Окупація, підпілля і вступ Червоної армії, 1941-1943

«Історія міст і сіл Української РСР» 1971 року датувала захоплення Макарова 10 липня 1941 року.^[1] Те саме видання повідомило, що в перші дні окупації в парку над Здвижем розстріляли понад 300 людей. Це число самого нарису, не підрахунок, зроблений незалежно від нього.

За тим самим нарисом, у березні 1942 року в Макарові діяла підпільна організація на чолі з А. Г. Лопатою та В. В. Єлісєєвим.^[1] Імен і доль інших її учасників у прочитаному фрагменті немає, а самих лише ініціалів для окремих біографій замало.

Про господарське життя під окупаційною владою розповідає інше джерело - сама преса того часу. 18 серпня 1942 року київська газета «Нове українське слово» надрукувала обʼяву:

З дозволу Київського Гебітскомісара Київська окрспоживспілка купує від організацій та населення бочки під овочі та фрукти... Приймальні пункти в районах Київського Гебіту: 1) с. Бишів, 2) с. Бородянка, 3) с. Макарів, 4) с. Шпитьки, 5) с. Ново-Петрівці - Овочева база Окрспоживспілки.^[2]

Макарів названо серед пʼятьох приймальних пунктів округи, поряд із Бишевом, Бородянкою, Шпитьками й Ново-Петрівцями - усі під тим самим Київським гебітскомісаріатом.^[2] Газета виходила в окупованому Києві під німецьким наглядом і писала так, щоб новий лад виглядав налагодженим, але адміністративні дані - назви установ, перелік пунктів - вона подавала службово, тобто точно. Отже влітку 1942 року в Макарові діяв заготівельний пункт окружної споживчої спілки, підпорядкований німецькій цивільній адміністрації - господарський факт окупаційного часу, побачений очима газети, яку та сама адміністрація й видавала.

За ІМіС, у червні 1943 року більшість членів макарівського підпілля влилися в партизанські загони.^[1]

Восени того ж року «Нове українське слово» згадало Макарів ще раз, уже не обʼявою, а оглядом. 11 вересня 1943 року стаття «На ланах Київської округи» за підписом В. Воловчика написала: «Трохи менше засіяли господарства Макарівського та Київського районів».^[3] Це вся фраза - без цифр і без пояснення, з чим саме порівняно, і вона каже одне: за два місяці до визволення в Макарівському районі ще сіяли й ще звітували перед окупаційною пресою.

8 листопада 1943 року в Макарів увійшли воїни 136-го стрілецького полку 42-ї гвардійської стрілецької дивізії - так їх назвала ІМіС.^[1] Той самий нарис підбив підсумок окупації: 115 закатованих жителів і 93 вивезені на примусові роботи. Обидва числа лишаються словами видання сорок років по тому: без прочитаних актів, списку депортованих чи незалежного дослідження вони не є поіменним реєстром і не пояснюють, кого саме рахували.

Про окупований Макарів лишилися два типи джерел, і кожне розповідає своє. Радянський нарис 1971 року розповідає про розстріли, підпілля й підсумкові числа втрат, але жодного документа під ними не називає. Дві нотатки «Нового українського слова», які маємо, розповідають про інше - бочки для заготівлі й осінню сівбу, - бо газета писала про свій день і про власне господарство окупаційної влади, а не про людей, яких ця влада забирала. Ані те, ані те одне одного не підтверджує й не спростовує: це два різні жанри свідчення про той самий рік.