Іван Федотович Борук
Іван Федотович Борук був у загоні Миколи Колоса з вісімнадцяти років. У травні 1943 року група партизан під його командуванням підірвала мости в Макарові та Гавронщині, і за це його нагородили трьома медалями «За відвагу».[4]
Від сільради до фабрики
Одразу після визволення села, в 1943-1944 роках, Борук очолював сільську раду; вдруге його обирали головою в 1950-1951 роках.[7] Коли 1960 року на базі промислової артілі «Червона зірка» відкрили Комарівську меблеву фабрику, очолив її саме він - і залишався директором шістнадцять років, до 1976-го.[5][6]
Одне речення, якого немає в книжці
Газетний нарис 2017 року додає до тих самих трьох медалей ще одну деталь: нібито Борук був єдиним мешканцем Комарівки, хто в 1968 році отримав партизанський квиток єдиного зразка.[8] Монографія 2004 року, де докладно описано і підрив мостів, і нагороди, про такий квиток не згадує жодним словом. Сам документ 1968 року ми не бачили, тому це твердження лишається непідтвердженим - перевірити його можна за самим квитком або в архіві партизанського руху Київщини, де подібні видавали.
Рід у селі до нього
Сповідний розпис 1838 року записує два двори: Сава Максимів Борук, 32 роки, і Никифір Іоаннів Борук, 52.[1] У переліку вісімнадцяти садиб, відведених селу 1863 року, Боруків теж двоє - Михайло Никифорович з зятем Корнієм Ремезовським і Герасим Павлович з братами Василем і Колесником.[10] До перепису 1897 року рід тримав три двори з тридцяти восьми і двадцять чотири душі з 223 самої Комарівки.[2]
Родина Федота Силовича
Родину Федота Силовича Борука видали німцям мешканці Комарівки: батьків одразу вислали на примусові роботи до Німеччини, а дітям довелося довго переховуватися.[3] Ця сама родина лишила по собі фотографію 1916-1918 років, і підпис під нею називає трьох дітей: Марію, Теклю та Ігната Федотовичів.[9]
Чи був Іван Федотович із цієї самої родини, книжка не каже ніде: спільне по батькові при прізвищі, яке в селі носили десятки людей, цього не доводить.