Репресії у Фасовій, 1929-1944

Сімнадцять уродженців Фасової стоять у макарівському розділі другої книги «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 11 березня 1929 року, найпізніший - 31 липня 1944-го^[1]. Між ними пʼятнадцять років. Ще девʼятьох фасівців, селян-одноосібників, третя книга «Реабілітованих історією» називає розкуркуленими «рішенням місцевих органів влади» в 1928-1932 роках; усіх девʼятьох реабілітовано 1991 року^[3].

Сімох розстріляно. Двох - 7 серпня 1937 року, ще двох - 4 січня 1938-го, і кожну пару засудила одного дня трійка при УНКВС по Київській області: першу 3 серпня, другу 28 грудня 1937 року^[1].

Першим засудили завідувача школи

Найраніший запис у переліку - Каленик Лукʼянович Матвієнко, 1893 року народження, завідувач місцевої школи. Постанова Колегії ОДПУ від 11 березня 1929 року, пʼять років позбавлення волі^[1]. Він єдиний у переліку, кого судили ще до 1930-х.

Реабілітували його аж 1993 року, через шістдесят чотири роки після вироку^[1].

Два дні, чотири розстріли

3 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу Семена Павловича Силенка, 1875 року народження, одноосібника, і Гаврила Антоновича Стороженка, 1876 року, колгоспника. Обом було по шістдесят і більше, обох розстріляли 7 серпня^[1]. За два дні до того, 1 серпня, та сама трійка дала десять років Ганні Василівні Стороженко, 1887 року народження, колгоспниці. Родинного звʼязку книга не називає.

28 грудня 1937 року та сама трійка засудила до розстрілу ще двох: Семена Пилиповича Кирпача, 1894 року народження, рахівника місцевого колгоспу, і Степана Карповича Якименка, 1890 року, колгоспника. Вирок виконано 4 січня 1938 року^[1].

З серпня по грудень 1937 року та сама трійка засудила до розстрілу чотирьох жителів Фасової, і серед них - рахівника колгоспу^[1]. Пʼятого уродженця села, Самуіла Яковича Герцберга, 1891 року народження, який жив у Макарівці Іванківського району, 2 листопада 1937 року засудила до розстрілу Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР; вирок виконано 13 листопада.

Двоє 1921 року народження

Олексій Миколайович Богаченко і Степан Васильович Кирпач народилися того самого 1921 року. Обидва на час вироку - червоноармійці діючої армії. Обох засуджено до розстрілу 1942 року, з різницею в пʼять місяців: Кирпача - Особливою Нарадою при НКВС СРСР 10 червня, розстріляно 8 липня; Богаченка - Військовим Трибуналом Приморської оперативної групи 9 листопада, розстріляно 15 листопада^[1].

Реабілітували їх теж нарізно й пізно - 1999 і 1998 року^[1].

Помер у Томську

Петро Іванович Титаренко, 1892 року народження, робітник-сезонник радгоспу, заарештований 10 березня 1941 року, помер під час слідства 19 листопада 1942 року у вʼязниці № 3 міста Томська^[1]. Вироку в його записі немає взагалі: слідство тривало понад півтора року й закінчилося смертю. Місце поховання - невідомо.

Найдовший строк дістав наймолодший

Іван Григорович Науменко, 1924 року народження, - наймолодший у переліку. Військовий Трибунал 1 гвардійської армії, 17 січня 1944 року, двадцять пʼять років позбавлення волі^[1]. Це найдовший строк з усіх сімнадцяти записів другої книги, і дали його наймолодшому.

Реабілітували його 1955 року - першим з усього переліку^[1].

Однакові прізвища

Чотири прізвища трапляються в переліку двічі: Кирпач (Семен 1894, Степан 1921), Якименко (Андрій 1896, Степан 1890), Стороженко (Гаврило 1876, Ганна 1887) і Богаченко (Трохим 1896, Олексій 1921)^[1]. Різниця в роках народження в парах - від шести до двадцяти семи років, але родинного звʼязку книга не називає в жодному випадку, і без метричного запису його не встановити.

Шість імен нарису проти пʼятьох вироків книги

Районні «Нариси з історії Макарівського району» кажуть про 1937 рік коротко: під час репресій заарештовано десять чоловік, а шестеро - С. Я. Герцберг, С. П. Кирпач, І. Г. Науменко, Г. А. Сиротенко, А. І. Терещенко, С. К. Якименко - розстріляні^[2]. Із «Реабілітованими історією» цей рядок збігається наполовину: розстріл книга підтверджує трьом із шести^[1].

Джерела тут нерівні: книга репресованих має дату засідання, орган і вирок на кожну людину, а нарис - самі ініціали в одному рядку хроніки, без жодного посилання на документ^[1][2]. Якщо нарис має на увазі тих самих людей, то в один рядок «1937 - розстріляні» він звів вироки різних років і різних органів: Науменка засудили 1944 року, Терещенка виселили 1943-го, і жоден із цих вироків не розстріл^[1].

Розсудити обидва випадки могли б архівно-слідчі справи цих двох, але номерів справ книга не подає^[1]. Хто такий Г. А. Сиротенко, лишається відкритим: у макарівському розділі книги такого прізвища немає взагалі, ні при Фасовій, ні при інших селах району.

Чого книга не каже

Сімнадцять записів другої книги, і в кожному бракує того самого - статті, за якою судили. Формуляр видання цього поля не має; номерів архівно-слідчих справ у книзі теж немає^[1].

Реабілітація розтягнулася на сорок чотири роки: Науменка виправдали 1955-го, Герцберга 1960-го, більшість із сімнадцяти - 1989-го, а Матвієнка аж 1993-го і Степана Кирпача 1999-го^[1].