Вознесенська церква 1801 року, з якої через півтора століття збудували школу
Церкву в Андріївці збудували 1801 року, і збудував її не громада й не монастир, а посесор - тимчасовий орендар маєтку Александр Пясецький. Вона була деревʼяна, 6-го класу, і мала 40 десятин церковної землі.[3] Польський географічний словник, який писали окремо від Похилевича, називає ту саму дату й той самий матеріал.[6]
Але парафія старша за будівлю. Попередню церкву на цьому місці ставили ще базиліани.[3][6]
Акт 1762 року
1762 року тодішній власник, князь Антоній Любомірський, обирав до цієї церкви священником Михайла Самборського і наділяв її землею. Причину він називає сам: після того, як базиліани відійшли, місце «од кильку ліат», тобто кілька літ, стояло «без пастера и без хвалы Бозскіей», порожнє.[1] Далі він велить своєму комісарові подивитися на те, як наділено церкви по інших селах маєтку, виділити андріївській церкві ґрунти з тамтешніх і описати їх «на вічну памʼятку».[1] Акт підписано 6 серпня 1762 року в палаці в Добромилі; Похилевич узяв його з актів Радомисльської консисторії за той самий рік.
Отже до 1801 року парафія вже мала і священника, і землю. Пясецький ставив нову будівлю там, де служба йшла принаймні сорок років.
Кого ця церква збирала
1864 рік. Андріївський прихід складають Нова Гребля - за три версти нижче по річці, 421 житель, 1789 десятин - і Красногорка, 110 жителів.[4] Тобто Андріївка була центром власної парафії, а не приписана до чужої.
1887 рік. У тій самій рубриці стоїть сама Красногорка. Нова Гребля з переліку зникла.[5]
Гасло Красногорки в польському словнику називає своєю парафією «par. praw. Andrzejówka»[7], а гасло Нової Греблі в іншому томі - «par. prawosł. Andrejewka».[8] Ці статті писано окремо одна від одної.
А от відстань до Нової Греблі в наших джерелах різна. Похилевич 1864 року ставить її за три версти нижче по річці[4], польський словник - за вісім верст[8]. Обидві цифри друковані, і нічим поки перевірити, котра правильна, і жодну з них ми не викидаємо.
Аркуш 1841 року
Метричні книги тієї доби зшивали не по одній парафії, а цілим кущем за рік, і склад сусідів у таких справах з десятиліття в десятиліття не сталий, тому трапитися в чужій книзі село могло легко.[2]
Читаючи книгу Забуянської парафії за той самий 1841 рік, ми бачили в ній Андріївку - один раз, і то стороною в одному з одинадцяти шлюбів року, а поміщика при селі названо «Наполіоном». Одного шлюбного запису мало, щоб село вважати приписним: вінчатися їздили й через сусідню парафію. Проти цієї версії стоїть власна церква села: її поставили 1801 року, а до неї тут служили базиліани, тобто парафія існувала щонайменше сорок років.[3][6] Спільна метрична книга - справа консисторського рівня, а не ознака приписної парафії.
Книга Вознесенської церкви за 1841 рік, частина перша про народжених, січень-травень: у кожному з чотирьох прочитаних образів стоять слова «Села Андрієвки», а священник у всіх записах один і той самий - Константин Величковскій, при дякові Ефремі Василевському.[2] Знайшли ми ці образи через іменний покажчик, де місце запису підписано «Вознесенская церковь, Андреевка».[9]
І та сама книга веде не саму Андріївку. У ній записані Плахтянка («Деревни Плахтянки крестьяне»), Красногірка і Мотижин - останній як село восприємників.[2] Тобто на 1841 рік андріївська книга існує, має свого священника й веде сусідні села.
А забуянська книга того самого року лежить у тій самій справі, за сім образів до нашої: парафія Забуяння на образах 397-412, Вознесенська церква Андріївки - на 419-422.[2]
Кінець будівлі
1935 року церкву Вознесіння закрито, а в її приміщенні зробили клуб.[10]
У 1960-1963 роках з матеріалів розібраної церкви в селі спорудили ще одне шкільне приміщення й закінчили будівництво нової школи.[11]
Тобто дерево, з якого 1801 року поставили церкву, простояло сто шістдесят два роки. Обидві ці дати ми знаємо тільки з краєзнавчого нарису 2006 року, а він не має виносок і документа під ними не називає.[10][11]