Репресії у Фасовій: сімнадцять імен, 1929-1944

Сімнадцять уродженців Фасової стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 11 березня 1929 року, найпізніший - 31 липня 1944-го^[1]. Пʼятнадцять років, і це не одна хвиля.

Сімох розстріляно. Двох - 7 серпня 1937 року, ще двох - 4 січня 1938-го, і обидві пари стоять за одним вироком трійки, винесеним на чотири дні раніше^[1].

Першим узяли вчителя

Найраніший запис у переліку - Каленик Лукʼянович Матвієнко, 1893 року народження, завідувач місцевої школи. Постанова Колегії ОДПУ від 11 березня 1929 року, пʼять років позбавлення волі^[1]. Це на рік раніше за перші вироки колективізації в сусідніх селах, і це єдиний у переліку, кого судили ще до 1930-х.

Реабілітували його аж 1993 року - останнім з усього переліку, через шістдесят чотири роки після вироку^[1].

Два дні, чотири розстріли

3 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу Семена Павловича Силенка, 1875 року народження, одноосібника, і Гаврила Антоновича Стороженка, 1876 року, колгоспника. Обом за шістдесят, обох розстріляли 7 серпня^[1]. За два дні до того, 1 серпня, та сама трійка дала десять років Ганні Василівні Стороженко, 1887 року народження, колгоспниці^[1]. Родинного звʼязку книга не називає.

28 грудня 1937 року та сама трійка засудила до розстрілу ще двох: Семена Пилиповича Кирпача, 1894 року народження, рахівника місцевого колгоспу, і Степана Карповича Якименка, 1890 року, колгоспника. Вирок виконано 4 січня 1938 року^[1].

Тобто за пʼять місяців 1937 року село втратило розстріляними чотирьох, і серед них - рахівника колгоспу, тобто людину, яка вела рахунок хлібу.

Двоє двадцятиоднорічних

Олексій Миколайович Богаченко і Степан Васильович Кирпач народилися того самого 1921 року. Обидва на час вироку - червоноармійці діючої армії. Обох засуджено до розстрілу 1942 року, з різницею в пʼять місяців: Кирпача - Особливою Нарадою при НКВС СРСР 10 червня, розстріляно 8 липня; Богаченка - Військовим Трибуналом Приморської оперативної групи 9 листопада, розстріляно 15 листопада^[1].

Реабілітували їх теж нарізно й пізно - 1999 і 1998 року^[1].

Помер у Томську

Петро Іванович Титаренко, 1892 року народження, робітник-сезонник радгоспу, заарештований 10 березня 1941 року, помер під час слідства 19 листопада 1942 року у вʼязниці № 3 міста Томська^[1]. Вироку в його записі немає взагалі: слідство тривало понад півтора року й закінчилося смертю. Місце поховання - невідомо.

Найдовший строк дістав наймолодший

Іван Григорович Науменко, 1924 року народження, - наймолодший у переліку. Військовий Трибунал 1 гвардійської армії, 17 січня 1944 року, двадцять пʼять років позбавлення волі^[1]. Це найдовший строк з усіх сімнадцяти, і дали його дев'ятнадцятирічному.

Реабілітували його 1955 року - першим з усього переліку^[1].

Однакові прізвища

Чотири прізвища трапляються в переліку двічі: Кирпач (Семен 1894, Степан 1921), Якименко (Андрій 1896, Степан 1890), Стороженко (Гаврило 1876, Ганна 1887) і Богаченко (Трохим 1896, Олексій 1921). У кожній парі різниця поколінь, але родинного звʼязку книга не називає в жодному випадку, і без метричного запису його не встановити.

Чого книга не каже

Статті звинувачення у виданні немає в жодному записі - формуляр такого поля не має^[1]. Немає й номерів архівно-слідчих справ. Тому за що саме засудили цих сімнадцятьох, із наявного джерела не встановлюється.

Реабілітація розтягнулася на сорок чотири роки: Науменка виправдали 1955-го, Герцберга 1960-го, більшість - 1989-го, а Матвієнка аж 1993-го і Кирпача 1999-го^[1].