Забуяння
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Забуянье, Буяниці
Село стоїть на північному березі болота, від якого дістало назву. Болото зветься Буян, має при селі версту завширшки, тягнеться верст на десять і стікає в річку Кодру.[6] Похилевич виснував із цього, що заселили село ті, хто прийшов з півдня, з радомисльського боку.
Найдавніша згадка місця - 1616 рік, і в ній ще немає назви «Забуяння»: є Виселок Буяниці, де Микола Макарович, за словами Похилевича, «заселяетъ деревню выведенными людьми».[7] Через три роки, за краєзнавчою статтею 2012 року, згадані болото Буян і «Забуян-болото» як власність Макаревичів - самого документа вона не називає.[37] Тобто назва закріпилася за неповних чотири роки й тримається досі: за три кілометри працює залізнична станція Буян.[9]
Назва
Болото Буян → Виселок Буяниці 1616 року → Забуянье імперських довідників → Забуяння. Похилевич називає болото прямо в обох своїх виданнях.[6][7]
Однойменної річки чи урочища «Забуяння» не існує: у «Словнику гідронімів України» окремої статті на цю назву немає, а село згадане двічі - як орієнтир для чужих гідронімів, Гульви й Кодри.[16] Із того самого словника - дві старіші форми назв сусідніх вод, придатні для пошуку в давніших актах: Виха замість Гульви й Корда замість Кодри.
Словник класифікує Гульву як праву притоку Гуйви, а Гуйва тече на Житомирщині. Похилевич же обидва рази пише, що Гульва вливається в болото Буян.[6][7] Найпростіше пояснення - дві різні річки з однаковою назвою. Ми беремо Похилевича: його опис місцевий.
Однойменного села в Україні немає: покажчик адміністративного поділу УРСР 1947 року дає Забуянню одну позицію на всю республіку, тоді як сусідня Завадівка має девʼять у семи областях.[15] Найближче, з чим його плутають, це Забуччя: теж Київщина, і початок слова той самий.
Кому належало
Церкву в селі 1772 року будує тодішній власник, Каетан Росцішевський (нарис 2006 року пише його Расцішевським)[46] - у сусідній статті того самого видання він названий київським кафедральним деканом.[6][7] Село тоді входить у Макарівський маєток.
На початку XIX століття тут господарює Ксаверій Павша, повітовий маршал: 1813 роком датовано план церковних земель, «відмежованих від земель поміщика Півші», а 1826 року він просить дозволу перекрити дах церкви.[44][45] Написання прізвища в цих двох справах розходиться на літеру, і що це та сама людина, з описів ми не довели.
1874 року селянин Аврамчук купує 71 десятину - перший названий на імʼя селянин-землевласник села.[7] А наступного року Макарівський маєток починає дробитися, і Забуяння з Кодрою, Будою та Соболівкою і 5807 десятинами землі купує С. Т. Єремєєв: під заставу 16500 рублів у Київському земельному банку і з умовою, яку Похилевич наводить дослівно: «съ продажею евреямъ на срубъ 5000 дес. лѣса по 1 января 1914 года».[7] Похилевич підбиває цьому підсумок: «Тяжелыя условія покупки, безвременно свели въ могилу покупателя; а имѣніе Банкомъ назначено въ публичную продажу».[7]
Того самого 1875 року, за нарисом 2006-го, почало дробитися й саме село: частина людей поселилася в Кодрі, Буді й Соболівці[46]. Це пояснює, чому прихід і старостинський округ донині тримають ті самі назви.
З торгів маєток у чужі руки не пішов. 1900 року село числиться за Михайлом Степановичем Єремєєвим, і господарство веде сам власник.[8] З по батькові видно, що покійний С. Т. Єремєєв був його батьком.
Того ж року в селі 5408 десятин землі: поміщикові 4763, церкві 65, селянам 580 - одинадцять відсотків.[8] Для порівняння, 1887 року надільної землі було 347 десятин при викупі 288 рублів 73 копійки[7]: за тринадцять років селянська земля зросла десь у півтора раза. Господарство трипільне і в поміщика, і в селян.[8]
Адміністративно село 1900 року - Макарівська волость Київського повіту, шосте в її переліку.[8] Далі воно незмінно в Макарівському районі: 1947 року центр Забуянської сільради з хутором Волосінь[15], 1971 року - та сама сільрада, і Волосінь у ній уже село.[9] 12 травня 1953 року до сільради переводять Воєнвед, Старі й Нові Виселки.[35]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 375 | 304 православні, 63 католики, 8 євреїв[6] |
| 1887 | 737 | 470 православних, 212 католиків, 55 євреїв; ревізьких душ 129[7] |
| 1900 | 664 | жителів обох статей при 129 дворах: 338 чоловіків і 326 жінок[8] |
| 1971 | 1083 | без пояснення методики[9] |
| без дати | ~590 | оцінка без дати заміру[41][38] |
Рядок 1900 року виглядає так, ніби між 1887 і 1900 село втратило сімдесят три людини. Майже напевно це не спад, а різні способи рахувати: Похилевич обидва рази подає католиків «вмѣстѣ съ Кодрою и Будою», тобто його число - по приходу, а не по селу.[6][7] Відняти саму лише «спільну» частину не можна, бо православних і євреїв він так не застерігає.
Інфобокс Вікіпедії дає 590 осіб, сайт громади - 595, і жодне з двох чисел не має дати заміру.[41][38] За пів століття від 1971 року в селі стало вдвічі менше людей.
XX століття
1910 року київський губернатор повідомляє губернську земську управу, що міністерство освіти дозволило купити дві з половиною десятини землі під земську двокласну школу «в с. Забуянах».[19]
1924 року гурток «культурка» на шість душ перетворюється на осередок комсомолу, і обласна газета друкує його склад із осудом: дочка попа, син куркуля, середняк із десятьма десятинами й двоє незаможників.[20]
1925 рік потрапив у пресу тричі. Навесні Забуянська районна трудова школа показує виставку річних робіт, і за день її дивиться понад триста селян.[21] Влітку в церкві «обновлюється» полотняна ікона, і розбиратися їдуть голова райвиконкому з начальником райміліції.[4] А в грудні та сама школа веде агітацію проти храмового свята Покрови.[29] Обидва розказані окремо.
1926 року кооперативний журнал пише про тутешнє кредитове товариство в минулому часі: «Так, колись було славнозвісне Забуянське кредитове товариство зі стотисячними кредитовими операціями… Та не тількі кредитове, але й могутнє споживче й молочарське».[30] На момент допису лишилася молочарня, де «товаришка "Марійка" з двома дівчатками переробляє 1½-2 відра молока за день».[30] За рік до того сількор писав про це товариство коротше: «на ладан дише, - а все через нікчемний склад правління».[22]
Голод 1932-1933, від якого не лишилося поіменного списку, і вироки грудня 1937 описані на власних сторінках.
Колгосп міняв назву чотири рази, і це корисно тому, хто датує документи без дати: «3-й вирішальний» (1932, 1940 і 1947 роками), імені Молотова (1954), «Україна» (1958), ТОВ «Україна» (2000).[23][26][31][32][46] Перехід від Молотова до «України» стався між січнем 1954 і листопадом 1958 - тобто тоді ж, коли Молотова вивели з Президії ЦК і його імʼя прибирали звідусіль.
1932 року бригадир Трохим Колос першого ж дня засівкампанії засіяв чотири гектари жита.[23] 1934 року голова сільради Свиця недовиконує план мʼясоздачі, і газета рахує: сто пʼять господарств із зобовʼязаннями не здали нічого.[24] 1935 року за голови Андрієнка дописувач В. Г. Христенко скаржиться, що село виросло й має великий колгосп і середню школу, а колбуд малий і без палива.[25] 1954 року республіканська газета описує механізатора Микиту Панасовича Мазепу, який після війни полагодив старий локомобіль; голова колгоспу тоді - Микола Карпович Куровський.[31]
Льон тримається як спеціалізація щонайменше від 1954 до 1971 року: льонотіпальні машини від тих самих локомобілів[31], зобовʼязання на шість центнерів насіння й сім волокна[32], і нарешті льон із картоплею як профіль колгоспу «Україна» - 4200 гектарів, з них 1716 орної.[9]
27 січня 1988 року в селі відкривають нижній склад Макарівського лісгоспзагу[34], а найраніше свідчення про лісове господарство - бухгалтер ліспромгоспу серед репресованих 1937 року.[11]
1986 року, після аварії на Чорнобильській АЕС, у селі здають під ключ девʼяносто садиб для евакуйованих - ціла нова вулиця.[27] Вагони з цеглою приймала станція Буян.[28]
Церква і школа
Церква Покровська, деревʼяна, сьомого класу.[6] Але вона в селі не перша: Похилевич виводить існування давнішої з того, що відомі священники ще з першої половини XVIII століття - Павло Гучинський і Стефан Монзолевський (нарис 2006 року пише Мовзолевський)[46]. Це його міркування, не документ; імена ж двох священників - готова зачіпка для пошуку.
Посвяту підтверджують три незалежні джерела: заголовок справи ЦДІАК за 1900 рік[2], сама метрична книга 1841 року[3] і газетна замітка 1925 року, де Покрова названа храмовим святом села.[29]
Забуянський прихід обидва видання Похилевича описують однаково: до нього входять Кодра, Буда й Майданівка з хутором Рак, він же Людвинівка, а 1887 року ще й Соболівка, вона ж Язвинка.[6][7] Тобто Буда належала до Забуяння, а не навпаки. Самостійність приходу при цьому переривалася: 1831 роком датовано справу про приєднання парафії Забуяння до парафії церкви святого Іллі містечка Макарів.[45]
Метричні книги парафії збереглися й частково оцифровані. Опис ЦДІАК називає чотирнадцять справ, у яких стоїть церква Покрова Пресвятої Богородиці села Забуяння: одинадцять кущових книг за 1885-1910 роки й три справи, присвячені цій церкві окремо - за 1886, 1908 і 1910 роки.[2] Ще раніший шар - дуплікати 1840-1842 років - лежить оцифрованим і проіндексованим[12], і десять аркушів цієї книги за 1841 рік ми прочитали очима: з них знято тридцять пʼять хрещень, чотирнадцять із них по самому Забуянню.[3]
Найдавніші імена жителів села, які ми маємо, - звідти. Серед них Гликерія Волощенко, народжена 13 і хрещена 15 травня 1841 року, дочка Максима Прокопієва Волощенка й Пелагії Прокопової, кріпаків поміщиці Феодорії Павлівни.[3]
Прихід тут не дорівнює селу, і це головна пастка цих книг: у них упереміш ідуть Забуяння, Кодра, Майданівка й Макарівська Буда, а село стоїть у тексті запису, не в назві парафії. Проіндексований покажчик цього не розрізняє: одного з хрещених він приписує Забуянню, а на аркуші стоїть Кодра.[3]
Для пошуку. У довіднику місць FamilySearch село за 1781-1922 роки зветься
Zabuian'e, з апострофом. Але сучасне написання теж працює й дає більше -
близько двох тисяч записів при Покровській церкві[13], за якими стоять
справи 2083, 2137, 2328, 2401, 2470 і 2753 опису 1012[14]. Серед тих
самих записів лежать кодряни й жителі Макарівської Буди.
Школа. Найраніше підтвердження, яке ми читали очима, - 1900 рік: у селі одна церковно-приходська школа.[8] Але є зачіпка на двадцять років глибше. Метричну книгу 1841 року підписує священник Феодор Леонтійович Ситковський[3], а першу церковноприходську школу, за переказом монографії Перерви, 1861 року відкрито в домі священника Федора Леонтійовича Синьковського[40]. Те саме імʼя й по батькові, та сама парафія - найпевніше одна людина, тільки прізвище передане по-різному.
Похилевич школи не згадує в жодному з двох видань, але згадує він їх не систематично, тому межа тут слабка. Далі земська двокласна 1910 року[19], районна трудова школа середини 1920-х[21][29], середня з 1935-го[41] і нова будівля 1987-го, яку називають два незалежні джерела.[38] Сьогодні це Забуянська гімназія.[39]
Емігрантська газета, видана в Берліні 1944 року, згадує, що школу вів Тихон Єфремов, племінник академіка Сергія Єфремова, мав звʼязки з Дурдуківським і 1927 року був переведений до Гостомеля.[33] Радянські газети 1925 року описують цю школу докладно - і завідувача не називають жодного разу.[21][29] Поза цим одним спогадом такої людини ми не знайшли ніде. Сам спогад при цьому плутає імена: Володимира Дурдуківського в ньому названо Віктором. Тому школа тут стверджується, а людина - ні.
Що збереглося
Церква Покрови стоїть; останнє свідчення про це - фотографії 2014 року.[42] У державному переліку памʼяток її немає: жодної архітектурної чи культової памʼятки в селі не зареєстровано, лише три памʼятки Другої світової війни.[18]
Одна з трьох - братська могила 48 жителів села, «по-звірячому закатованих фашистами в 1943 р.».[18] На плиті над нею стоїть 23 вересня 1943 року, дата, якої в паперах немає, а список під нею має близько одинадцяти рядків.[5] Далі - про війну.
Школа працює. Сільради немає - її замінив Забуянський старостинський округ Макарівської селищної ради: Забуяння, Волосінь, Макарівська Буда й Соболівка.[38] Склад округу з приходом 1864 року збігається не цілком - Кодри в ньому немає, а Волосінь зʼявилася пізніше, - але Буда й Соболівка знову в одній одиниці з Забуянням, як були за Єремєєва.
Село має власні герб і прапор; файли лежать на Wikimedia Commons у суспільному надбанні, а опису кольорів і фігур ми не знайшли ніде.[42] Координати - 50.5615 північної широти, 29.6512 східної.[43]