Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Хмільна
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Хмельная, Хмельна, Хмѣльня, Хмільне
Звідки назва, Похилевич 1864 року каже прямо: у лісах довкола «довольно дикаго хмелю, откуда деревня получила названіе».[6] Він описує Хмільну серед великих лісів, які останнім часом сильно спустошували за контрактами, що їх власник маєтку уклав із різними торговцями. Жителів обох статей у селі було 280, а землі 3937 десятин, здебільшого лісистої. Від Колонщини, до парафії якої село було приписане, до Хмільної 9 верст у бік Києва.
1900 року Хмільна - деревня Гостомельської волості Київського повіту, до повітового міста 43 версти, до пошти в Гостомелі 23.[9] Нині Хмільна входить до Дмитрівської сільської громади Бучанського району.[26]
Назва
Форми назви в старих паперах: Хмельная в ревізьких казках 1818 року,[8] у виданні 1864 року і Хмельная, і Хмельна,[6] Хмѣльня в списку населених місць 1900 року.[9] У районному покажчику смертей 1924-1926 років село записано як Хмільне.[20]
Кому належало
Похилевич пише, що до 1811 року Хмільна належала Едуардові Головинському.[6] Титул ревізької казки листопада 1811 року записує деревню Хмельну за колезьким асесором Григорієм Григоровичем, чиє прізвище на «Б» на аркуші певно не читається.[1]
1834 року село записане за спадкоємцями статського радника Івана Бутовича,[2] 1860 року його продано Косаковському й Балаховському без селянських земель, які Бутович подарував самим селянам.[7] Заголовок господарського плану Хмільнянської лісової дачі, складеного 1890 року, називає власником, наскільки можна прочитати, дворянина Миколу Олександровича Григоровича-Барського.[4] 1900 року деревня значиться власністю поміщика Олександра Миколайовича Терещенка.[9] Тоді поміщикам належала 1001 десятина, селянам - 211 десятин 2058 сажнів. Хто й коли володів Хмільною від 1811 до 1909 року, разом із лісовою ділянкою Харченків на плані 1909 року,[3] розказано на сторінці про продаж 1860 року.
Чим жили 1900 року
Список населених місць 1900 року каже, що хмільнянці жили з хліборобства, а ще перепродували дрова на паливо й лісний матеріал, з чого мали 970 карбованців на рік.[9] Дехто ходив на заробітки до Києва, домашньою прислугою. Поміщик вів господарство сам, за трипільною системою, селяни - за двопільною.
У деревні стояв лісопильний завод купця Нахмана Михилева Бялика, яким управляв Шевах Лейбович Авербух; на заводі працювало від 9 до 11 робітників-чоловіків.[9] Ще була одна кузня й три бакалійні лавки.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 280 | жителів обох статей[6] |
| 1900 | 376 | жителів обох статей у 70 дворах[9] |
| 1924 | 398 | жителів хутора Хмільна у 131 подвірʼї[10] |
| 1926 | 443 | душ у 160 господах села[11] |
Обидва списки 1920-х років рахують Хмільну разом із її сільрадою. 1924 року Хмільнянська сільрада - це вісім хуторів і чотири лісові сторожки, серед хуторів Хмільна, Миколаївка й Суха Хмільна, і жителів у ній разом 873.[10] 1926 року поселень у сільраді девʼять, разом 250 господ і 906 душ.[11] Найбільше з них - село Хмільна, 160 господ і 443 душі, далі село Миколаївка, 59 господ і 303 душі; хутір Суха-Хмільна мав 4 господи й 25 душ.
Хмільна і Миколаївка
У 1920-х роках Хмільна жила в парі з сусідньою Миколаївкою. Газетний допис 1924 року пише про «загальні збори незаможників с. Хмільної - Миколаївки».[5] Наприкінці вересня 1923 року ці збори клопотали, щоб лишки землі Івана Гординського передали селькомітетові взаємодопомоги, бо нетрудової землі в розпорядженні громади не було. Райкомнезам клопотання підтримав і переслав справу до Київської Окрземсудкомісії. Та розглянула її 15 лютого 1924 року, і голова Комнезаму Петро Горбатенко на суді лишків за Гординським не визнав. Справу припинили, вирок набрав законної сили, і «лишки, більш 20 дес., залишилися за куркулем».[5] Як ця справа йшла далі, розказано на сторінці про земельну справу 1923-1924 років.
Ще 1946 року Миколаївка й Хмільна були однією Хмільнянською сільрадою Макарівського району.[12] Пара розійшлася 28 квітня 1958 року. Того дня рішенням VII сесії Макарівської районної ради VI скликання Миколаївку перевели «зі складу Хмілянської сільської Ради до складу Бузівської сільської Ради».[23] До 1971 року Хмільна опинилася в Бузівській сільраді, а Миколаївка - в Колонщинській.[13][15]
XX століття
Районна алфавітна книга актів про смерть записує під Хмільною 49 людей: 26 за 1924 рік, 10 за 1925 і 13 за 1926.[20] Усі ці імена зібрано на сторінці про районний покажчик смертей.
Книги «Реабілітовані історією» по Київській області називають шістьох людей, що народилися або жили в Хмільній. Домогосподарку Пріську Соломенко рішенням місцевих органів влади розкуркулили 1931 року, селянина-одноосібника Микиту Безсмертного - 1932-го.[25] Колгоспника Терентія Безсмертного, родом із Мотижина, трійка при Колегії ДПУ УСРР 27 листопада 1931 року виселила на пʼять років за межі України, а 14 листопада 1933 року його засудили ще раз, до трьох років позбавлення волі.[24] Одноосібника Івана Бондаренка Київський обласний суд 23 вересня 1935 року засудив до пʼяти років позбавлення волі.
Двоє уродженців Хмільної на той час жили вже не в селі. Помічницю бібліотекаря дитячої бібліотеки в Києві Рахіль Ціоновську Особлива нарада при НКВС СРСР 4 листопада 1937 року засудила до пʼяти років позбавлення волі.[24] Робітника 2-го харчоторгу в Ірпені Антона Рожнятовського 10 листопада 1937 року засудили до розстрілу, і 19 листопада вирок виконали. Усіх шістьох згодом реабілітували. Про кожного докладніше - на сторінці про репресії 1931-1937 років.[25]
Про голод 1932-1933 років у Хмільній згадують у сусідній Колонщині (голод у Колонщині): «А особливо страшним був у селі дід Люди Чешки. Він збирав податки у Хмільній, оббираючи людей до нитки. Там люди хотіли з ним розквитатись, але він втік в Колонщину. Та все ж вони його знайшли і спалили його хату».[18]
Під час окупації в Хмільній діяла підпільна група. «Історія міст і сіл» 1971 року пише, що в березні 1942 року в Макарові створили підпільну організацію, і називає Хмільну серед сіл району, де утворилися підпільні групи.[14] «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року називають групу в Хмільній однією з пʼяти груп підпільної організації Макарова, поруч із макарівською, бузівською, гурівщинською й борівською.[16] З хмільнянськими підпільниками співпрацювали й гавронщинці, через Володимира Вікторовича Єлісєєва.[17]
Церква
1864 року Хмільна - приписна деревня Колонського православного приходу з центром у Колонщині, разом із Маковищем.[6]
Що збереглося
Дописуючи про Хмільну наприкінці тому, Похилевич зауважив: «Не смотря на уединенность и лѣсистость мѣста, есть какие-то древніе валы, свидѣтельствующіе, что и здѣсь нужна была искусственная защита отъ нападающихъ».[7]
Для пошуку. Метрики хмільнянців XIX століття - у книгах Іоанно-Богословської церкви Колонщини.[6][19] У покажчику цих метрик 1840-1850-х років ті самі прізвища, що в Хмільній 1920-х: Гаращенко, Горбатенко, Бондаренко, Омельчук.[20][19] Для ревізьких казок адреса - ДАКО, ф. 280, Київський повіт, і назва «Хмельная».[8] Акти цивільного стану 1920-1930-х років - у районних книгах ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1.[20][21][22] Записи по сільраді - під Хмільнянською сільрадою Макарівського району, згодом під Бузівською.[12][13]