Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Фасова
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Квашова
На початку XX століття «почт. ст. Фасова» була адресою одразу двох великих землевласницьких контор. У травні 1902 року через неї приймали пропозиції оренди парової вальцової мельниці в Макарові: писати треба було в головну контору маєтків Н. К. фон Мекка[1]. У жовтні того самого року за тією самою адресою стояла контора маєтку графа І. А. Шембека, яка продавала дрова при станції Тетерів[2].
Село стоїть на Київщині, на струмку, що тече у Здвиж. У радянський час воно належало до Макарівського району, історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії. До Макарова за картою девʼять кілометрів[22]. У «Списку населених місць» 1900 року відстань до Києва подано як 51 версту[17].
Назва
Краєзнавець Букет наводить форму Квашова: так, поруч із назвою Фасова, село названо в позові 1643 року, де воно фігурує як «слобода новоосаджена»[20]. Але сама основа старша за село: ще 1619 року в судовій справі згадано урочище Квасовці на межі з Мотижином, а 1604 року межовий спір ведеться за землі між річками Здвижем і Квасовою.
Похилевич 1864 року пише, що село стоїть «при ручье Фасове, текущем в реку Здвиж»[15] - тобто називає струмок уже Фасовим. Друге видання 1887 року йде далі й дає пряму етимологію: «правильнѣе Фосова, отъ слова фосса - искуственный ровъ для воды», і сам струмок називає вже не Фасовим, а Фоссою[16]. «Історія міст і сіл» виводить назву від річки Фоси[18], а «Національна книга памʼяті» додає, що «фоса» польською означає канаву[19].
Кому належало
«Історія міст і сіл» і «Національна книга памʼяті» ставлять появу села у XVIII столітті[18][19]. На початку XVIII століття Фасова входила до Рожівського староства, яким володів Францішек Потоцький, староста белзький; згодом перейшла до Бишівського маєтку Харлінських - того самого роду, що судився за ці землі ще 1619 року[20]. На одній із Харлінських був одружений Людвік Шимановський, який 1815 року назвав південну частину Фасови Людвинівкою на власну честь. 1820 року він продав усі маєтки й за кілька років помер у Франції, а Фасову купив за 80 тисяч рублів асигнаціями Михайло Боярський. Після його смерті 1842 року маєток поділили між пʼятьма синами - Михайлом, Антоном, Іваном, Тибуртієм і Медартом[15].
«Історія міст і сіл» згадує виступи кріпаків 1734 року під час гайдамацького повстання і виступи селян проти поміщика 1904 року[18].
На 1864 рік у селі вже пʼять власників: Іполит Боярський з 1688 десятинами, Антон Іванович з 779, Михайло з 741, Вікентій з 739, спадкоємці Гутковські з 766, і окремо парафіяльна церква, за якою «по древнему праву» лишалося сорок десятин.[15] Викуп селянами наділів у Боярського тягнувся довго: перша справа датована 1864 роком[31], друга, вже про польові наділи, - 1886-м[32]. Церковну землю відмежовували окремо[33].
До 1887 року розклад володінь змінився: друге видання Похилевича називає вже інший склад власників - Антона Боярського з 650 десятинами, Іполита з 200, Валерія і Феліціана Боярських зі 201, а поруч із ними чужого для роду поручика барона Рудольфа Унгера Штерберга з 400[16]. Між двома викупними справами, 1869 року, десятеро селян купили 259 десятин в одного зі спадкоємців Боярського.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1860-ті | 1225 | 1205 православних і 20 римо-католиків[15] |
| 1887 | 2020 | 1955 православних, 20 римо-католиків, 45 євреїв, разом Фасова й Людвинівка[16] |
| 1900 | 2070 | 284 двори, 2077 десятин землі; найбільше[17] |
| 1971 | 1188 | довідник «Історія міст і сіл»[18] |
Далі ряд іде тільки вниз: між 1900 роком і початком 1970-х вмістилися голод, репресії й окупація.
XX століття
За один тиждень у березні 1910 року земські лікарі зареєстрували у Фасовій 41 хворого на сипний тиф, і це найбільше вогнище всього Київського повіту, на який того тижня припадало 137 випадків. Замітка додає, що до Фасови від земства виїздить лікар Говсеєв[4]. Поруч у тому самому зведенні стоїть Людвинівка з 34 хворими, Бишів і Грузьке по шість, Чорногородка з двома - і всі пʼять сіл замітка ставить під макарівський лікарський участок, а Фасова в ньому найтяжче. Сорок один хворий це число за один тиждень: наприкінці квітня в селі хворіло вже 75 душ, а в Людвинівці 85[5].
Сірникову фабрику краєзнавче видання веде від 1880 року: засновником нарис називає фон Мекка, орендарем - Ніссона Гергаєва Цева, а 1914 роком датує ще й лісопильний завод і фанерну фабрику на 160 робітників[21].
На початку 1920-х тут працює сірникова фабрика «Україна»[7], третя фабрика «Спичобʼєднання»: у серпні 1923 року на ній рахували 183 робітники[6], а в листопаді 1928 року київська газета ще називає сірникову фабрику у Фасовій одним із двох найбільших підприємств району[9].
Колективізація йшла звичним порядком: 1920 року комнезам, 1928-го ТСОЗ «Червоний незаможник», 1930-го на його базі колгосп імені Тараса Шевченка[19]. За даними сільради розкуркулено вісім осіб.
І 1936-го, і 1940 року обласна газета називає у Фасовій по два колгоспи поруч в одній замітці[10][12]. Колгосп імені Горького, який «Історія міст і сіл» подає на початок 1970-х центральною садибою села з 2700 гектарами землі[18], існував у Фасовій уже 22 травня 1939 року[11]. 1995 року господарство стало КСП «Фасівське»[22].
За посадою відомі двоє сільських голів тієї доби: 1938 року головою сільради був Кирпач[13], а в червні 1941-го виконком сільради очолював М. Матата[14]. Обидва прізвища у Фасовій корінні: Кирпачі стоять у мартиролозі голодних років[19], а обидва прізвища вибиті на плиті розстріляних 1942 року[27]. Але газети подають самі прізвища, без імен, тому з конкретними людьми ці згадки не зводяться[13][14].
Восени 1932 року уповноважений ЦК КП(б)У Володимир Затонський пропонує занести Фасову на «чорну дошку» разом із сусідньою Наливайківкою[19]. «Національна книга памʼяті» ставить Фасову в перелік сіл, занесених 1932 року на «чорні дошки»[19].
За «Нарисами» 2006 року й Вікіпедією, від голоду у Фасовій і Людвинівці разом померло близько ста людей[21][22]. «Національна книга памʼяті» застерігає, що архівних підтверджень кількості померлих від голоду немає[19]. Очевидець Голодомору Якименко Федір Степанович казав, що у Фасовій померло до девʼятисот душ. Поіменно встановлено 52 людини.
Репресії за 1929-1944 роки зачепили 21 людину, звʼязану з Фасовою й Людвинівкою: 17 уродженців Фасови й ще четверо, повʼязаних з Людвинівкою[25]. Саме 1937 року вироки дістали семеро уродженців Фасови: шістьох засудила трійка УНКВС по Київській області, ще одного - комісія НКВС і Прокуратури СРСР. Розстріляли пʼятьох. Двох із них, засуджених 3 серпня, страчено одного дня.
Таблиця памʼяток районних «Нарисів» подає братську могилу мирних жителів, розстріляних 22 червня 1942 р.[21] На камені на цвинтарі вибито «закатованих фашистами 22 червня 1942 року» і шістнадцять прізвищ із роками народження[27]. Серед убитих були діти.
На примусові роботи до Німеччини з Фасови вивезли 98 осіб за німецькими окупаційними документами[24].
За нарисом про село й Вікіпедією, з війни не повернулися 121 житель[21][22]. У таблиці памʼяток тієї самої книжки стоїть памʼятник 154 воїнам-односельцям[21]. «Історія міст і сіл» подає, що 203 жителів Фасови нагороджено орденами й медалями[18], і що в селі діяла підпільна група на чолі з Л. У. Нагорним.
Церква і школа
Церква святого Миколая, деревʼяна, пʼятого класу, збудована 1748 року; попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік[15]. Отже парафія тут старша за храм 1748 року.
Церковнопарафіяльну школу відкрито 1862 року[21].
На 20 серпня 1902 року Фасова стояла в маршруті ревізії церков і шкіл Київської єпархії: митрополит Київський і Галицький Феогност мав відвідати село того дня, між Ясногородкою, Мотижином і Рожевом[3].
Святомиколаївську православну церкву Московського патріархату відкрито 1997 року[21].
Що збереглося
На цвинтарі стоять обеліск над братською могилою розстріляних мирних жителів[27] і памʼятник воїнам-односельцям[26].
Похилевич дописав у поправках наприкінці своєї книжки окремий рядок: у Фасовій «есть древній, едва примѣтный валъ, именуемый гальнымъ» - давній, ледь помітний вал, який звуть гальним[15]. Нарис 2006 року згадує поблизу села Змієвий вал[21].
Для пошуку. Метричні книги Миколаївської церкви за 1840-1852 і 1896 роки - у ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012 і 1078[29][30][28]; справи про викуп наділів і план церковної землі - у ДАКО, ф. 4, оп. 99 і ф. 1542, оп. 1; справа Фасівської сільради 1923 року - там само, ф. Р-1412[34]. 1946 року Фасівська сільрада не мала жодного підпорядкованого хутора[35]; Людвинівка, що пізніше ввійшла до неї, свою раду знову дістала 1986 року[19].