Чотири вироки за чотирнадцять місяців, і одна літера, через яку їх не було видно
Том «Реабілітованих історією» звʼязує з Андріївкою девʼятьох людей, і на два роки Великого терору з них припадає четверо.[1] Троє з цих чотирьох вироків - розстріл.
| Хто, як у книзі | Ким засуджений | Вирок | Винесено і виконано |
|---|---|---|---|
| Петрушенко Степан Андрійович, 1879 року народження, колгоспник | трійка при УНКВС по Київській області | розстріл | 9 серпня 1937, виконано 13 вересня 1937[1] |
| Решетник Іван Степанович, 1888 року народження, тимчасово не працював | трійка при УНКВС по Київській області | 10 років позбавлення волі | 24 серпня 1937[1] |
| Левитський Борис Порфирійович, 1887 року народження, керівник хору при бібліотеці Академії Наук у Києві | Комісія НКВС СРСР і Прокуратури СРСР | розстріл | 20 листопада 1937, виконано 23 листопада 1937[1] |
| Вітковський Іван Андрійович, 1886 року народження, рахівник колгоспу, народився в Польщі | трійка при УНКВС по Київській області | розстріл | 11 жовтня 1938, виконано 15 жовтня 1938[1] |
Двох із чотирьох село не тримало при собі. Борис Порфирійович Левитський народився в Андріївці, а працював у Києві, і взяли його там.[1] Вітковський, навпаки, народився в Польщі, а жив і рахував колгоспні трудодні тут. Книга розкладає людей то за народженням, то за проживанням, і обидві ці статті потрапили до села різними дорогами.
Решта пʼятеро - поза цими двома роками
Клименка Миколу Григоровича і Ковтуна Дорофія Митрофановича Особлива Нарада виселила за межі України ще 1930 року, обох на три роки; Дубровін-Решетниченко дістав пʼять років 1939-го, Недашківський, завуч неповної середньої школи, - десять років 27 грудня 1941-го, а Цимбалюк, учитель тієї самої школи, - пʼять років заслання 1942-го.[1] Ковтун народився в Андріївці, а жив і був виселений із Калинівки того самого району. Власну сторінку з цих пʼятьох мають двоє - Дубровін-Решетниченко і Цимбалюк; Клименко, Ковтун і Недашківський лишаються рядками архівної партії, і більше за ці рядки ми про них не знаємо.
Розстріл 1938 року стоїть у томі сам
Під 11 жовтня 1938 року в макарівському розділі тому стоїть одна людина на весь район - Вітковський.[2] Для порівняння, під 27 грудня 1941 року стоять четверо. Тобто жовтневий вирок 1938 року це окрема справа одного рахівника, а не районна операція, під яку його підвели разом з іншими.
Девʼять - це нижня межа
Число девʼять треба читати з двома обмовками.
Перша: том розкладено то за місцем народження, то за місцем проживання, а частину людей знає лише за одним з двох. Уродженець Андріївки, який і народився, і був заарештований поза районом, у макарівському розділі не зʼявиться взагалі, і скільки таких - невідомо.
Друга: районний нарис 2006 року каже про село інакше - «В період репресій було заарештовано 5 чоловік, які отримали різні строки покарання», без жодного імені й без дат.[3] Пʼять менше за девʼять, які дає сама книга «Реабілітованих», а тому число нарису для нас не працює навіть як межа знизу.
Для пошуку. Троє з девʼятьох - Петрушенко, Вітковський і Недашківський - знайшлися не одразу, а сама стаття про Петрушенка роками не потрапляла в наші переліки через одну літеру: місце його народження надруковано в книзі як «с. Андріїка», без «в».[1] Це описка самого видання, а не хиба нашого читання, і побачити її можна лише на самій сторінці. Той, хто шукає в цій книзі свого предка, може не знайти його з тієї самої причини: шукати варто за основою «ндрі», а не за повною назвою села, і перевіряти статті, де назви району й села розходяться між собою.