Репресії у Фасовій: сімнадцять імен, 1929-1944
Сімнадцять уродженців Фасової стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 11 березня 1929 року, найпізніший - 31 липня 1944-го[1]. Між ними пʼятнадцять років.
Сімох розстріляно. Двох - 7 серпня 1937 року, ще двох - 4 січня 1938-го, і обидві пари стоять за одним вироком трійки, винесеним на чотири дні раніше[1].
Першим узяли вчителя
Найраніший запис у переліку - Каленик Лукʼянович Матвієнко, 1893 року народження, завідувач місцевої школи. Постанова Колегії ОДПУ від 11 березня 1929 року, пʼять років позбавлення волі[1]. Це на рік раніше за перші вироки колективізації в сусідніх селах, і це єдиний у переліку, кого судили ще до 1930-х.
Реабілітували його аж 1993 року - останнім з усього переліку, через шістдесят чотири роки після вироку[1].
Два дні, чотири розстріли
3 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу Семена Павловича Силенка, 1875 року народження, одноосібника, і Гаврила Антоновича Стороженка, 1876 року, колгоспника. Обом за шістдесят, обох розстріляли 7 серпня[1]. За два дні до того, 1 серпня, та сама трійка дала десять років Ганні Василівні Стороженко, 1887 року народження, колгоспниці. Родинного звʼязку книга не називає.
28 грудня 1937 року та сама трійка засудила до розстрілу ще двох: Семена Пилиповича Кирпача, 1894 року народження, рахівника місцевого колгоспу, і Степана Карповича Якименка, 1890 року, колгоспника. Вирок виконано 4 січня 1938 року[1].
Тобто за пʼять місяців 1937 року село втратило розстріляними чотирьох, і серед них - рахівника колгоспу.
Двоє двадцятиоднорічних
Олексій Миколайович Богаченко і Степан Васильович Кирпач народилися того самого 1921 року. Обидва на час вироку - червоноармійці діючої армії. Обох засуджено до розстрілу 1942 року, з різницею в пʼять місяців: Кирпача - Особливою Нарадою при НКВС СРСР 10 червня, розстріляно 8 липня; Богаченка - Військовим Трибуналом Приморської оперативної групи 9 листопада, розстріляно 15 листопада[1].
Реабілітували їх теж нарізно й пізно - 1999 і 1998 року[1].
Помер у Томську
Петро Іванович Титаренко, 1892 року народження, робітник-сезонник радгоспу, заарештований 10 березня 1941 року, помер під час слідства 19 листопада 1942 року у вʼязниці № 3 міста Томська[1]. Вироку в його записі немає взагалі: слідство тривало понад півтора року й закінчилося смертю. Місце поховання - невідомо.
Найдовший строк дістав наймолодший
Іван Григорович Науменко, 1924 року народження, - наймолодший у переліку. Військовий Трибунал 1 гвардійської армії, 17 січня 1944 року, двадцять пʼять років позбавлення волі[1]. Це найдовший строк з усіх сімнадцяти, і дали його девʼятнадцятирічному.
Реабілітували його 1955 року - першим з усього переліку[1].
Однакові прізвища
Чотири прізвища трапляються в переліку двічі: Кирпач (Семен 1894, Степан 1921), Якименко (Андрій 1896, Степан 1890), Стороженко (Гаврило 1876, Ганна 1887) і Богаченко (Трохим 1896, Олексій 1921). У кожній парі різниця поколінь, але родинного звʼязку книга не називає в жодному випадку, і без метричного запису його не встановити.
Шість імен нарису проти пʼятьох вироків книги
Районні «Нариси з історії Макарівського району» кажуть про 1937 рік коротко: під час репресій заарештовано десять чоловік, а шестеро - С. Я. Герцберг, С. П. Кирпач, І. Г. Науменко, Г. А. Сиротенко, А. І. Терещенко, С. К. Якименко - розстріляні[2]. Ми звірили цей рядок поіменно з «Реабілітованими історією», і збіглася в ньому половина.
| Нарис 2006 року | «Реабілітовані історією» |
|---|---|
| Герцберг С. Я. - розстріляний 1937 | розстріл 1937 - збігається[1] |
| Кирпач С. П. - розстріляний 1937 | розстріл 1937 - збігається[1] |
| Якименко С. К. - розстріляний 1937 | розстріл 1937 - збігається[1] |
| Науменко І. Г. - розстріляний 1937 | 17 січня 1944 року, Військовий трибунал 1-ї гвардійської армії, 25 років позбавлення волі[1] |
| Терещенко А. І. - розстріляний 1937 | 11 грудня 1943 року, Особлива нарада при НКВС СРСР, виселення на пʼять років[1] |
| Сиротенко Г. А. - розстріляний 1937 | по Фасовій немає взагалі[1] |
Обидві версії лишаємо поруч, бо вибирати тут нема з чого рівного: книга репресованих має дату засідання, орган і вирок на кожну людину, а нарис - самі ініціали в одному рядку хроніки, без жодного посилання на документ. Але видно й те, як розбіжність утворилася. Науменка судили 1944 року на фронті, Терещенка виселили 1943-го - обидва вироки пізніші за 1937 рік і обидва не розстріл. Тобто нарис звів людей, репресованих у різні роки й різними органами, в один рядок «1937 - розстріляні».
Відповідь на обидва випадки є в архівно-слідчій справі кожного з двох: у ній стоїть і дата, і стаття, і орган. Прізвище Сиротенка тим часом лишається відкритим - у макарівському розділі книги по Фасовій його немає, а сусідні села ми поіменно не перевіряли.
Чого книга не каже
Сімнадцять записів, і в кожному бракує того самого - статті, за якою судили. Формуляр видання цього поля не має; номерів архівно-слідчих справ у книзі теж немає[1].
Реабілітація розтягнулася на сорок чотири роки: Науменка виправдали 1955-го, Герцберга 1960-го, більшість - 1989-го, а Матвієнка аж 1993-го і Кирпача 1999-го[1].