Колективізація: від комнезаму до колгоспу імені Шевченка

Колгосп у Фасовій постав не одразу й не на порожньому місці. Спершу, 1920 року, створили комнезам - комітет незаможних селян, орган, через який влада спиралася на найбіднішу частину громади проти заможнішої. Через вісім років активісти-незаможники заснували ТСОЗ «Червоний незаможник», товариство спільного обробітку землі: реманент і робота спільні, земля ще своя. І вже на його базі 1930 року утворили колгосп імені Тараса Шевченка.^[1]

Ця послідовність важлива, бо показує, чим колективізація була на практиці: не одномоментним указом, а десятиліттям, за яке в селі виростили тих, хто проводитиме її руками.

Хто не вступив. Двоє фасівців, чиї імена відомі, до колгоспу так і не пішли, і обох за це виселили. Особлива нарада при ДПУ УСРР 26 жовтня 1932 року відправила на три роки за межі України Кривенка Дениса Петровича, 1903 року народження, селянина-одноосібника; 3 листопада того ж року - Якименка Андрія Федоровича, 1896 року, теж одноосібника.^[2] Обох реабілітовано 1989 року.

Це сталося за три тижні до того, як уповноважений ЦК КП(б)У приїхав у район і запропонував занести Фасову на «чорну дошку».

Що сталося з колгоспом далі. До 1971 року центральною садибою в селі значиться вже колгосп імені Горького з 2700 гектарами землі, з них 2200 орної.^[3] Коли й чому господарство змінило імʼя, жодне з наших джерел не пояснює.