Галай-Голокопитенко Іван Захарович

1902 - 1922, отаман повстанського загону

Батько Івана Галая, Захар Володимирович, хліборобив у Гавронщині на двох десятинах землі.^[1] Дітей у родині було четверо: Іван, найстарший, народжений 1902 року, брат Павло (1915) і сестри Марія (1916) та Палажка (1918). До школи Іван не ходив, читати й писати навчився вдома.

Улітку 1921 року він пішов у загін отамана Яблучка, який воював проти радянської влади. Козаком пробув місяць, тоді став сотником, а ще за два-три тижні поранений Яблучко передав йому загін і дав повстанський псевдонім - Голокопитенко.^[1]

Наліт на макарівську міліцію

26 серпня 1921 року восьмеро повстанців увійшли в Макарів. Вів їх колишній міліціонер Павло Волощенко; порадами допомагав ще один колишній міліціонер, Михайло Швед. Пости й розташування міліції, пише стаття, знали самі хлопці - тож обійшлося без бою.^[1] Начальника міліції Друцького вбили, загинув і другий міліціонер. Здобиччю стали 45 рушниць і кулемет «Максим».^[1] Роззброєним отаман запропонував іти до нього; дехто пристав, решту відпустили.

Зима

Наприкінці жовтня випав сніг і вдарили морози. Першими здалися Павло Петренко, Василь Мудрак і Юхим Мудрик - і саме вони 22 грудня 1921 року допомогли чекістам узяти отамана в Плахтянці.^[1] Слід його чекісти знайшли через селянина, що ніс листа «уповноваженому Соколову»: Соколов сам і зупинив його на дорозі.^[1]

Тих, хто прийшов по нього, Голокопитенко зустрів вогнем з австрійської рушниці, тоді вибив вікно й побіг. Петренко прострелив йому руку. Наздогнали його за три версти, біля Червоної Гірки.^[1]

Справа № 68

Арештованого привезли в Бородянку. 13 січня 1922 року його вперше допитали й відкрили справу: «Справа №68 за звинуваченням громадянина Галая Івана Захаровича, він же Голокопитенко, в масовому протиурядовому збройному виступі з метою відновлення Української Народної Держави».^[1] У графі партійність хтось записав: «Самостійник протиурядової партії».^[1]

Того самого дня на станції Бородянка через нього посварилися між собою червоні. Член виїзної сесії ревтрибуналу Джемс упізнав отамана серед арештантів, яких командир 398-го полку відправляв до Києва без відома райуповноваженого, і заарештував конвоїрів.^[1] Після цього слідчий наказав тримати Голокопитенка під посиленим караулом і не відпускати на жоден допит без письмового дозволу.

Допитував його слідчий Київської губЧК Борис Кержнер - 27 січня, 4 і 11 лютого.^[1] Протоколи Галай підписував лівою рукою, бо права була прострелена. Він нічого не заперечував: сказав, що воював проти радянської влади свідомо, як самостійник, і визнав, що роздягав і вбивав не тільки червоноармійців та радянських працівників, а й «жидів і комуністів».^[1] Що загін грабував селян, чиї сини служили в Червоній армії, стаття пише від себе, описуючи його діяльність, а не переказуючи зізнання. На питання, з ким тримав звʼязок, назвав Голубенка, і додав, що наказів від нього не одержував - кожен діяв на свій розсуд.

20 лютого 1922 року колегія Київської губЧК постановила його розстріляти. Вирок виконали 26 лютого.^[1] Від першого допиту до розстрілу минуло шість тижнів.

У березні 2000 року справу переглядали. Рішення було таке: реабілітації Іван Галай-Голокопитенко не підлягає.^[1]