому абзаці названий «організатором і керівником підпільного руху в Макарівському районі».^[4] «Історія міст і сіл» 1971 року дає йому третю, значно меншу роль: комсомолець, найближчий помічник комуніста А. Г. Лопати, який очолював макарівську організацію.^[3]

Керівник підпілля цілого району й один із сімох активних підпільників одного села - це різна вага, а в нарисі обидва означення стоять в одному абзаці. Там, де той самий нарис прямо називає, хто очолював гавронщинську організацію, стоять Зименко й Новик. Ми не беремося обрати між цими версіями й подаємо їх усі.

Через тридцять років маршрут ГПО згадав підпілля й переплутав звання

8 січня 1974 року «Спортивна газета» вела старшокласників пішим маршрутом Ситняки - Макарів - Гавронщина - Біла Береза - Андріївка - Нова Гребля - станція Дружня. Про наше село там сказано в одному підрядному реченні: від Макарова чотири кілометри бруківкою «до с. Гавронщини, де в роки Великої Вітчизняної війни діяла підпільна організація під керівництвом Героя Радянського Союзу П. С. Новика».^[8] Власної назви організації газета не подає.

Це третє джерело про гавронщинське підпілля, і воно розходиться з двома іншими двічі. Керівник у ньому один, тоді як «Історія міст і сіл» і нарис називають поруч із Новиком ще й Зименка.^[3][4] А звання Героя Радянського Союзу мав Микола Петрович Новик, який загинув на фронті 1944 року, а не підпільник Панас Свиридович. Покладатися на титули цього матеріалу не випадає й з іншої причини: трьома абзацами нижче він зве Героєм Радянського Союзу ще й А. А. Петриченка, мешканця сусідньої Андріївки.^[8]

Травень 1943: два мости

У травні 1943 року група партизанів під керівництвом комарівця Івана Федотовича Борука підірвала мости в Макарові та Гавронщині.^[5] Того самого місяця гавронщинське підпілля влилося в партизанський загін Петра Іоновича Перевертуна - спершу в складі Київського зʼєднання І. О. Хитриченка, згодом зʼєднання М. І. Наумова.^[4]

Будинок Трубецьких згорів невідомо коли

«Фашисти спалили будинок Трубецьких, де до війни була 7-річна школа», - пише нарис і на цьому спиняється.^[4] Ні року, ні місяця, ні джерела. У переказах при цьому реченні звідкись зʼявляється 1943 рік, якого в самому нарисі немає.

Із того, що ми маємо, видно лише межі: школа в панському будинку працювала до війни, село звільнили в листопаді 1943 року, отже пожежа лежить десь між липнем 1941-го й тим листопадом.

Листопад 1943: семеро в братській могилі

Село звільнили в листопаді 1943 року.^[4] При братській могилі поховано сімох радянських воїнів, що загинули в боях за нього, і саме ця могила стоїть на державному обліку - охоронний № 499.^[7]

255, 155 і 73

Три числа війни нарис подає одним рядком: 255 жителів Гавронщини воювали, 155 загинули «смертю хоробрих», 73 нагороджені бойовими орденами й медалями.^[4]

Із трьох тільки останнє має друге свідчення: «Історія міст і сіл» теж пише про 73 нагороджених.^[3] Памʼятник односельцям при цьому поставлено на честь 160 воїнів - і зведена таблиця памʼяток того самого тому, і облікова картка кажуть про них «що не повернулися з фронтів війни».^[6][7] Тобто 155 і 160 лічать різне: полеглих і всіх, хто не вернувся, - і сперечатися між собою ці числа не мусять.

Уродженець села Микола Петрович Новик дістав звання Героя Радянського Союзу посмертно, указом від 24 березня 1945 року, за героїзм у наступальних боях на Станіславському напрямку.^[4] У 1979 році йому відкрили в селі окремий обеліск із плитою «ГЕРОЮ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ НОВИКУ МИКОЛІ ПЕТРОВИЧУ ВІД ОДНОСЕЛЬЧАН»; дат на плиті немає.^[2] Про самого Новика - на його сторінці.

Не плутати. Микола Петрович Новик і Панас Свиридович Новик - двоє різних людей: перший загинув 1944 року на фронті, другий керував підпіллям у селі.

Півтори сотні прізвищ, із яких прочитано пʼятнадцять

Памʼятник односельцям має два цегляні крила, і в них вставлено плити з іменами полеглих - стовпчиками, у форматі «ПРІЗВИЩЕ І. П.». Рік памʼятника джерела дають різний: нарис 1954-й, державний облік 1953-й.^[4][7]

Прочитати плити ми змогли лише частково. На знімку 2011 року бокове сонце освітлює вузьку смугу каменя, і в ній розбирається близько пʼятнадцяти позицій із півтори сотні; решта лежить у тіні дерева.^[2] Тому переліку загиблих односельців на цій сторінці немає: пʼятнадцять непевно прочитаних прізвищ - це не список, а початок роботи.

Тут допоможе знімок плит упритул, зроблений при боковому світлі або в похмурий день. Із ним півтори сотні імен, які зараз стоять лише на камені, можна буде знайти пошуком.