Вісімнадцять імен зі спогадів і книга, якої немає

Якщо ви шукаєте в Колонщині родича, який помер 1932 або 1933 року, знайте це наперед: книги, у якій його смерть зареєстрували б, немає. Усе, що лишилося, - вісімнадцять рядків, записаних зі спогадів через сімдесят чотири роки після того року.

Мартиролог київського тому «Національної книги памʼяті» друкує по Колонщині вісімнадцять позицій, а різних написань у них сімнадцять: «Малород (син)» надруковано двічі, і це не повтор - за ним стоять двоє різних людей, тож позицій вісімнадцять і людей теж вісімнадцять.^[4] Прізвища йдуть гніздами - пʼятеро Поганяїв (Степан Кузьмович і четверо Григоровичів: Ганна, Марія, Максим, Іван), четверо Степанчуків, троє Малородів, двоє Свиридовських, двоє Міщенків. Родинність випливає з документа лише в Малородів: там прямо надруковано «батько» і «син».^[4] Про решту гнізд книжка не каже нічого, тож зводити чотирьох Поганяїв-Григоровичів в одну хату можна тільки здогадом, хоч він і напрошується.

Звідки взялися ці вісімнадцять

Том пояснює це сам, і пояснення варте того, щоб навести його повністю: мартиролог «укладений зі свідчень очевидців Кохана І.В., 1920 р.н.; Кучеренко М.П., 1923 р.н.; Міщенко М.Д., 1921 р.н.; Барчук Н.П., 1920 р.н.; Сторощук С.І., 1923 р.н., записаними 2007 р. Міщенко Марією Прокопівною, пенсіонеркою».^[4]

Порахуйте роки. 1933-го цим пʼятьом було від девʼяти до тринадцяти; спогад із них записали через сімдесят чотири роки. І головне: при переліку немає жодного архівного шифру - ні фонду, ні справи, ні книги.^[4]

Вісімнадцять - це не число померлих у селі, а стільки імен, скільки пʼятеро дітей голодного року змогли назвати через усе життя.

І є друге число, в одинадцять разів більше

Стаття про Колонщину у Вікіпедії, спираючись на монографію Євгена Букета «Історія українського села. Колонщина» (2008), каже: «Майже 200 селян забрав Голодомор». Самої книжки ми не читали, і поки не прочитаємо, це число стоїть у нас окремо, як чуже свідчення, а не як факт.

Книга памʼяті при цьому послідовна сама із собою: у нарисі перед мартирологом вона пише, що «штучний голод у селі скосив 18 жителів»,^[4] і перелік дає рівно стільки. Тобто розходяться не дві сторінки одного тому, а два різні рахунки, зроблені з різного матеріалу. Різниця між ними - в одинадцять разів.

Розрізнити їх можна було б за актовою книгою смерті Колонщинської сільради за 1932-1933 роки. Її немає, і ми перевірили це чотирма способами.

Перша. Книги реєстрації смертей, які районний ЗАГС вів по всьому Макарівському району, за ці роки збереглися: одна за 1932-й, друга за 1933-й.^[1][2] На початку кожної рукою вписано «ЗМІСТ КНИГИ» з переліком сільрад, чиї акти всередині. Колонщинської ради немає в жодному з двох переліків.

Друга. Пошукові бази актів цивільного стану обласного архіву дають по Колонщині рівний ряд справ від 1921 року - і розрив: остання справа з колонщинськими записами кінчається 1931-м, наступна починається 1934-м.^[5]

Третя, і найпоказовіша. У тому самому фонді лежить алфавітна книга смертей, яку вели по всьому районові за абеткою прізвищ, а не за сільрадами, - саме такі книги іноді зберігають імена там, де актової книги бракує. Колонщина в ній є, вісім разів: Козєан(?) Микола Іванович, Компанєць Іван Титків, Компанєць Марія Гнатівна, Кучеренко Макар Петрович, Кучеренко Іван Михайлович, Лебедь Одарка Захарівна, Літвин Антоніна Миколаївна, Лапаченко(?) Петро Тихонович.^[3]

Усі вісім - це 1924 рік. Ці люди померли за девʼять років до 1933-го, і ставити їх поруч із мартирологом голоду не можна нізащо. Вони тут з іншої причини: покажчик тримає Колонщину в блоках 1923 і 1924 років і мовчить у кожному з двадцяти чотирьох блоків 1925-1933 років, тоді як інші ради району - саме ті, чиї книги вціліли, - стоять у них регулярно.^[3]

Четверта. Пошук по оцифрованих справах фонду за 1932 і 1933 роки не дав по Колонщині жодного акту.^[6]

Чого з цього не випливає

Відсутність книги не робить голод у селі меншим. Ми знаємо лише те, що книги не знайшли; чи померло в Колонщині вісімнадцять, чи вдесятеро більше, папери сьогодні не підтверджують і не спростовують.

Кого нарис називає на імʼя

Перед мартирологом том друкує два спогади. Міщенко М. Д. розповіла, що розкуркулили її батька. Барчук Н. П. назвала тих, хто збирав податки: «сільська рада встановила непосильні податки для селян. Їх збирали місцеві і районні активісти на чолі з головою Колонщинської сільської ради Литвином Л. К.» Виконавців у спогаді двоє, і обидва без прізвищ - «одного по імені Петро, а другого по вуличному прізвиську Карасик». Уповноважений з району ходив під прізвиськом Агромако: «Вишукував продукти навіть у попелі. Не знайшовши, руйнував груби».^[4]

Окремо стоїть епізод, який належить двом селам одразу: «А особливо страшним був у селі дід Люди Чешки. Він збирав податки у Хмільній, оббираючи людей до нитки. Там люди хотіли з ним розквитатись, але він втік в Колонщину. Та все ж вони його знайшли і спалили його хату».^[4] Прізвища цього чоловіка том не подає: у спогаді він записаний тільки як чийсь дід.

Де їх поминають

18 жовтня 2006 року восьма сесія Колонщинської сільської ради пʼятого скликання ухвалила рішення № 76: поставити памʼятний знак на території місцевої школи, на місці колишнього поховання. Знак відкрили 5 червня 2007 року - гранітний хрест три метри заввишки, з обох боків викарбувані янголи.^[4] 26 серпня 2011 року хрест сфотографували учасники вікіекспедиції по району, і напис на постаменті збігається з тим, що друкує книга памʼяті, слово в слово.^[7]

На камені стоїть сама молитва: «Помʼяни, Господи Боже наш, у вірі, надії на життя вічне раніше спочилих отців, братів і сестер наших, і упокой їх там, де сяє світло лиця Твого».^[4] Ні дати, ні слова «голод», ні того, кого саме поминають.

Якщо у вашій родині зберігся переказ про 1933 рік у Колонщині - імʼя, прізвисько, число, будь-яка дрібниця, - він важить сьогодні не менше за архів. Вісімнадцять імен стоять у книзі памʼяті рівно тому, що пʼятеро людей колись переказали їх тій, хто взявся записати.