Петриченко Андрій Архипович
1922 - 1945, командир гармати
Гвардії старший сержант, командир гармати. Загинув 30 березня 1945 року, за сорок днів до кінця війни, і звання Героя Радянського Союзу дістав посмертно.[1] Том «Історії міст і сіл» 1971 року знає його самими ініціалами, «А. А. Петриченко»; повне імʼя дає районний нарис 2006 року.[2]
З перших днів війни Макарівський райвійськкомат направив його в артилерійську частину. Спершу навідник гармати, з 1943 року її командир.[2]
Два життєписи, які не сходяться в пʼятьох місцях
Районний том 2006 року переказує матеріал «Военные звезды киевлян» із газети «Народна армія» за 30 травня 2000 року, і це єдина виноска на весь той том.[2] Вікіпедія переказує наградні документи, шифрів яких не називає.[3]
| Що | Районний том 2006 року | Вікіпедія |
|---|---|---|
| Народився | 28 лютого 1922 | 27 лютого 1922 |
| Частина | механізована бригада 1-го Білоруського фронту | 17-та гвардійська механізована бригада 4-ї гвардійської танкової армії, 1-й Український фронт |
| Останній бій | на околицях Берліна | за місто Гросс-Петервіц |
| Похований | у Берліні | Кляйн-Граудем, перепоховано в Кендзежин-Козьле |
| Звання Героя | 27 липня 1945 | 27 червня 1945 |
Дві дати різняться на день і на місяць, і їх можна списати на друкарську помилку. Географію списати нема на що: Берлін і Кендзежин-Козьле розділяє кількасот кілометрів, і 30 березня 1945 року одна людина не могла загинути в обох.
Районний нарис при цьому розходиться сам із собою. За кілька рядків до берлінського фіналу він пише про бої на території Польщі, куди Гросс-Петервіц і Кляйн-Граудем лягають, а Берлін ні.[2]
Чим перевірити. Указ Президії Верховної Ради СРСР називає і дату присвоєння звання, і частину, у якій людина служила; наградні документи в архіві Міністерства оборони називають місце й обставини бою. Жоден із двох переказів цих паперів не бачив, і ми теж.
Бюст стоїть окремо від могили
У селі два памʼятні місця, і одне з них його власне. Опис районної адміністрації розрізняє їх прямо: братська могила, де на гранітних плитах викарбувано імена полеглих односельців, і окремо «Поле памʼяті», де встановлено бюст Петриченка.[5]
Це важить для того, хто шукає імʼя на камені. Числа полеглих андріївців у різних джерелах розходяться вдвічі, і одне з можливих пояснень просте: обʼєктів у селі два, і рахували їх нарізно.
Привʼязка до села гуляє навіть у дрібниці. Том 1971 року пише «уродженцю Андріївки», а туристичний нарис 1974 року в «Спортивній газеті» - «мешканцю села».[1][4] Обидва пишуть про людину, якої на той час не було живої вже понад чверть століття.