Фасова
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Квашова
У 1900 році у Фасовій було 284 двори і 2070 жителів[17]. Сьогодні їх утричі-вчетверо менше: джерела дають від 521[23] до 672[22].
Село стоїть на Київщині, на струмку, що тече у Здвиж. До реформи 2020 року воно належало до Макарівського району, історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії, і шукати документи треба за цією історичною адресою. Сама Фасівська сільрада 1946 року не мала жодного підпорядкованого хутора[35]. Сусідня Людвинівка тоді ще мала власну раду. До Фасівської вона ввійшла лише пізніше, а свою знову дістала аж 1986 року.
Відстань до Макарова радянська «Історія міст і сіл» подає як чотири кілометри[18]; за картою це девʼять, і цю цифру дають сучасні довідники[22]. У «Списку населених місць» 1900 року відстань до Києва подано як 51 версту[17].
Назва
Найдавніша відома форма - Квашова, вона ж Квасова. Так село назване в позові 1643 року, де воно фігурує як «слобода новоосаджена»[20]. Але сама основа старша за село: ще 1619 року в судовій справі згадано урочище Квасовці на межі з Мотижином, а 1604 року межовий спір ведеться за землі між річками Здвижем і Квасовою.
Коли саме тут постало село, не встановлено: довідники називають 1640 рік, «Історія міст і сіл» та «Національна книга памʼяті» - XVIII століття, а сам топонім документований щонайменше з 1604-го.
Звідки пішла теперішня форма назви, джерела пояснюють по-різному. Похилевич 1864 року пише, що село стоїть «при ручье Фасове, текущем в реку Здвиж»[15] - тобто називає струмок уже Фасовим. Друге видання 1887 року йде далі й дає пряму етимологію: «правильнѣе Фосова, отъ слова фосса - искуственный ровъ для воды», і сам струмок називає вже не Фасовим, а Фоссою[16]. «Історія міст і сіл» виводить назву від річки Фоси[18], а «Національна книга памʼяті» додає, що «фоса» польською означає канаву[19] - і, найімовірніше, обидва пізніші джерела переказують саме цей абзац Похилевича, а не одне одного.
Стару назву Квашова підтверджує лише краєзнавча стаття Букета: у «Списку населених місць Київської губернії» за 1900 рік її немає, і в жодному архівному описі вона не трапляється.
Кому належало
Ланцюг власників відомий з одного докладного запису Похилевича, і він пояснює половину топоніміки околиці.[15]
На початку XVIII століття Фасова входила до Рожівського староства, яким володів Францішек Потоцький, староста белзький; згодом перейшла до Бишівського маєтку Харлінських - того самого роду, що судився за ці землі ще 1619 року. На одній із Харлінських був одружений Людвік Шимановський, який 1815 року назвав південну частину Фасови Людвинівкою на власну честь. 1820 року він продав усі маєтки й за кілька років помер у Франції, а Фасову купив за 80 тисяч рублів асигнаціями Михайло Боярський. Після його смерті 1842 року маєток поділили між пʼятьма синами - Михайлом, Антоном, Іваном, Тибуртієм і Медартом.
На 1864 рік у селі вже пʼять власників: Іполит Боярський з 1688 десятинами, Антон Іванович з 779, Михайло з 741, Вікентій з 739, спадкоємці Гутковські з 766, і окремо парафіяльна церква, за якою «по древнему праву» лишалося сорок десятин.[15] Викуп селянами наділів у Боярського тягнувся довго: перша справа датована 1864 роком[31], друга, вже про польові наділи, - 1886-м[32]. Церковну землю відмежовували окремо[33].
До 1887 року розклад володінь змінився: друге видання Похилевича називає вже інших власників - Антона Боярського з 650 десятинами, Іполита з 200, Валерія і Феліціана Боярських зі 201, а поруч із ними чужого для роду поручика барона Рудольфа Унгера Штерберга з 400[16]. Разом із лісом це вдвічі менше землі, ніж рахувалося за самими Боярськими 1864 року: маєток або розпродавали частинами, або порахували його вже без орної землі - джерела цього не пояснюють. Той самий абзац додає окремий рядок про десятьох селян, що 1869 року купили 259 десятин в одного зі спадкоємців Боярського - проміжний епізод між двома викупними справами, без жодного прізвища.
На початку XX століття «почт. ст. Фасова» була адресою одразу двох великих землевласницьких контор. У травні 1902 року через неї приймали пропозиції оренди парової вальцової мельниці в Макарові: писати треба було в головну контору маєтків Н. К. фон Мекка[1]. У жовтні того самого року за тією самою адресою стояла контора маєтку графа І. А. Шембека, яка продавала дрова при станції Тетерів[2]. Поштова станція обслуговувала цілу округу, і така адреса означає місце листування, а не місце самого маєтку.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1860-ті | 1225 | 1205 православних і 20 римо-католиків[15] |
| 1887 | 2020 | 1955 православних, 20 римо-католиків, 45 євреїв, разом Фасова й Людвинівка[16] |
| 1900 | 2070 | 284 двори, 2077 десятин землі; найбільше[17] |
| 1971 | 1188 | довідник «Історія міст і сіл»[18] |
| 2026 | 672 / 521 | Вікіпедія[22] проти сайту громади[23] |
За тридцять пʼять років між 1864 і 1900 роками село виросло в півтора з лишком раза й дійшло до свого найбільшого. Проміжний рядок 1887 року рахує Фасову й Людвинівку разом, тому напряму з сусідніми рядками, де вони порізно, його зіставляти не варто[16].
Далі ряд іде тільки вниз, і найбільша частина спаду припадає на першу половину XX століття. На початку 1970-х у Фасовій уже 1188 осіб[18] - майже вдвічі менше, ніж за сімдесят років до того, і в ці сімдесят років вмістилися голод, репресії й окупація. Решта втрати розтяглася на наступні пʼятдесят років[22][23].
XX століття
Радянська «Історія міст і сіл» переказує історію Фасови через класову боротьбу: виступи кріпаків 1734 року під час гайдамацького повстання, виступи селян проти поміщика 1904 року, колгоспні показники, підпільна група в роки окупації[18]. Про церкву, про голод і про репресії в тій статті немає жодного слова.
За один тиждень у березні 1910 року земські лікарі зареєстрували у Фасовій 41 хворого на сипний тиф, і це найбільше вогнище всього Київського повіту, на який того тижня припадало 137 випадків. Замітка додає, що до Фасови від земства виїздить лікар Говсеєв[4]. Поруч у тому самому зведенні стоїть Людвинівка з 34 хворими, Бишів і Грузьке по шість, Чорногородка з двома - тобто хворів увесь макарівський лікарський участок, а Фасова в ньому найтяжче. Сорок один хворий це число за один тиждень: наприкінці квітня в селі хворіло вже 75 душ, а в Людвинівці 85[5].
Сірникову фабрику краєзнавче видання таки згадує, і веде її від 1880 року: засновником нарис називає фон Мекка, орендарем - Ніссона Гергаєва Цева, а 1914 роком датує ще й лісопильний завод і фанерну фабрику на 160 робітників[21]. Документів під цими рядками немає.
На початку 1920-х тут працює сірникова фабрика «Україна», третя фабрика «Спичобʼєднання»; у серпні 1923 року на ній рахували 183 робітники[6], а працювала вона щонайменше до кінця 1928-го[9]. Одне це підприємство з фабрикою фон Мекка чи два, не каже ніхто.
Колективізація йшла звичним порядком: 1920 року комнезам, 1928-го ТСОЗ «Червоний незаможник», 1930-го на його базі колгосп імені Тараса Шевченка[19]. За даними сільради розкуркулено вісім осіб; сайт громади натомість називає двадцять сімей[23], і жодне з цих джерел не подає прізвищ.
І 1936-го, і 1940 року обласна газета називає у Фасовій по два колгоспи поруч в одній замітці[10][12]. Колгосп імені Горького, який «Історія міст і сіл» подає на початок 1970-х центральною садибою села з 2700 гектарами землі[18], існував у Фасовій уже 22 травня 1939 року[11]. Отже 1963 рік, яким перейменування датує Вікіпедія[22], роком появи цієї назви бути не може. 1995 року господарство стало КСП «Фасівське»[22].
За посадою відомі двоє сільських голів тієї доби: 1938 року головою сільради був Кирпач[13], а в червні 1941-го виконком сільради очолював М. Матата[14]. Обидва прізвища у Фасовій корінні: Кирпачі стоять у мартиролозі голодних років[19], а обидва прізвища вибиті на плиті розстріляних 1942 року[27]. Але газети подають самі прізвища, без імен, тому з конкретними людьми ці згадки не зводяться.
Восени 1932 року уповноважений ЦК КП(б)У Володимир Затонський пропонує занести Фасову на «чорну дошку» разом із сусідньою Наливайківкою[19]. Постанови, якою це рішення затвердили б, не знайдено.
Про Голодомор «Національна книга памʼяті» пише прямо: архівних підтверджень кількості померлих від голоду немає[19]. Числа, які є, стосуються різних величин і в ряд не складаються: Вікіпедія подає «близько ста» одразу на Фасову й Людвинівку разом[22][21], а очевидець Якименко Федір Степанович казав про девʼятсот у самій Фасовій[19]. Поіменно встановлено 52 людини - їхні імена нижче, у реєстрі архівних записів.
Репресії за 1929-1944 роки зачепили 21 людину, звʼязану з цими двома селами: 17 уродженців Фасови й ще четверо, повʼязаних з Людвинівкою[25]. Саме 1937 року вироки дістали семеро уродженців Фасови: шістьох засудила трійка УНКВС по Київській області, ще одного - комісія НКВС і Прокуратури СРСР у межах «національної операції». Розстріляли пʼятьох[25]. Двох із них, засуджених 3 серпня, страчено одного дня. Краєзнавчий нарис подає цей рік інакше - десять арештованих, шестеро розстріляних[21], - але трьох імен із шести наші записи не підтверджують.
Про розстріл мирних жителів під час окупації не пише жодне краєзнавче видання й не згадує Вікіпедія. Про нього відомо з списку памʼятників 1970 року, який датує розстріл 1943 роком[26], і з самого каменя на цвинтарі. На ньому вибито «закатованих фашистами 27 червня 1942 року» і шістнадцять прізвищ із роками народження[27]. Серед убитих були діти. Рік на камені - 1942-й. Число шістнадцять є лише на самій плиті: жоден обліковий документ кількості не називає.
На примусові роботи до Німеччини з Фасови вивезли 98 осіб за німецькими окупаційними документами; радянські «Хронологічні довідки» давали 73[24]. Скільки з тих людей повернулося, не знає жодне джерело.
З війни не повернулися, за різними підрахунками, 121 житель[22][21] або 154 - друга цифра стоїть на памʼятнику воїнам-односельцям[26]. Жодне джерело не пояснює, кого рахували, тому наводимо обидві. Окремо «Історія міст і сіл» подає, що 203 жителів Фасови нагороджено орденами й медалями[18], і що в селі діяла підпільна група на чолі з Л. У. Нагорним - повного імені й долі якого встановити не вдалося.
Церква і школа
Церква святого Миколая, деревʼяна, пʼятого класу, збудована 1748 року; попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік[15]. Отже парафія тут старша за нинішній храм.
На 20 серпня 1902 року Фасова стояла в маршруті ревізії церков і шкіл Київської єпархії: митрополит Київський і Галицький Феогност мав відвідати село того дня, між Ясногородкою, Мотижином і Рожевом[3]. Маршрут надрукували наперед, за три тижні до виїзду, тому він доводить намір, а не сам візит.
Метричні книги, клірові відомості та сповідні розписи фасівської парафії зберігаються в ЦДІАК України у фонді 127, і саме з них відома більшість імен жителів Фасови XIX століття. Метрична книга за 1896 рік оцифрована[28].
Проіндексовано поки близько чотирьохсот записів 1840-1842 років[29], за якими справи 1970, 2027 і 2083 опису 1012[30].
Церковнопарафіяльну школу відкрито 1862 року, а нинішню Святомиколаївську парафію Московського патріархату - 1997-го[21].
За описами того ж фонду видно священницьку династію Самойловичів на початку XIX століття, купівлю священницького будинку в удови, ремонт даху на прохання парафіян 1837 року, єпитимію жителю села за вбивство і справу про незаконне вінчання.
Що збереглося
На цвинтарі стоять обеліск над братською могилою розстріляних мирних жителів[27] і памʼятник воїнам-односельцям[26]. Це два різні обʼєкти обліку, вписані окремими позиціями до рішення 1970 року, хоча стоять поруч.
У центрі села від 23 листопада 2007 року стоїть памʼятний знак жертвам Голодомору й політичних репресій - чорний гранітний хрест два метри заввишки й шістдесят сантиметрів завширшки, із зображенням Ісуса Христа, колосків і квітів. Автором монумента джерело називає Білана А. В., благочинного Макарівського району архімандрита Кирила[19].
Фасівська сільрада існувала з 1923 року[34] до реформи 2020-го, коли село увійшло до Макарівської селищної громади.
Похилевич дописав у поправках наприкінці своєї книжки окремий рядок: у Фасовій «есть древній, едва примѣтный валъ, имепуемый гальнымъ» - давній, ледь помітний вал, який звуть гальним[15]. Ні де він проходить, ні звідки в нього таке імʼя, джерело не каже, і другого джерела про цей вал у нас немає. Слово «имепуемый» лишаємо як надруковано: у книжці там друкарська помилка.