Березівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Березовка, Севериновка, Beryozovka, Berezovka
З 1815 року Березівку «населили исключительно шляхтою», пише Похилевич 1864 року. Тоді в ній жило 25 православних, 60 римо-католиків і 15 євреїв[12]. У його виданні 1887 року жителів записано інакше: 100 православних і 6 католиків[13]. Між цими двома описами, 1871 року, четверо селян, Годлецький, Кравченко, Шевченко й Муха, купили 438 десятин полевої землі.
Березівка лежить на правому березі Бучі, навпроти Колонщини, що стоїть на лівому, за пʼять верст від Бузови[13]. До бузовського приходу її й було причислено[12]. Буча - ліва притока Ірпеня, і словник гідронімів називає на ній Мотижин, Березівку, Колонщину та Яблунівку[19]. 1914 року Бузова стояла в Київському повіті[25]; довідник місць FamilySearch для імперських років дає Березівку і під Київським, і під Радомишльським повітом, не позначаючи жодного з них як помилковий[28]. Документи XIX століття варто шукати під обома, а метрики - під назвою приходу. Нині село входить до Макарівської селищної громади Бучанського району[32].
Назва
У Похилевича деревня стоїть серед берез: 1864 року він пише, що вона «окруженная березовымъ лѣсомъ»[12], а 1887-го, що ліс оточував її «недавно»[13]. Нарис 2006 року подає те саме як легенду: назву село дістало, бо стояло серед березових лісів[14].
У виданні 1887 року Похилевич додає одне речення: «По инымъ документамъ деревня называется Севериновкою»[13]. Які це документи, він не пояснює. Для нього Березовка й Севериновка - одне поселення. Пізніше це два різні хутори по сусідству: у книзі народжень Будаївського району 1927 року їх записано на різних аркушах, кожен під своєю назвою[1]. Про сусіда - на сторінці Северинівки.
Написання, під якими село трапляється в документах: Березовка, Севериновка, Beryozovka, Berezovka.
Не плутати. Однойменних сіл довкола багато, і назва без повіту чи сільради нічого не доводить. Ревізька казка «Березовки» 1795 року описує маєток ключа Ржищівського генерал-лейтенанта Ігнація Дзялинського[9], казки 1811 і 1834 років - маєток тих самих Дзялинських[10][11]. Сусідній рядок у покажчику списку поселень 1926 року - село Березівської сільради Ржищівського району[21]. Молода з шлюбного акта 1921 року записана з «с. Березовка Корестишевської в. Радомисльск. пов.», тобто з однойменного села Коростишівської волості[3]. Обидві Березівки в другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області - це села Маньківського району на Черкащині й Коростенського на Житомирщині[30]. Переказ із Національної книги памʼяті про чоловіка «у Березівці», який у голод заманював і вбивав людей, записано від жительки Ржищева[31].
Кому належало
За Похилевичем, це місце на північному краю колишнього Ясногородського маєтку князів Шуйських, і деревня складалася тут «мало по-малу»[13]. Рік 1815 як час заснування Березівки шляхтою повторює й краєзнавець Є. Букет, у районній газеті 2012 року й у журналі «Краєзнавство» 2016 року[18][17]. 1850 року Цивінські продали деревню Терлецькому[12]. Видання 1864 року називає покупця почесним спадковим громадянином Києва, видання 1887 року - купцем[13].
Терлецький збудував на Бучі «хорошую водяную мельницу» і 1859 року заповів маєток двом жінкам: купчисі Марії Синяковій і громадянці Ользі Василівні Каплик[13]. Першій дісталося 212 десятин полевої землі й 442 лісової, другій 53 десятини лише полевої. Нарис 2006 року переказує той самий ланцюг, але ту саму спадкоємицю називає Оленою Василівною Каплик[14].
Джерела розходяться і щодо лісу. Похилевич 1864 року рахує в деревні 390 десятин землі, більшою частиною під дрібним лісом[12]; нарис 2006 року пише про 310 десятин, що «поросли молодим зеленим лісом»[14].
Ланцюг закінчується суперечністю. 1871 року селяни Годлецький, Кравченко, Шевченко й Муха «купили у Цивинскаго» 438 десятин полевої землі[13], і нарис 2006 року повторює, що купили вони «у Цивінського»[14]. А кількома реченнями раніше обидва тексти кажуть, що Цивінські продали деревню ще 1850 року[13][14]. Як це узгодити, не пояснює ні той, ні той.
2 червня 1901 року київська газета «Кіевлянинъ» надрукувала коротке оголошення: «Продается сѣнокоса 40 дес. сѣна и 15 саж. яровой соломы не дорого»[7]. Довідуватися пропонувалося «въ Березовкѣ, у аренд. Кузнецова, за ст. Гуровщиной 5 вер.»; що саме орендував Кузнецов, оголошення не каже[7].
Скільки людей
Похилевич 1864 року записав у Березівці жителів обох статей: православних 25, римо-католиків 60, євреїв 15[12]. У виданні 1887 року - 100 православних і 6 католиків, а євреїв не названо[13]. Нарис 2006 року відносить ці числа до 1885 року[14]. Скільки в деревні було дворів, жоден із цих текстів не каже.
Поіменно жителів Березівки видно у сповідному розписі 1866 року: Бурлаки, Журилови, Балабани, Довгані й інші родини, записані по дворах. Розпис розібрано на окремій сторінці.
Церква
Березівку було причислено до бузовського приходу[12], тобто до церкви Преображення Господнього, чиї книги лежать у ЦДІАК, у фонді 127[26]. 1914 року ця парафія, у 2-му благочинницькому окрузі Київського повіту, мала священика Іоанна Романовського[25]. Сповідний розпис бузовської церкви за 1866 рік має шифр ф. 127, оп. 1015, спр. 1107[26].
Римо-католики Березівки, найімовірніше, належали до парафії бишівського костелу Божої Матері Руженцової: у переліку сіл цієї парафії Березівка стоїть поруч із Бузовою, Воробіївкою, Пашківкою, Яблунівкою та Ясногородкою[27]. Що це саме наша Березівка, видно лише з цього сусідства назв.
Для пошуку. Під назвою самої Березівки в колекції дублікатів метричних книг Київської губернії на FamilySearch записів немає[29]: метрики шукайте під приходом. Метрики католиків, якщо вони велися, можуть бути серед книг Бишева: ЦДІАК, ф. 1268, оп. 3, спр. 1-4, 1874-1916 роки[27]. Акти 1920-1930-х років у покажчику ДАКО, ф. Р-5634, стоять під районами «Макарівський» і «Києво-Святошинський»: другою назвою покажчик позначає колишній Будаївський район[22][1].
XX століття
За нарисом 2006 року, радянська влада встановилася в Березівці 1918 року, ненадовго, а остаточно 1920-го; тоді створювалися сільська рада й комнезам[14].
Список поселень 1924 року й книга актів 1927 року ставлять хутір у Бузівську сільраду Будаївського району[20][1], список Київської округи 1926 року - у Колонщинську Макарівського[21], а книга актів 1935 року - знову в Бузівську, уже Макарівського району[2]. 1971 року Березівку записано в Колонщинській сільраді разом із Марʼянівкою й Миколаївкою[23], і там само вона стоїть 1987 року[24].
1935 року на хуторі був колгосп «Червоний Хлібороб»[2]. Родини, записані в книгах народжень 1927 і 1935 років, названо на сторінці актів.
У Національній книзі памʼяті жертв Голодомору по Київській області Березівки серед сіл немає[31]. Макарівські книги смертей 1932 і 1933 років у своєму змісті Бузову не називають[4][5]; про це - на тій самій сторінці актів.
Про війну нарис 2006 року каже два речення: з Березівки загинуло 16 чоловік, а 1946 року відкрито памʼятник героям війни[14]. Зведена таблиця памʼяток у тому самому томі записує інше[15]. У ній братська могила воїнів, що загинули при визволенні села в листопаді 1943 року, і памʼятник 52 односельцям, які не повернулися з фронтів, з датою відкриття 09.05.1965. Обидві версії та імена людей, яких військові облікові документи записали уродженцями Березівки Макарівського району, - на сторінці про війну.
1957 року «Літературна газета» в замітці про нові сільські клуби назвала Березівку в одному реченні з Наливайківкою, Великим Карашином, Гурівщиною й Забуянням. Речення каже і про завершене спорудження клубу, і про шефів, молодь Молотовського району Києва, що допомагали сільським комсомольцям, але до чого з цього належить Березівка, з нього не видно[6].
1963 року в селі, за нарисом, побудовано ФАП[14]. Лікарня була в сусідньому Мотижині: її колектив обслуговував Копилів, Колонщину, Северинівку й Березівку, пізніше й Ясногородку[16]. Центральна садиба колгоспу «Ленінський шлях», восьмирічна школа й клуб 1971 року були в самій Колонщині[23].
Що збереглося
Рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року записує в Березівці один обʼєкт: обеліск воїнам-односельцям, які загинули у війні, обшитий цинковим залізом[8]. Таблиця памʼяток 2006 року дає березівській братській могилі й памʼятнику охоронний номер 488[15].