Хмільна
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Хмельная, Хмельна, Хмѣльня, Хмільне
Похилевич 1864 року описує Хмільну серед великих лісів, які останнім часом сильно спустошували за контрактами, що їх власник маєтку уклав із різними торговцями.[6] Жителів обох статей у селі було 280, а землі 3937 десятин, здебільшого лісистої. Від Колонщини, до парафії якої село було приписане, до Хмільної 9 верст у бік Києва.
1900 року Хмільна - деревня Гостомельської волості Київського повіту, до повітового міста 43 версти, до пошти в Гостомелі 23.[9] Київський повіт і є адресою, за якою шукати старі документи: у додаткових ревізьких казках Київської губернії 1818 року село записане як «Хмельная, дер.» Київського повіту.[8] Нині Хмільна входить до Дмитрівської сільської громади Бучанського району.[29]
Назва
Звідки назва, сказано прямо: у лісах довкола «довольно дикаго хмелю, откуда деревня получила названіе».[6]
Форми назви в старих паперах: Хмельная в ревізьких казках 1818 року,[8] у виданні 1864 року і Хмельная, і Хмельна,[6] Хмѣльня в списку населених місць 1900 року.[9] У районному покажчику смертей 1924-1926 років село записано як Хмільне.[21]
Не плутати. Є річка Хмільна, ліва притока Бучі в басейні Ірпеня, біля села Михайлівка-Рубежівка. Словник гідронімів подає її давні форми «Мокрая-Хчельно», «Хмельна», «Мокрая», «Хмельная» і відсилає до села Хмільна того самого району коротким «пор.».[19] Із цього відсилання не випливає, котра назва давніша. Не наша й Суха Хмільна: це окремий хутір тієї самої сільради.[11]
Кому належало
Похилевич пише, що до 1811 року Хмільна належала Едуардові Головинському.[6] Титул ревізької казки листопада 1811 року записує деревню Хмельну за колезьким асесором Григорієм Григоровичем, а прізвище на аркуші написано коротким словом на «Б», яке певно не читається.[1]
1834 року село записане за спадкоємцями статського радника Івана Бутовича,[2] 1860 року його продано Косаковському й Балаховському без селянських земель, які Бутович подарував самим селянам,[7] а 1900 року деревня значиться власністю поміщика Олександра Миколайовича Терещенка.[9] Тоді поміщикам належала 1001 десятина, селянам - 211 десятин 2058 сажнів. Хто й коли володів Хмільною від 1811 до 1909 року, разом із лісовою ділянкою Харченків на плані 1909 року,[3] розказано на сторінці про продаж 1860 року. Заголовок господарського плану Хмільнянської лісової дачі, складеного 1890 року, називає власником, наскільки можна прочитати, дворянина Миколу Олександровича Григоровича-Барського.[4]
Чим жили 1900 року
Список населених місць 1900 року каже, що хмільнянці жили з хліборобства, а ще перепродували дрова на паливо й лісний матеріал, з чого мали 970 карбованців на рік.[9] Дехто ходив на заробітки до Києва, домашньою прислугою. Поміщик вів господарство сам, за трипільною системою, селяни - за двопільною.
У деревні стояв лісопильний завод купця Нахмана Михилева Бялика, яким управляв Шевах Лейбович Авербух; на заводі працювало від 9 до 11 робітників-чоловіків.[9] Ще була одна кузня й три бакалійні лавки.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 280 | жителів обох статей[6] |
| 1900 | 376 | жителів обох статей у 70 дворах[9] |
| 1924 | 398 | жителів хутора Хмільна у 131 подвірʼї[10] |
| 1926 | 443 | душ у 160 господах села[11] |
Число 1900 року в самому списку не сходиться з розбивкою: поруч із 376 жителями стоять 182 чоловіки й 185 жінок.[9] У рядку 1924 року нечітко надруковане число жінок: середня цифра розмита, але 203 чоловіки й 195 жінок дають якраз 398, і з 195 сходиться підсумок сільради.[10]
Обидва списки 1920-х років рахують Хмільну разом із її сільрадою. 1924 року Хмільнянська сільрада - це вісім хуторів і чотири лісові сторожки, серед хуторів Хмільна, Миколаївка й Суха Хмільна, і жителів у ній разом 873.[10] 1926 року поселень у сільраді девʼять, разом 250 господ і 906 душ.[11] Найбільше з них - село Хмільна, 160 господ і 443 душі, далі село Миколаївка, 59 господ і 303 душі; хутір Суха-Хмільна мав 4 господи й 25 душ.
Хмільна і Миколаївка
У 1920-х роках Хмільна жила в парі з сусідньою Миколаївкою. Газетний допис 1924 року пише про «загальні збори незаможників с. Хмільної - Миколаївки».[5] Наприкінці вересня 1923 року ці збори клопотали, щоб лишки землі Івана Гординського передали селькомітетові взаємодопомоги, бо нетрудової землі в розпорядженні громади не було. Райкомнезам клопотання підтримав і переслав справу до Київської Окрземсудкомісії. Та розглянула її 15 лютого 1924 року, і голова Комнезаму Петро Горбатенко на суді лишків за Гординським не визнав. Справу припинили, вирок набрав законної сили, і «лишки, більш 20 дес., залишилися за куркулем».[5] Як ця справа йшла далі, розказано на сторінці про земельну справу 1923-1924 років.
1924 року обидві записані хуторами Хмільнянської сільради,[10] 1926-го обидві вже села тієї самої сільради.[11] На 1 вересня 1946 року Хмільнянська сільрада Макарівського району - це два села, Миколаївка й Хмільна.[12]
Пара розійшлася 28 квітня 1958 року. Того дня рішенням VII сесії Макарівської районної ради VI скликання Миколаївку перевели «зі складу Хмілянської сільської Ради до складу Бузівської сільської Ради».[26] 1971 року «Історія міст і сіл» ставить уже Хмільну в Бузівську сільраду, разом із Бучею, Гурівщиною й Любимівкою,[13] а Миколаївку - у Колонщинську, разом із Березівкою й Марʼянівкою.[15] Коли до Бузівської сільради передали саму Хмільну, відомо лише в цих межах: 28 квітня 1958 року Хмільнянська сільрада ще була,[26] а 1971 року Хмільна вже в Бузівській.[13]
XX століття
Районна алфавітна книга актів про смерть записує під Хмільною 49 людей: 26 за 1924 рік, 10 за 1925 і 13 за 1926.[21] Найчастіше прізвище серед них - Бондаренко, одинадцять разів, далі Горбатенко, чотири, і Стишенко, три. Усі ці імена зібрано на сторінці про районний покажчик смертей.
Районні книги актів цивільного стану записують за Хмільною народження й шлюби. Книга народжень 1924 року має 29 актів із Хмільної, № 184-212, серед прізвищ Горбатенко, Бондаренко, Стишенко, Чорний, Коцюба, Семенец.[22] Горбатенки, Бондаренки й Стишенки - ті самі прізвища, що найчастіше стоять у покажчику смертей тих років.[21] 1926 року районна книга шлюбів записує сім шлюбів за участю хмільнянців, серед них Павла Кузьмовича Горбатенка з Парасою Андріївною Воробйовою, обоє з Хмільної; у двох шлюбах один із подружжя - із сусідніх Феневичів.[23] Книга народжень 1933 року має за Хмільною шість актів, № 76-81, серед прізвищ Мальчевський, Мороз, Коцюба, Шавикіна, Рожнятовська.[24] 1935 року шлюбів за участю мешканців Хмільної одинадцять, і в трьох із них один із подружжя - з Личанки.[25] Серед них Микола Степанович Зіневич і Цезарія Хведорівна Поляковська з Хмільної. Ці рядки взято з покажчика актів у базі реєстрації актів цивільного стану ДАКО: він дає імʼя, рік і аркуш, за яким справу можна замовити.[22][25]
Книги «Реабілітовані історією» по Київській області називають шістьох людей, що народилися або жили в Хмільній. Домогосподарку Пріську Соломенко рішенням місцевих органів влади розкуркулили 1931 року, селянина-одноосібника Микиту Безсмертного - 1932-го.[28] Колгоспника Терентія Безсмертного, родом із Мотижина, трійка при Колегії ДПУ УСРР 27 листопада 1931 року виселила на пʼять років за межі України, а 14 листопада 1933 року його засудили ще раз, до трьох років позбавлення волі.[27] Одноосібника Івана Бондаренка Київський обласний суд 23 вересня 1935 року засудив до пʼяти років позбавлення волі.
Двоє уродженців Хмільної на той час жили вже не в селі. Помічницю бібліотекаря дитячої бібліотеки в Києві Рахіль Ціоновську Особлива нарада при НКВС СРСР 4 листопада 1937 року засудила до пʼяти років позбавлення волі.[27] Робітника 2-го харчоторгу в Ірпені Антона Рожнятовського 10 листопада 1937 року засудили до розстрілу, і 19 листопада вирок виконали. Усіх шістьох згодом реабілітували. Про кожного докладніше - на сторінці про репресії 1931-1937 років.[28]
Голод 1932-1933 років лишив по собі в Національній книзі памʼяті один епізод, і стоїть він у нарисі про сусідню Колонщину (голод у Колонщині): «А особливо страшним був у селі дід Люди Чешки. Він збирав податки у Хмільній, оббираючи людей до нитки. Там люди хотіли з ним розквитатись, але він втік в Колонщину. Та все ж вони його знайшли і спалили його хату».[18]
Під час окупації в Хмільній діяла підпільна група. «Історія міст і сіл» 1971 року пише, що в березні 1942 року в Макарові створили підпільну організацію, і називає Хмільну серед сіл району, де утворилися підпільні групи.[14] «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року пишуть те саме в нарисі про Макарів. Група в Хмільній - одна з пʼяти груп підпільної організації Макарова, поруч із макарівською, бузівською, гурівщинською й борівською.[16] У нарисі про Гавронщину Хмільна стоїть серед сіл, з підпільниками яких гавронщинці співпрацювали через Володимира Вікторовича Єлісєєва, «організатора і керівника підпільного руху в Макарівському районі».[17] «Історія міст і сіл» керівником макарівської організації називає А. Г. Лопату, а Єлісєєва - його найближчим помічником.[14]
Церква і школа
1864 року Хмільна - приписна деревня Колонського православного приходу з центром у Колонщині, разом із Маковищем.[6]
Для пошуку. Метрики хмільнянців XIX століття треба шукати в книгах Іоанно-Богословської церкви Колонщини.[6][20] Прізвища, які трапляються в Хмільній 1920-х років у районному покажчику актів про смерть, - Гаращенко, Горбатенко, Бондаренко, Омельчук - є й у покажчику колонщинських метрик 1840-1850-х років. Наприклад, «Агафия Гаращенко», 21 квітня 1849 року.[21][20] Для ревізьких казок адреса - ДАКО, ф. 280, Київський повіт, і назва «Хмельная».[8]
Що збереглося
Дописуючи про Хмільну наприкінці тому, Похилевич зауважив: «Не смотря на уединенность и лѣсистость мѣста, есть какие-то древніе валы, свидѣтельствующіе, что и здѣсь нужна была искусственная защита отъ нападающихъ».[7] Коли їх насипали, він не пише.
Стаття Вікіпедії про село, без жодного посилання, згадує кругле городище поблизу Хмільної й залишки Змієвого валу в лісі між Хмільною й Козинцями Бородянського району.[30] Звідки ці відомості, стаття не каже.