Батько лишив собі Макарів, а двір із синовим імʼям став селом

Найдавніший слід Андріївки в документі це не назва села. Це назва двору.

1609 року Люблінський трибунал розглядав скаргу на Криштофа Макаровича Івашенцевича: той наїхав на ґрунт і ліс київського митрополита при церковному селі Бабинці, а забране, каже регест, відвіз «do dworu swojego Andrzejewskiego».^[1] Двір Андріївський, і більше нічого.

Форма в документі прикметникова, і слова «Андріївка» в ньому немає. Що це наше село, тримається не на назві, а на людині: той самий Криштоф Макарович Івашенцевич через девʼять років зветься в тому самому томі «dziedzic wsi Andrejewka», а сусідні регести того тому крутяться навколо Макарова-Вороніна, Пилиповичів, Микуличів і Бугаївки.^[5][1] Доказ непрямий: перевірити його можна за повним текстом трибунальської книги.

Повної дати ми теж не маємо. Регест дає рік, число з нього не випливає, і ставити напівточну дату означало б обіцяти читачеві точність, якої в документі немає.

Через чотири роки двір став селом

1613 рік, і слово вже інше. Криштоф Макарович судиться з остерським старостою Миколаєм Ратомським про підданих, що втекли «ze wsi Andrejowki» до містечка Бобровиці.^[2] Це перша звістка не про землю, а про людей: хтось із Андріївки звідси пішов, осів у чужому містечку, і власник подався по нього до суду.

Того самого року Микола Макарович Івашенцевич протестує проти власних синів: поділивши між ними свої маєтки, він «zaś do użytku zostawił tylko» містечко Воронин, зване Макаровом, з приналежностями й селом Прудичі, і те заставив Вавженцю Грабі, а сини заставодержцеві чинили перешкоди.^[3]

Тобто батько роздав синам усе, крім самого Макарова. Двір із синовим імʼям дістався окремому власникові, і з цієї хвилини він уже не частина макарівської маєтності, а сусід. Через пʼять років це видно з судових справ: 1618 року Андріївка й Макарів позиваються між собою за підданих, що втекли «z dóbr Andrejewka do dóbr» Макарова.^[4]

Хто такий цей Андрій

Найпростіша відповідь була б: двір названо по Андрієві Макаровичу. Вона й ходить у краєзнавстві: огляд 2012 року датує заснування двору Андрія «близько 1590 року», і саме від нього виводить село.^[8]

Документи цього не підпирають. Андрій Макарович Івашенцевич справді існував і справді документований: 1618 року при ньому стоять заставні записи на «Koziatycze zw. Bórodianka i Zabołocie», а помер він до 23 травня того самого року.^[6] Але Андріївки при ньому не стоїть у жодному записі. Від першої згадки 1609 року й далі вона Криштофова: Криштоф везе туди забране з митрополичого ґрунту, Криштоф судиться за її втікачів, Криштофа названо її спадкоємцем.^[1][2][5] Дати 1590 року огляд 2012 року не підпирає нічим - ні шифром, ні книгою, ні прізвищем попередника.^[8]

І остання ланка цього десятиліття, яку найчастіше й наводять першою, - поборовий реєстр Київського воєводства 1618 року, за яким село належить Криштофу Макаровичу й вносить податок із трьох димів.^[7] Дим у цих реєстрах це один оподаткований двір. Отже через девʼять років після першої згадки й через пʼять після поділу село платить за три двори.

Як ми це зʼясували: Село постаршало на двадцять сім років і помолодшало на пʼять століть