Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Северинівка
село, Бучанський район, Київська область
У Северинівці є поселення Х-ХІ століть нашої ери, 100 на 100 метрів[7]. Саме село, за нарисом 2006 року, «виникло десь у XVI ст.»[6].
1964 року дослідне господарство «Северинівка» обʼєднали з сусіднім радгоспом «Копилівський»[6].
Назва
Нарис 2006 року відносить назву села до «похідних від християнських імен», тобто від імені Северин[6].
Не плутати. Похилевич у виданні 1887 року пише про сусідню деревню, яку називає Березівкою: «По инымъ документамъ деревня называется Севериновкою»; для нього це одне поселення, і чи стосується назва нашого хутора, з цього рядка не видно[14].
Кому належало
Село належало до Макарівського помістя[6].
Церква
З 1803 року поселення належало до парафії Макарівського костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, пише краєзнавець Є. Букет[9][10]. Северинівка значиться серед приписних сіл макарівського римо-католицького деканату[12].
У 90-х роках ХХ століття в Северинівці відкрили церкву Української православної церкви Київського патріархату[6].
Скільки людей
У середині 1920-х років хутір належав до Бузівської сільради Будаївського району[4][5]; 1926 року до райцентру рахували 27 верст.
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1924 | 98 | хутір Бузівської сільради: 34 господарства, 47 чоловіків і 51 жінка[4] |
| 1926 | 358 | хутір Бузівської сільради: 43 господарства[5] |
XX століття
За нарисом, 1920 року в Северинівці встановилася радянська влада, створили комнезам, пізніше сільськогосподарську артіль, а перед війною на її основі - дослідне господарство «Северинівське»[6]. Мотижинська лікарня обслуговувала Северинівку разом із Копиловом, Колонщиною й Березівкою.
Троє Галдецьких жили в Северинівці. Кузьма Іванович 1883 року народження й Катерина Григорівна 1908 року народилися в Мотижині, Панас Макарович 1907 року - у самій Северинівці; Кузьма Іванович був селянином-одноосібником, двоє інших - колгоспниками[15]. Кузьму Івановича 1930 року виселили на три роки за межі України, Панаса Макаровича 1931 року - на пʼять, Катерину Григорівну 1937 року засудили до десяти років позбавлення волі. Усіх трьох реабілітовано 1989 року. Гаврило Павлович Муха, робітник місцевого радгоспу, теж жив у Северинівці. Трійка при УНКВС по Київській області 3 серпня 1937 року засудила його до розстрілу, вирок виконано 7 серпня 1937 року, реабілітований 1989 року. Докладніше - на сторінці про репресії.
За нарисом про село, у роки війни загинули 8 жителів села[6].
Врожайність, центнерів з гектара[6]:
| Культура | 1953 | 1965 |
|---|---|---|
| Зернові | 9 | 18,2 |
| Льон на насіння | 3,7 | 5 |
| Овочі | 78 | 204 |
Наказом № 67 Міністерства сільського господарства УРСР від 28 лютого 1964 року дослідне господарство «Северинівка» обʼєднали з радгоспом «Копилівський» у дослідне господарство Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства «Копилова»[6]. Земельний фонд обʼєднаного господарства становив 5448 га, з них 3936 га ріллі й 126 га саду.
Що збереглося
У Северинівці є братська могила воїнів, які загинули в боях у листопаді 1943 року, і памʼятник односельцям, що не повернулися з фронтів; таблиця памʼяток записує їм дату відкриття 06.11.1957 та охоронний номер 1659[8]. Про війну - окремий запис.
Для пошуку. Документи хутора середини 1920-х років лежать під Бузівською сільрадою Будаївського району, пізніше - під Мотижинською й Копилівською[4][5][6][7]. Покажчик актових записів Державного архіву Київської області відносить акти по Северинівці за 1922-1931 роки до Макарівського району, а пʼять народжень 1927 року - до книги Будаївського району[16]; що в них, розказано на сторінці актів. Метрики католиків слід шукати в книгах макарівського костелу у фонді 1268 ЦДІАК[12].