Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Андріївка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Andrzejewski, Andrejowka, Andrejewka, Андріевка
Млин на Здвижі збудував сам Криштоф Макарович: у межовому описі, складеному після поділу 1619 року, він записує його собі «вічними часами»[8]. 1900 року водяний млин належить баронові Еренбургу й має одного робітника; вітряків семеро, усі селянські, і теж по одному робітнику на кожен[14].
1609 року Марцін Кавецький позивав Криштофа Макаровича Івашенцевича за наїзд на митрополичий ґрунт і ліс при Бабинці, пограбування речей і відвезення їх «do dworu swojego Andrzejewskiego»[1], і це найдавніша документована дата, яку має Андріївка. 1613 року батько, Микола, позивається до синів: поділивши між ними маєтки, він лишив собі саме містечко Воронин, зване Макаровом, із селом Прудичі, а польський словник датує цей поділ 1608 роком[9]. Того ж 1613 року Криштоф позивається за підданих, що «ze wsi Andrejowki» втекли до Бобровиці, тобто двір уже зветься селом[1]. Село відділилося від містечка за життя одного покоління, а 1618 року Криштоф зветься «dziedzic wsi Andrejewka»[1].
Стоїть воно на лівому березі Здвижа, за пʼять верст від Липівки[4] і за десять верст вище Бородянки[6]; до Макарова звідси 9,9 кілометра[42]. До 1917 року село належало до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії[21]. Похилевич уважав цю приналежність неправильною по суті й пропонував перевести весь лівобережний кущ, від Макарова до Андріївки, до Радомисльського повіту[6].
Назва
Найдавніша форма назви прикметникова й польська: 1609 року це «dwór Andrzejewski»[1]. Далі вона осідає: «ze wsi Andrejowki» 1613 року, «wsi Andrejewka» 1618-го[1], «Андріевка» в Похилевича[4] і теперішня Андріївка.
За польським словником, Макар Івашенцевич оселився у Вороніні, який назвав Макаровом, а син Анджей перший почав писатися Макаревичем[9]. Андріївка ж від 1609 року належить Криштофові[1].
Кому належало
Похилевич пише, що ще в XVI столітті в Андріївці був монастир, залежний від київського Кирилівського, і що йому початково належало саме село; згодом обитель перенесли за річку, в урочище Красногорку[4]. На початку XVIII століття Андріївку причислено до Макарівського маєтку; по смерті кафедрального декана київського Каетана Росцішевського вона перейшла до його родича Соколовського, 1830 року той продав село Йосипу Сорочинському, а з 1858-го воно за заповітом його вдови належить Олені Пашковській. Останнього власника називає польський словник: 1876 року Пашковська продала село баронові Еренбургу, і двірської землі при тому 1244 десятини, з них 509 лісу[7]; 1900 року село належить баронові Максиміліану Івановичу Еренбургу[14].
Викупний договір 1863 року дав селянам 813 десятин за 23 470 рублів[4]; 1900 року в селі 1872 десятини землі, з яких поміщикові 645, церквам 40, селянам 1187[14].
Межу з батьковим Макаровом 1619 року списали словами, і серед річок того опису є Здвиж, Почепин, Вабля й Кодра[8][44]. А 1768 року через село пройшов загін Коліївщини. За зізнанням його учасника Корнія Москаленка, загін пограбував село, а шляхтянку, яку видав тамтешній селянин, тримали при собі два дні, третього ж дня призначили мішенню і стріляли в неї, вправляючись[2].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1783 | 571 | жителів обох статей[4] |
| 1864 | 567 | жителів обох статей при 2415 десятинах землі[4] |
| 1887 | 934 | 892 православні, 20 римо-католиків, 22 євреї[6] |
| 1900 | 1006 | у 189 дворах: 489 чоловіків і 517 жінок[14] |
| 1923 | 869 | саме село, 336 володінь; по сільраді з хуторами 1297[21] |
| 1971 | 1640 | довідник «Історія міст і сіл»[15] |
| 1974 | ≈ 2000 | «майже з двохтисячним населенням», газетна оцінка[38] |
| 1989 | 1252 | перепис: 539 чоловіків і 713 жінок[43] |
Вершина припадає на початок 1970-х[15], а 1989 року перепис дає 1252 людини[43]. 1900 року в селі 489 чоловіків проти 517 жінок[14], 1923 року вже 397 проти 472[21].
Крам на 185 карбованців
На початок 1926 року в селі три кооперативи: сільськогосподарське товариство, щодо якого райнарада вже постановила клопотатися про ліквідацію, споживчий кооператив, що за один грудень набрав на сорок відсотків більше членів, і скотарсько-молочарське товариство, яке «в останні дні заклалося»[40]. Увесь крам першого ревізком описав на 185 карбованців 67 копійок: смердюча й солона бобля, керченські оселедці, тарань самими лише головками, сірники, «решта - голки, пряники, цукерки»[40].
Город Андреєв і Воздвиженськ
Вал і рів у селі справді стоять: «Въ селѣ есть городище, обнесенное валомъ и рвомъ», - записав Володимир Антонович, який складав археологічну карту губернії[19]. Він же перелічив кургани, і один із них, у лісі, розкопав 1881 року сам: у ньому нічого не знайдено[20]. Із знахідок у нього римська срібна монета Фаустини Старшої, знайдена 1882 року, понад пʼятдесят польських монет Сигізмунда III, знайдених 1889-го, і камʼяний молот-сокира з поля.
Народний переказ, записаний до 1864 року, каже про город Андреєв із багатьма церквами й монастирем[4]. Друге імʼя, літописний Воздвиженськ, починається з обережного «есть мнѣніе» самого Похилевича[4]; польський словник ще в 1890-х кваліфікував це як здогад однієї людини[10], а сам літописний Здвижень лежить деінде[13].
XX століття
15 липня 1917 року андріївці захопили 200 гектарів поміщицької землі, і виступ придушили[15]. 1924 року Андріївська сільрада це пʼять поселень: саме село, хутір Довга Нивка на 171 особу, хутір Новарів на 108 і два безіменні хутори при селі[21]. У списку поселень Київської округи 1926 року Андріївська сільрада це вже саме село, 361 господа й 1785 душ[22]. Влітку 1939 року в районі почали зселяти хутірські господарства, і з колгоспів, де це вже пішло, газетна замітка називає лише андріївський: тринадцять господарств уже переїхали в село, тоді як по району з 821 хутірського господарства зселено сімдесят[37]. А 1946 року в Андріївській сільраді хуторів уже немає, лише саме село[23].
Мартиролог «Національної книги памʼяті» голоду 1932-1933 років називає 158 померлих, а поіменно встановленими за свідченнями очевидців 165; укладено його за свідченнями пʼятьох очевидців, записаними 1992 року[25]. У книзі актів про смерть ДАКО за 1933 рік андріївський акт записано в блоці Озірщанської сільради: Тищенко Оксент Семенович, 84 роки, причина смерті «по старості»[3].
Репресованих андріївців том «Реабілітованих історією» дає девʼятьма іменами, тоді як районний нарис пише про пʼятьох[26][16]. Борис Порфирійович Левитський, керівник хору при бібліотеці Академії наук, розстріляний 23 листопада 1937 року; Василь Омелянович Дубровін-Решетниченко, арбітр Київського держарбітражу, засуджений 1939 року, помер в увʼязненні 5 грудня 1942 року; Василь Андрійович Цимбалюк, учитель неповної середньої школи, 1942 року дістав пʼять років заслання[26].
За нарисом Віталія Гедза на сайті сільради, німці захопили село 12 липня 1941 року, а остаточно 22-23 липня, після боїв[29]. На примусові роботи до Німеччини вивезли 99 осіб за німецькими документами, які наводить районна газета, і 89 за «Хронологічними довідками» та районним нарисом[31][16]. Під час війни село визволили в листопаді 1943 року[29][27]. Загиблих реєстр памʼяток рахує як 77 і 170[28], нарис Гедза як 86 і 166 при 445, що пішли на фронт[29], нарис 2006 року як 78[16], а сторінка районної адміністрації як 241, що не повернулися, із 445 селян Андріївки й Красногірки на фронтах[30]. Андрій Архипович Петриченко, уродженець села, загинув 30 березня 1945 року й дістав звання Героя Радянського Союзу посмертно[15][16].
На початок 1970-х в Андріївці центральна садиба колгоспу імені Леніна з 3900 гектарами землі, середня школа, два клуби, бібліотека й будинок культури, при якому народний хор, лауреат кількох республіканських конкурсів[15]. За репортажем 14 червня 1986 року, у селі тимчасово жили евакуйовані з Чорнобильського району, і тут працювала тимчасова лікарняна амбулаторія[39]. Уродженець Андріївки Петро Кузьмович Германчук був міністром фінансів України в 1994-1996 роках[32].
Церква і школа
Вознесенська церква, деревʼяна, шостого класу, з сорока десятинами землі, збудована 1801 року колишнім посесором Александром Пясецьким; попередню ставили ще базиліани, а 1762 року поміщик Антоній Любомірський наділив її угіддями[4].
Парафія була ширша за село. 1864 року андріївський прихід складали Нова Гребля й Красногорка[4][12], 1887-го в церковній громаді лишилася сама Красногорка[6]. Метрична книга 1841 року веде в тих самих аркушах жителів Плахтянки й Красногірки, а Мотижин стоїть у ній селом восприємників[36]. 1935 року церкву закрили під клуб, а в 1960-1963 роках з матеріалів розібраної будівлі спорудили шкільне приміщення[18].
1900 року в селі одна церковно-приходська школа[14]; районний нарис 2006 року пише, що в церковно-приходській школі навчалося 36 дітей, пʼята частина дітей шкільного віку, і навчання велося російською[17]. Радянська школа це вже інший заклад: її відкрито 1920 року, 1933-го вона стала семирічкою, 1955-го десятирічкою[16]. Нове приміщення школи нарис датує 1987 роком, а районна газета пише, що школу на 192 учні в Андріївці введено в експлуатацію 30 червня 1988 року[33].
Що збереглося
Памʼятних обʼєктів у селі два: братська могила з іменними гранітними плитами й окремо бюст Андрія Петриченка на «Полі памʼяті»[30].
З урочищ Похилевич називає Маковичі, де за переказом був чернечий майдан або залізний завод, і Низове зі слідами давнього мосту; біля церкви він називає руїни давніх монастирських погребів, при самій церкві камʼяний хрест зі словʼянським написом, нечитним від давності, а другий такий хрест, без напису, у священниковому саду за пʼятдесят сажнів від церкви[4].
Село займає 4,056 квадратного кілометра; у ньому будинок культури, школа-садок і Свято-Вознесенська церква[41].
Для пошуку. Назву села в друці калічать, тож матеріал стоїть і під чужими написаннями: у довіднику 1946 року «Андріївна»[23], у другій книзі «Реабілітованих історією» «Андріїка»[26], в описі ЦДІАК ф. 127 оп. 1078 «Андріівка» через «і»[35]. Метрики шукайте за Вознесенською церквою в тому самому описі, а дублікати за 1840-1852 роки проіндексовано поіменно на плівках FamilySearch[36]. Андріївський акт про смерть за 1933 рік записано в книзі під Озірщанською сільрадою[3].