813 десятин за 23 470 рублів, і що лишилося селу через тридцять сім років
1863 року андріївські селяни викупили 813 десятин землі за 23 470 рублів.[1]
Це один рядок у додатках до книжки Похилевича - суцільному переліку викупних договорів Київського повіту, де Андріївка стоїть позицією 89.[1] Районна книжка 2006 року повторює те саме речення разом із тим самим числом рублів, але свого джерела не називає, тому рахувати її другим свідченням не можна.[6]
1864 року в Андріївці числилося 2415 десятин усієї землі.[3] Отже викуп охопив трохи більше за третину.
Через двадцять чотири роки
1887 рік. Ревізьких душ у селі 265, надільної землі 1159 десятин, викупний платіж - 1074 рублі 19 копійок.[4] Тобто платіж тягнувся не одне десятиліття після самого договору.
Того самого року в селі 892 православні, 20 римо-католиків і 22 євреї.[4]
Через тридцять сім років
1900 рік, статистичний опис губернії. У селі числиться 1872 десятини землі, і розкладена вона так: поміщикам - 645, церквам - 40, селянам - 1187.[2] Арифметика сходиться точно: 645 і 40 і 1187 дають рівно 1872.
Краєзнавчий нарис 2006 року бере ту саму розкладку з того самого опису, але пише «Із 1873 десятин землі кращі 645».[7] Зайва десятина береться нізвідки: доданки в нарисі ті самі, що в описі, і в сумі вони дають 1872. Це помилка переказу, а не друге число.
Господарством на цю пору керує сам власник, а система і у власника, і в селян трипільна.[2]
Кому це село належало
Ланцюг власників тягнеться через усе XIX століття, і обидва наші джерела ведуть його незалежно одне від одного.
| Коли | Хто | Звідки |
|---|---|---|
| до 1830 | київський кафедральний декан Каетан Росцішевський, по смерті якого маєток перейшов до його родича Соколовського | Похилевич[3], словник[5] |
| 1830 | Соколовський продає село Йосипу Сорочинському | Похилевич[3], словник[5] |
| 1858 | по смерті Сорочинського і його вдови Юзефи село за її заповітом переходить родичці Олені Миколаївні Пашковській | Похилевич[3] |
| 1876 | Пашковська продає маєток барону Максиміліану Івановичу Еренбургу | Похилевич 1887[4], словник[5] |
Дві дрібниці, у яких джерела розходяться. Польський словник уточнює, ким саме доводився Соколовський деканові, - племінником по сестрі, - чого в Похилевича немає.[5] І він же ставить заповіт Юзефи Сорочинської 1857 роком проти 1858-го в обох виданнях Похилевича.[3] Голосів тут не три, як здається спершу: 1858 рік стоїть у Похилевича 1864 року і в його ж виданні 1887-го, тобто в одного автора двічі[4], а районна книжка 2006 року його переказує.[6] Ми лишаємося при 1858-му, але це читання одного автора, підтверджене ним самим, а не трьома джерелами.
На час продажу баронові двірської землі при маєтку 1244 десятини, з них 509 лісу.[5] Похилевич 1887 року розкладає ті самі 1244 інакше - 735 десятин польової і 509 лісової.[4]
Чого документи не кажуть. Скільки дворів підписало викупний договір 1863 року, на скільки років розтягли платіж і скільки з нього село встигло виплатити до 1917-го - у наших джерелах цього немає. Відповідь є в самому викупному договорі, якого ми не бачили; Похилевич подає з нього самі лише два числа.[1]