Шимановський назвав південну частину Фасови Людвинівкою

Людвинівка не постала окремо: її відрізали від Фасови й назвали на честь власника. Похилевич пише про це прямо: на одній із Харлінських був одружений Людвік Шимановський, «увековечивший свое имя, назвавши в 1815 году южную часть села Фасовой Людвиновкою».^[2] Те саме, майже тими самими словами, повторює обласний том «Національної книги памʼяті»^[3] - тобто це радше переказ Похилевича, ніж незалежне свідчення, і рік лишається відомим з одного джерела.

Володів він недовго. 1820 року Шимановський продав усі свої маєтки й за кілька років помер у Франції; Фасову разом із новоназваною частиною купив за 80 тисяч рублів асигнаціями Михайло Боярський.^[2] Ревізькі казки 1834 року власником і Фасови, і Людвинівки пишуть подкоморія Антона Івановича Боярського, а казку Людвинівки за довіреністю підписав дворянин Михайло Михайлович Боярський.^[1]

У тих казках Людвинівка вже записана окремо, не разом із Фасовою: обидві лежать в одній архівній справі.^[1] Казку Людвинівки ми прочитали цілком. При 27 родинах із 29 писар позначив на березі, за яким селом родину записала попередня ревізія, 1816 року. Копилів стоїть при двадцяти родинах, Плахтянка - при двох, Красногорка - при одній, сама Людвинівка - при двох-трьох, а ще при одній назву села не розібрати, видно лише «Кр…».^[1]

Похилевичеві це прямо не суперечить: земля могла бути фасівською. Помітки «Людвиновки отъ № 5» й «Об Людвиновки № 1» навіть на його боці: за ними 1816 року, за рік після названого ним 1815-го, дві-три родини ревізія вже вела під назвою Людвинівка. Року 1815 вони не доводять, і самих казок 1816 року ми не відкривали, але це свідчення іншого роду, ніж переказ у «Національній книзі памʼяті». Здебільшого ж родини, які казка 1834 року пише в Людвинівці, 1816-го значилися в Копилові. Чому вони тут, помітка не пояснює - вона каже лише, де родину записала попередня ревізія.^[1] Власну сільраду Людвинівка отримала аж 1986 року.^[3]