Межу з батьковим Макаровом списали словами: урочища, хрест і млин

1619 року Криштоф Макарович домігся, щоб його маєтки відмежували від батькових, і те, як мала йти межа Андріївки від Макарова, лишилося записаним словами - урочище за урочищем.^[4]

Читаємо ми не сам акт. Дослівну цитату опису наводить Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, том V, у гаслі «Makarów» - видання 1884 року, тобто через двісті шістдесят пʼять років після події. Ні книги, ні аркуша, з якого укладач гасла взяв текст, він не назвав, і де той документ тепер, невідомо.^[4] Дати теж маємо саму лише річну - число й місяць у гаслі не стоять.

Куди йшла межа

Опис починається від води: «począwszy od Zdwizdenia rzeki ku Poczepinie» - від Здвиждені до гирла Почепина, а звідти вгору річкою до Камінного Хреста з Острівком. Ліворуч ґрунт макарівський, праворуч андріївський.^[5]

Далі чверть милі вгору Почепином до Липової, через долину, яку перетинає дорога з Андріївки до Макарова, і повз сідлище Липень: теперішня Липівка 1619 року ще не село, а сідлище на межі двох маєтків.^[6] Потім дубровою до Ваблі, де сходяться хрестові дороги - одна з Андріївки до Буянового болота, друга з Макарова до Шипковщини.^[7]

Від Ваблі межа йде до пʼятьох сосен, а від них дорогою до лісів Сороковерша, названих у документі Криштофовими власними,^[8] і далі до Кобилого лісу, аж до самої буди на річці Піськівці, поставленої на давньому сідлищі. Скільки лісу за нею відходить, документ міряє на око - «як з лука донесе».^[9] Кінчається межа при межі Митрополській, землях київського митрополита, а звідти йде до річки Кореня, Сівною до Кодри. Буянове болото й ліси Кривальські лишаються по батьковому боці.^[10]

Точного числа цих назв не назвати: опис то зливає сусідні урочища в одне, як Липову з сідлищем Липнем, то розводить їх, а лісів Кривальських і Буянового болота торкається вже по батьковому боці межі.

Що з цих назв дожило

Чотири річки опису стоять у «Словнику гідронімів України», виданому Академією наук 1979 року, тобто через три з половиною століття. Почепин там струмок, лівий доплив Здвижу;^[17] Вабля - ліва притока того самого Здвижу, засвідчена ще від Фундуклея 1852 року;^[18] Кодра - права притока Тетерева, і на її течії словник називає Забуяння, Кодру й Мигалки.^[19] А от Сівни, Кореня й Піськівки в тому словнику немає жодного разу.^[18]

Млин, який будівник лишив собі

Останнє речення опису: «А що збудував я млин на річці Здвиждені, мені користування ним вічними часами належить».^[11] Це найраніша звістка про млин у цьому селі.

Хрест на межі

Камінний Хрест з Острівком стоїть у документі межовим знаком - тобто на початку XVII століття це вже прикмета, зрозуміла обом сторонам без пояснень.^[5] Через двісті сорок пʼять років Похилевич опише біля андріївської церкви два камʼяні хрести: один при самій церкві, зі словʼянським написом під титлами, якого від давності не прочитати, другий - без напису, у священницькому саду за 50 сажнів, у замковищі.^[20] Чи це ті самі камені, жоден із двох текстів не каже, і ми теж не кажемо.

Чому межа взагалі знадобилася

За рік до опису, 11 червня 1618 року, київські гродські книги записали декрет у справі про межі маєтку Макарова, «zw. Woronin z dobrami pozw. Andrejowka» - званого Вороніном, з маєтком Андріївка.^[1] Той самий десяток років лишив на власникові Андріївки дві баніції: одну з інстанції Філона Богушевича Гулькевича, за недопущення виконавців у справі про забране сіно підданих із Гориничів,^[2] другу з інстанції Сєтницького, зі згадкою застави Копилова.^[3]

А сам поділ 1619 року був уже другим. Перший батько зробив 1608 року, а потім скасував його, занепокоєний захланністю й марнотратством сина.^[12] За новим Криштофові дісталися Андріївка й Козятичі, себто Бородянка, а батько лишив собі Макарів і Мотижин.^[13]

Криштоф, сварячись про межі з рідним братом Александром, убив його в наїзді; третій брат, Анджей, пішов від родинної колотнечі під корогву Самуеля Корецького й загинув 1617 року на Волощині.^[14] Батько пережив поділ на два роки - помер 1621-го, лишивши опікунами дітей Яна Аксака, Федора Єльця і Вавженця Грабю, а вже 1624 року Криштоф зі збройною купою наїхав на Макарів.^[16]

Прізвище цього роду в документах двоїться, і це не помилка. Макар Івашенцевич оселився у Вороніні й назвав його від свого імені Макаровом, а його син Анджей перший почав писатися Макаревичем; Івашенцевич лишився при роду за прізвисько.^[15] Тому та сама людина в одному томі «Макарович», а в другому «Макаревич».

Похилевич 1887 року писав, що 1636 року, як видно з письмових актів, село належало Макаровичам і звалося тоді ще Андреевымъ.^[21] Він сам подає це обережно, з обмовкою «вѣроятно», і акту не називає.

Для пошуку. Межовий опис лежить у Słownik geograficzny, том V, гасло «Makarów», книжкова сторінка 923; регести київських гродських книг - у Źródła dziejowe, том XXI, сторінки 227, 279 і 571. У польських документах село пишеться Andrzejówka або Andrejowka, а власник - Krzysztof Makarowicz Iwaszeńcewicz чи Makarewicz; шукати варто всіма чотирма формами відразу, бо покажчики розкидають їх по різних гаслах. Назви з опису, які й досі стоять на карті, - Здвиж, Почепин, Вабля, Кодра, Липівка (у документі «сідлище Липень»), Шипковщина; за ними знаходиться і сама межа, і сусіди, з якими предки судилися. Гідронімів Сівна, Корінь і Піськівка сучасні довідники не знають, і шукати їх доведеться по старих картах та межових справах.