Три рішення про понад двадцять десятин Івана Гординського

Наприкінці вересня 1923 року загальні збори незаможників села Хмільної-Миколаївки попросили передати селькомітетові взаємодопомоги лишки землі Івана Гординського, якого газета називає куркулем. Причина, за заміткою, була та, що вільної, «нетрудової» землі в розпорядженні громади не було^[1]. Райкомнезам клопотання підтримав і переслав справу до Київської окружної земельної судової комісії.

Що було далі, докладно відомо з однієї газетної замітки, яку київський «Більшовик» надрукував 20 грудня 1924 року під заголовком «„Захистник" незаможників»^[1].

Лютий: представник комнезаму лишків не визнає

Окрземсудкомісія розглянула справу 15 лютого 1924 року. Незаможників на засіданні представляв голова Комнезаму Петро Горбатенко, і він лишків за Гординським не визнав^[1]. На цій підставі комісія справу припинила, вирок набрав законної сили, і, за словами замітки, «лишки, більш 20 дес., залишилися за куркулем»^[1].

Сільський комнезам дізнався про це вже потім. Загальні збори зʼясували, що Горбатенко не сповістив організацію про виклик до суду, не мав від неї жодних директив і захищав інтереси Гординського з власної ініціативи^[1]. Збори звернулися до Райземуправління з проханням відновити справу.

Липень: лишок передано до земельного фонду

Удруге Окрземсудкомісія взялася за справу 15 липня 1924 року. Вона визнала, що справу в лютому припинили помилково, через неправдиву інформацію попереднього представника Комнезаму^[1]. Тепер комісія встановила, що на 2 березня 1921 року за Гординським «на 4 їдці рахувалося 37 дес.»^[1]. За законом 11 вересня 1923 року йому лишили норму, 15,15 десятини, а решту як лишок передали в сільський земельний фонд для розподілу між незаможниками.

Грудень: строк пропущено

Гординський оскаржив це рішення до Київської губернської земельної судової комісії. Доводи скарги такі: перша постанова вже набрала законної сили, тож друге рішення в тій самій справі незаконне. А Комнезам оскаржив першу постанову лише 26 червня, коли строк, визначений законом 11 вересня 1923 року, уже минув^[1].

Губземсудкомісія розглянула скаргу 18 грудня під головуванням Кулініченка. Вона погодилася, що переглядати власний вирок окружна комісія права не мала, і скасувала рішення від 15 липня. Справу надіслали до Окремої Колегії Вищого Контролю, щоб та скасувала вже перший, лютневий вирок^[1].

28 грудня 1924 року газета повернулася до Хмільної-Миколаївки ще раз. У статті П. Герасимовича на першій сторінці цю справу наведено поруч з іншою як випадок, коли «інтереси незаможників, їхні законні права порушено», і тут «з провини уповноваженого»^[2].

Дві дати одного рішення

Перше рішення окружної комісії замітка датує двічі, і по-різному. На початку тексту сказано, що комісія розглянула справу «15-го лютого цього року», а там, де замітка переказує постанову губернської комісії, стоїть «постанова Київської Окрземсудкомісії від 18-го лютого»^[1].