Село постаршало на двадцять сім років і помолодшало на пʼять століть
Перша звістка про Андріївку відсунулася з 1636 року на 1609-й, і всі ці двадцять сім років село мало документи, про які ніхто не писав. А літописне місто, яке їй приписували від 1097 року, вона втратила: єдина виноска на літопис веде до новгородської грамоти, де немає ні Києва, ні Здвижа.
Том XXI «Źródła dziejowe», виданий у Варшаві 1894 року, ми відкрили двічі й з різних приводів. Перше читання відсунуло першу згадку про Андріївку на 1609 рік, друге показало, що містечко в покажчику тому - чуже село.
Двадцять сім років, які лежали в покажчику
Перший привід був простий: перевірити, чи є в трибунальських витягах щось про Андріївку до XVIII століття. Найранішою датою краєзнавство доти називало 1636 рік, і взято її з Похилевича, який сказав, що село належало Макаровичам, «какъ видно изъ письменныхъ актовъ», а яких саме актів, не написав.[4]
У томі виявився не один запис, а ланцюг, і починається він 1609 роком. Село в ньому спершу двір, потім село з підданими, а потім спадкова маєтність, і між першою й останньою ланкою стоїть протестація батька, який поділив маєтки між синами й лишив собі Макарів.[3] Як саме двір відділився від батькового містечка, розібрано на сторінці події. Між 1636 роком і 1609-м лежить двадцять сім років, і всі двадцять сім село мало документи, про які в літературі не писав ніхто.
Другий привід: помітка про містечко в покажчику
Гасло того самого тому виглядає так: «Andrejowka, Andrzejowka v. Andrejow 178,
227, 257, 279, 295, 296, 332, 334, 571. mtcz. 608».[1] Останні
дві позначки читаються за списком скорочень видання: mtcz. це miasteczko.
Містечко у Київському воєводстві початку XVII століття означає торги, ярмарки, часто магдебурзьке право й зовсім інший статус поселення, ніж село на три дими. Ми пішли на сторінку 608.
Там чуже село. Запис під 4 червня 1621 року: Марта з Войнарових Немиричева,
дружина київського підкоморія, протестує проти власного чоловіка, який
обтяжив боргами її дожиттєві маєтності, «na miast. Andrzejewkę i wsie
Jankow, Styrty, Przyborsk i na przysiołki tam należące».[2] Янків це
Іванків, поруч Стирти й Прибірськ: північний, тетерівський кущ Немиричів.
Наша Андріївка в тому самому томі належить Макаровичам і зветься wieś або
dobra в кожному записі.[3]
Покажчик тому зводить під одне гасло всі Анджеївки Київського й Брацлавського воєводств, а їх там кілька. Помилки в ньому немає: сторінка 608 у гаслі стоїть окремо, після крапки, і саме тому помітка про містечко до переліку решти сторінок не належить. Але виглядає це як один рядок про одне село, і прочитати його правильно можна лише тоді, коли вже знаєш, що там кілька.
Виноска, яка веде в Новгород
Легенда про давнє місто на місці Андріївки має один-єдиний шифр за всю свою історію, і стоїть він у польському географічному словнику 1880 року: колись це було людне місто, «w którem były 2 kościoły i 19 cerkwi», а в дужках - «Zupełny zbiór ruskich latopisców t. III str. 194».[5] Усе інше в цій лінії тримається на переказі.
Ми відкрили той том. Першодрук 1841 року, книжкова сторінка 194, колонтитул: «ПРИБАВЛЕНІЯ КЪ НОВГОРОДСКОЙ ВТОРОЙ ЛѢТОПИСИ». На сторінці духовна грамота новгородського митрополита Пітірима, покаянне звернення до царя Олексія Михайловича, цариці й царевичів. Ні Києва, ні Здвижа, ні жодного міста з костелами.[5]
Огріхом це не є. У тому самому томі словника, за шість сторінок далі, той самий автор описує Антонів Сквирського повіту тією самою формулою: «miało tu być 7 monasterów i 9 cerkwi», а числа при цьому взято з Фундуклея, і шифр на літописи стоїть при сусідньому реченні, про татарське розорення.[6] Тобто в Андріївці дужка просто зімкнулася ширше й накрила число, якого в літописі немає.
Що те саме видання каже про Здвижень в іншому місці
Через пʼятнадцять років словник дійшов до літери W і сказав про це вже інакше.
Гасло Wzdwiżeńsk подає ототожнення як «podług przypuszczenia Pochilewicza
miasto istniejące niegdyś na miejscu dzisiejszej wsi Andryjewka» - тобто
здогад однієї людини, названий здогадом.[7] Гасло Zdwiż про саму річку
ставить город при верхньому її березі й згадує при ньому торговище й дорогу з
Києва до Польщі.[8] А гасло Zwiżeńsk al. Zdwiżeńsk шукає слідів
городу зовсім не тут: вали й замчисько на ґрунтах села Miasteczko
Радомишльського повіту.[9]
Останнє збігається з тим, що зробив Похилевич. На своїй с. 89 він сказав про Андріївку «есть мнѣніе»,[10] а на с. 168, у статті про Містечко Радомисльського повіту, написав, що давній город був на цьому місці, «а не на мѣстѣ, занимаемомъ Андріевкою».[11]
Академічний апарат «Літопису руського» шукає Здвижень зовсім не тут: географічний покажчик ототожнює Здвижень із селом Здвижка Коростишівського району Житомирської області, на верхньому Здвижі, а обидві літописні згадки міста, 1097 і 1151 років, знають про нього тільки торг і міст через річку.[12]
Що з давнини лишається
Городище стоїть. Володимир Антонович, єдиний, хто тут копав, записав про нього рівно одне речення: «Въ селѣ есть городище, обнесенное валомъ и рвомъ».[13] Ані назви, ані століття, ані здогаду - при цьому саме він складав археологічну карту губернії й мав де такий здогад висловити.
Межа, за якою ми не бачимо
Спростовано підпори, а не сама можливість. Хибний шифр не доводить, що города тут не було; він доводить лише те, що книжка, яка обіцяла на це документ, документа не мала. Так само й Махновець: локалізація в покажчику це рішення редактора видання, і воно тримається на географії, а не на розкопі.
Хто такі ті «нѣкоторые» 1864 року, ми не знаємо. Похилевич узяв їх звідкись, і цілком можливо, що в літературі 1830-1850-х ототожнення стоїть уже готове, з іменем автора.
Не знаємо й того, що лежить у самому городищі. Вік укріплення дає датувальний матеріал з насипу валу, а взяти його можна лише розкопом; з нього й буде видно, чи могло тут стояти місто XI століття.