Фасова

село, Бучанський район, Київська область . Стара назва Квашова

У 1900 році у Фасовій було 284 двори і 2070 жителів^[2]. Сьогодні їх утричі-вчетверо менше: джерела дають від 521^[7] до 672^[6]. Між цими двома числами - голод, репресії і війна, і від кожного лишилися імена.

Село стоїть на Київщині, за девʼять кілометрів від Макарова і приблизно за пʼятдесят від Києва, на струмку, що тече у Здвиж. До реформи 2020 року воно належало до Макарівського району, історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії. Саме за цією історичною адресою, а не за сучасною, шукаються архівні документи про село. Сусідня Людвинівка входила до Фасівської сільради до 1986 року, коли дістала власну.

Відстань до Макарова радянська «Історія міст і сіл» подає як чотири кілометри^[3]; за картою це девʼять, і цю цифру дають сучасні довідники^[6]. У «Списку населених місць» 1900 року відстань до Києва подано як 51 версту^[2].

Назва

Найдавніша відома форма - Квашова, вона ж Квасова. Так село назване в позові 1643 року, де воно фігурує як «слобода новоосаджена»^[5]. Але сама основа старша за село: ще 1619 року в судовій справі згадано урочище Квасовці на межі з Мотижином, а 1604 року межовий спір ведеться за землі між річками Здвижем і Квасовою^[5].

Коли саме тут постало село, не встановлено: довідники називають 1640 рік, «Історія міст і сіл» та «Національна книга памʼяті» - XVIII століття, а сам топонім документований щонайменше з 1604-го.

Звідки пішла теперішня форма назви, джерела пояснюють по-різному, і різниця не дрібна. Похилевич 1864 року пише, що село стоїть «при ручье Фасове, текущем в реку Здвиж»^[1] - тобто називає струмок уже Фасовим. «Історія міст і сіл» виводить назву від річки Фоси^[3], а «Національна книга памʼяті» додає, що «фоса» польською означає канаву^[4]. Обидва останні пояснення з великою ймовірністю переказують одне одного.

Стару назву Квашова підтверджує лише краєзнавча стаття Букета: у «Списку населених місць Київської губернії» за 1900 рік її немає, і в жодному архівному описі вона не трапляється.

Кому належало

Ланцюг власників відомий з одного докладного запису Похилевича, і він пояснює половину топоніміки околиці.^[1]

На початку XVIII століття Фасова входила до Рожівського староства, яким володів Францішек Потоцький, староста белзький; згодом перейшла до Бишівського маєтку Харлінських - того самого роду, що судився за ці землі ще 1619 року. На одній із Харлінських був одружений Людвік Шимановський, який 1815 року назвав південну частину Фасови Людвинівкою на власну честь. 1820 року він продав усі маєтки й за кілька років помер у Франції, а Фасову купив за 80 тисяч рублів асигнаціями Михайло Боярський. Після його смерті 1842 року маєток поділили між пʼятьма синами - Михайлом, Антоном, Іваном, Тибуртієм і Медартом.

На 1864 рік у селі вже пʼять власників: Іполит Боярський з 1688 десятинами, Антон Іванович з 779, Михайло з 741, Вікентій з 739, спадкоємці Гутковські з 766, і окремо парафіяльна церква, за якою «по древнему праву» лишалося сорок десятин.^[1] Викуп селянами наділів у Боярського тягнувся довго: перша справа датована 1864 роком^[12], друга, вже про польові наділи, - 1886-м^[13]. Церковну землю відмежовували окремо^[14].

Скільки людей

За Похилевичем, у середині 1860-х у Фасовій жило 1205 православних і 20 римо-католиків^[1]. За наступні тридцять пʼять років село виростає в півтора з лишком раза й доходить до свого найбільшого: 284 двори, 2070 жителів, 2077 десятин землі^[2].

Далі ряд іде тільки вниз, і найбільша частина спаду припадає на першу половину XX століття. На початку 1970-х у Фасовій уже 1188 осіб^[3] - майже вдвічі менше, ніж за сімдесят років до того, і в ці сімдесят років вмістилися голод, репресії й окупація. Решта втрати розтяглася на наступні пʼятдесят років: станом на липень 2026 року Вікіпедія подає 672^[6], сайт громади - 521^[7].

XX століття

Радянська «Історія міст і сіл» переказує історію Фасови через класову боротьбу: виступи кріпаків 1734 року під час гайдамацького повстання, виступи селян проти поміщика 1904 року, колгоспні показники, підпільна група в роки окупації^[3]. Ні про церкву, ні про голод, ні про репресії в тій статті немає жодного слова - і це не недогляд видання, а його рамка.

Колективізація йшла звичним порядком: 1920 року комнезам, 1928-го ТСОЗ «Червоний незаможник», 1930-го на його базі колгосп імені Тараса Шевченка^[4]. За даними сільради розкуркулено вісім осіб^[4]; сайт громади натомість називає двадцять сімей^[7], і жодне з цих джерел не подає прізвищ. До 1971 року центральною садибою в селі значиться вже колгосп імені Горького з 2700 гектарами землі^[3]. Перейменування Вікіпедія датує 1963 роком, а 1995-го господарство стало КСП «Фасівське»^[6]; чому колгосп змінив імʼя, не пояснює жодне джерело.

Восени 1932 року уповноважений ЦК КП(б)У Володимир Затонський пропонує занести Фасову на «чорну дошку» разом із сусідньою Наливайківкою^[4]. Постанови, якою це рішення затвердили б, не знайдено, і саме тут проходить межа між тим, що є в документі, і тим, що переказують довідники.

Про Голодомор село знає найменше з усього, що з ним сталося. «Національна книга памʼяті» пише прямо: архівних підтверджень кількості померлих від голоду немає^[4]. Числа, які є, стосуються різних величин і тому не складаються в ряд: Вікіпедія подає «близько ста» одразу на Фасову й Людвинівку разом^[6], а очевидець Якименко Федір Степанович казав про девʼятсот у самій Фасовій^[4]. Поіменно вдалося встановити 52 людини^[4] - їхні імена нижче, у реєстрі архівних записів.

Репресії за 1929-1944 роки зачепили 21 людину, звʼязану з цими двома селами: 17 уродженців Фасови й ще четверо, повʼязаних з Людвинівкою^[8]. Саме 1937 року вироки дістали семеро уродженців Фасови: шістьох засудила трійка УНКВС по Київській області, ще одного - комісія НКВС і Прокуратури СРСР у межах «національної операції». Розстріляли пʼятьох^[8]. Двох із них, засуджених 3 серпня, страчено одного дня.

Про розстріл мирних жителів під час окупації не пише жодне краєзнавче видання й не згадує Вікіпедія. Про нього відомо з реєстру памʼяток, який датує розстріл 1943 роком^[9], і з плити на цвинтарі, де вибито шістнадцять прізвищ і дата 22 червня 1942 року^[10]. Серед років народження на плиті стоять 1928, 1930, 1935 і 1937 - разом з дорослими вбили дітей. Число шістнадцять є лише на самій плиті: жоден обліковий документ кількості не називає.

З війни не повернулися, за різними підрахунками, 121 житель^[6] або 154 - друга цифра стоїть на памʼятнику воїнам-односельцям^[9]. Жодне джерело не пояснює, кого саме рахували, тому наводимо обидві. Окремо «Історія міст і сіл» подає, що 203 жителів Фасови нагороджено орденами й медалями^[3], і що в селі діяла підпільна група на чолі з Л. У. Нагорним^[3] - повного імені й долі якого встановити не вдалося.

Церква

Церква святого Миколая, деревʼяна, пʼятого класу, збудована 1748 року; попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік^[1]. Отже парафія тут старша за нинішній храм.

Для дослідника це головна адреса села: метричні книги, клірові відомості та сповідні розписи фасівської парафії зберігаються в ЦДІАК України у фонді 127, і саме з них відома більшість імен жителів Фасови XIX століття. Метрична книга за 1896 рік оцифрована^[11].

За описами того ж фонду видно й те, чого не дає жоден загальний нарис: священницьку династію Самойловичів на початку XIX століття, купівлю священницького будинку в удови, ремонт даху на прохання парафіян 1837 року, єпитимію жителю села за вбивство і справу про незаконне вінчання.

Що збереглося

На цвинтарі стоять обеліск над братською могилою розстріляних мирних жителів^[10] і памʼятник воїнам-односельцям^[9]. Це два різні обʼєкти в реєстрі памʼяток, хоча стоять поруч.

У центрі села від 23 листопада 2007 року стоїть памʼятний знак жертвам Голодомору й політичних репресій - чорний гранітний хрест два метри заввишки й шістдесят сантиметрів завширшки, із зображенням Ісуса Христа, колосків і квітів. Автором монумента джерело називає Білана А. В., благочинного Макарівського району архімандрита Кирила^[4].

Фасівська сільрада існувала з 1923 року^[15] до реформи 2020-го, коли село увійшло до Макарівської селищної громади.