Сім вироків за один грудень 1937-го

Грудень 1937 року - найбільший місяць Забуяння в макарівському розділі «Реабілітованих історією»: сім вироків за чотири дати, і в жодному іншому місяці за всі роки, які охоплює книга, стільки забуянців не проходить^[1].

Восьмий вирок того самого грудня лежить в іншому томі. Іван Романович Волощенко, 1892 року народження, уродженець Забуяння, учитель у Войташівці Коростишівського району, - розстріл за постановою трійки при УНКВС по Житомирській області 25 грудня 1937 року, виконано 6 січня 1938-го, реабілітований 1959-го. Ще один уродженець села, їздовий Флоріан Мартинович Фонтані, 1899 року, стоїть у тому самому томі вже січнем 1938-го - теж розстріл.^[2] Обидва на день арешту жили вже на Житомирщині, тому макарівський розділ їх не знає.

Дві з цих чотирьох дат - районні сеанси трійки при Управлінні НКВС по Київській області. Кожною з них іде по чотирнадцятеро людей з усього Макарівського району^[1].

Перше грудня: четверо

• Андрій Якимович Єрмаченко, 1895 року народження, учитель початкової школи в селі, - десять років позбавлення волі; реабілітований 1957 року^[1];
• Іван Григорович Брацейко, 1899 року, бухгалтер ліспромгоспу, - десять років; реабілітований 1960 року^[1];
• Іван Минович Герасименко, 1897 року, робітник ліспромгоспу з середньою освітою, - розстріл. Вирок виконано 10 грудня 1937 року, через девʼять днів; місце поховання в статті значиться невідомим. Реабілітований 1958 року^[1];
• Василь Григорович Колос, 1887 року, уродженець Забуяння, який на той час жив у Бузові Києво-Святошинського району, колгоспник, - десять років; реабілітований 1962 року^[1].

Четверо з чотирнадцяти; стільки ж того дня дала Королівка, більше - жодне село району^[1].

Восьме грудня: один

Іван Захарович Волощенко, 1894 року народження, рахівник споживчої кооперації, - десять років позбавлення волі; реабілітований 1989 року^[1]. Того дня трійка знову пройшла по всьому району, і забуянець у ній був один; найбільший гурт того засідання дав Мотижин.

Ще двоє того самого місяця

Віцентій Францович Гвоздиківський, 1896 року народження, поляк, робітник Кодрянської торфорозробки, - розстріл; вирок виконано 10 грудня 1937 року, того самого дня, що й Герасименку. Місце поховання невідоме, реабілітований 1956 року^[1]. Судила його не трійка, а Особлива Нарада при НКВС СРСР - інший орган і інший порядок.

Степан Валентинович Луба, 1898 року, рахівник Макарівського лісгоспу, - десять років за рішенням трійки від 7 грудня; реабілітований 1957 року^[1]. Датою 7 грудня в макарівському розділі стоїть він один на весь район.

Не плутати. Герасименків у розділі троє з двох сіл: Іван Минович (1897, Забуяння), розстріляний 1937-го; Мирон Петрович (1875, Забуяння), висланий 1930-го; і Петро Іванович (1867) з Липівки^[1]. По батькові в усіх трьох різне.

Що заняття кажуть про село

Учитель початкової школи, бухгалтер ліспромгоспу, рахівник споживчої кооперації, рахівник Макарівського лісгоспу, робітник ліспромгоспу, робітник торфорозробки в Кодрі - шість посад із семи статей^[1]. Тобто в Забуянні 1937 року працювали школа, кооперація й лісове господарство, а частина чоловіків ходила на торф до сусідньої Кодри.

Школа й кооперація мають у селі власну задокументовану історію, зібрану з інших джерел, - вона на сторінці села. Забуянський ліспромгосп відомий нам поки що лише з цих статей.

Зігмунд Згурський, розстріляний тут і записаний до іншого села

Зігмунд Іванович Згурський, 1889 року народження, поляк, малописьменний, народився в Кримку Радомишльського району на Житомирщині, а жив у Забуянні й працював робітником на залізниці^[1]. Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його до розстрілу 26 листопада 1937 року, вирок виконано 7 грудня - між двома сеансами трійки, якими пройшли його односельці. Реабілітований 1956 року.

У переліку забуянців його немає: у його випадку книга пішла за місцем народження, а не за місцем життя, і Згурський у ній записаний до Кримка^[1].

Порожні графи формуляра

Статті звинувачення в жодному із семи записів немає, немає й номерів архівно-слідчих справ: формуляр видання таких полів не має^[1]. Тому чи була в грудні 1937-го одна забуянська справа, чи сім окремих проваджень, зведених у чотири дати, з наявного джерела не встановлюється.

Про пʼятьох, кому дали по десять років, після вироку не сказано нічого: наступний рядок статті - рік реабілітації, і між ними двадцять і більше років мовчання. Реабілітували їх нарізно й у різні роки, від 1956-го до 1989-го^[1]. Двох розстріляних 10 грудня 1937 року поховано невідомо де - так і надруковано в обох статтях.

Про самих людей поза одним рядком формуляра нам відомо мало. Ким були Єрмаченко в школі й Волощенко в кооперації, чи мали вони родини в селі, хто з пʼятьох засуджених повернувся, - на це в книзі немає навіть натяку, а іншого джерела про грудень 1937 року в Забуянні ми поки не знайшли.

Пʼять прізвищ, які памʼятало саме село

Районний збірник нарисів 2006 року подає той рік коротко й по-своєму: «в 1937 році були заарештовані та засуджені "трійкою" до розстрілу колгоспники В. Ф. Гвоздиковський, І. М. Герасименко та робітник З. І. Згурський. До різних років увʼязнення були засуджені учитель А. Я. Єрмаченко, рахівник С. В. Луба».^[3]

Дат вироків, органу й строків нарис не називає - тільки посади й поділ на розстріляних і засуджених: колгоспники, робітник, учитель, рахівник.

Прізвища варто звіряти з книгою по одному: у наших вісімнадцяти статтях «Реабілітованих історією» частина з них стоїть, частина - ні, а нарис міг подати ініціали з чужих слів.