Пʼять століть між двома датами першої згадки
Першу звістку про село датують то 1636 роком, то літописними часами, і кожна дата спирається на своє: одна на «письменные акты», яких автор не назвав, друга на шифр у польському словнику. Шифр можна відкрити.
Про те, коли Андріївка вперше потрапила в документи, література дає дві відповіді, і між ними пʼять століть. Похилевич пише, що 1636 року село вже належало Макаровичам, «какъ видно изъ письменныхъ актовъ», а яких саме актів, не каже.[4] Польський географічний словник 1880 року починає відлік куди раніше: на цьому місці колись стояло людне місто, «w którem były 2 kościoły i 19 cerkwi», а в дужках при цьому реченні стоїть шифр на літопис: «Zupełny zbiór ruskich latopisców t. III str. 194».[5] Обидві дати переписують досі, і поруч їх ніхто не ставив.
На чому тримається давніша з них
У друк переказ про місто вийшов 1864 року, і вийшов обережно: «есть мнѣніе, что на мѣстѣ Андріевки существовалъ» давній город, а хто так вважає, не названо.[10] Словник був єдиним за всю історію цього сюжету, хто підпер переказ шифром. Усе інше в цій лінії тримається на самому переказі, і саме тому дужка зі словника важить більше за всі його повторення разом.
Покажчик тому XXI
Том XXI «Źródła dziejowe», виданий у Варшаві 1894 року, друкує витяги з люблінського трибунальського сумарія. Гасло його покажчика виглядає так: «Andrejowka, Andrzejowka v. Andrejow 178, 227, 257, 279, 295, 296, 332, 334, 571. mtcz. 608».[1] Остання позначка читається за списком скорочень видання: mtcz. це miasteczko.
Містечко у Київському воєводстві початку XVII століття означає торги, ярмарки, часто магдебурзьке право й зовсім інший статус поселення, ніж село на три дими. Помітка в покажчику обіцяє саме такий статус.
Сторінка 608
Там чуже село. Запис під 4 червня 1621 року: Марта з Войнарових Немиричева, дружина київського підкоморія, протестує проти власного чоловіка, який обтяжив боргами її дожиттєві маєтності, «na miast. Andrzejewkę i wsie Jankow, Styrty, Przyborsk i na przysiołki tam należące».[2] Янків це Іванків, поруч Стирти й Прибірськ: північний, тетерівський кущ Немиричів. Наша Андріївка в тому самому томі належить Макаровичам і зветься wieś або dobra в кожному записі.[3]
Покажчик зводить під одне гасло всі Анджеївки Київського й Брацлавського воєводств, а їх там кілька. Помилки в ньому немає: сторінка 608 стоїть окремо, після крапки, і помітка про містечко до переліку решти сторінок не належить. Але виглядає це як один рядок про одне село, і прочитати його правильно можна лише тоді, коли вже знаєш, що там кілька.
Рік, який лежав у самих записах
За тими сторінками ланцюг, і починається він 1609 роком. Село в ньому спершу двір, потім село з підданими, а потім спадкова маєтність, і між першою й останньою ланкою стоїть протестація батька, який поділив маєтки між синами й лишив собі Макарів.[3] Як саме двір відділився від батькового містечка, розібрано на сторінці події.
Між 1636 роком і 1609-м лежить двадцять сім років, і всі двадцять сім село мало документи, про які в літературі не писав ніхто.
Сторінка 194
Шифр зі словника відкривається просто. Першодрук 1841 року, книжкова сторінка 194, колонтитул: «ПРИБАВЛЕНІЯ КЪ НОВГОРОДСКОЙ ВТОРОЙ ЛѢТОПИСИ». На сторінці духовна грамота новгородського митрополита Пітірима, покаянне звернення до царя Олексія Михайловича, цариці й царевичів. Ні Києва, ні Здвижа, ні жодного міста з костелами.[5]
Огріхом це не є. У тому самому томі словника, за шість сторінок далі, той самий автор описує Антонів Сквирського повіту тією самою формулою: «miało tu być 7 monasterów i 9 cerkwi», а числа при цьому взято з Фундуклея, і шифр на літописи стоїть при сусідньому реченні, про татарське розорення.[6] В Андріївці дужка просто зімкнулася ширше й накрила число, якого в літописі немає.
Те саме видання, пʼятнадцять років потому
Дійшовши до літери W, словник сказав про це вже інакше. Гасло Wzdwiżeńsk подає ототожнення як «podług przypuszczenia Pochilewicza miasto istniejące niegdyś na miejscu dzisiejszej wsi Andryjewka», тобто здогад однієї людини, названий здогадом.[7] Гасло Zdwiż про саму річку ставить город при верхньому її березі й згадує при ньому торговище й дорогу з Києва до Польщі.[8] А гасло Zwiżeńsk al. Zdwiżeńsk шукає слідів городу зовсім не тут: вали й замчисько на ґрунтах села Miasteczko Радомишльського повіту.[9]
Останнє збігається з тим, що зробив сам Похилевич. На с. 168, у статті про Містечко Радомисльського повіту, він написав, що давній город був на цьому місці, «а не на мѣстѣ, занимаемомъ Андріевкою».[11] Академічний апарат «Літопису руського» шукає в третьому напрямку: географічний покажчик ототожнює Здвижень із селом Здвижка Коростишівського району Житомирської області, на верхньому Здвижі, а обидві літописні згадки міста, 1097 і 1151 років, знають про нього тільки торг і міст через річку.[12]
Городище
Воно стоїть. Володимир Антонович, єдиний, хто тут копав, записав про нього рівно одне речення: «Въ селѣ есть городище, обнесенное валомъ и рвомъ».[13] Ані назви, ані століття, ані здогаду, і це при тому, що саме він складав археологічну карту губернії й мав де такий здогад висловити.
Чого не встановлено
Спростовано підпори. Сама можливість лишається: хибний шифр не доводить, що города тут не було, він доводить лише те, що книжка, яка обіцяла на це документ, документа не мала. Так само й з Махновцем: локалізація в покажчику це рішення редактора видання, і тримається воно на географії, а не на розкопі.
Хто такі ті «нѣкоторые» 1864 року, з тексту не видно. Похилевич узяв їх звідкись, і цілком можливо, що в літературі 1830-1850-х ототожнення стоїть уже готове, з іменем автора.
Невідомо й те, що лежить у самому городищі. Вік укріплення дає датувальний матеріал з насипу валу, а взяти його може тільки розкоп; з нього й буде видно, чи могло тут стояти місто XI століття.