У сусідів реєстратор писав «від голоду»
У тридцяти актах про смерть цього села причина названа як завгодно, тільки не голодом. За кілька десятків аркушів у тій самій справі, у сусідньому селі, це слово стоїть прямим текстом.
Тридцять актів про смерть за 1932 і 1933 роки. Найчастіша причина - дизентерія: сім записів за два з половиною місяці, з кінця серпня по середину листопада 1932 року.[1] Далі йдуть звичайні для того часу формулювання: слабість, старість, запалення.
Слова «голод» немає в жодному з тридцяти.
Пояснити це просто, і пояснення напрошується саме: писати таке було небезпечно. Реєстратор - людина на посаді, у селі, де активісти розбирають хати. Він пише те, що можна писати.
Пояснення виглядає переконливо рівно доти, доки не гортаєш ту саму справу далі.
Кілька десятків аркушів по тому
Мартиролог сусіднього села - Забуяння - укладено з актів того самого фонду й тих самих місяців.[2] І там, у графі про причину, стоїть:
- Бондар Ольга Анатоліївна, 12 березня 1932 року, 7 років, від голоду;
- Зарицка Семкліта Миколаївна, 11 жовтня 1932 року, 56 років, від голоду;
- Ліхицька Гапка Купрева, 16 жовтня 1932 року, 26 років, від голоду.
Той самий район, ті самі місяці, той самий фонд. Заборони, яка діяла б на весь район, не було.
Що натомість стоїть у графі причини
Дизентерія в актах цього села - не одиничний запис, а сім за два з половиною місяці: з 30 серпня по 15 листопада 1932 року.[1] Це осінь, і це саме той період, коли в селі вже нічого не лишалося.
Дизентерія - хвороба голодних. Вона й справді вбивала, і реєстратор, який її записував, не обовʼязково брехав: людина померла від дизентерії, а дизентерію дістала, бо їла те, чого не їдять. Причина в акті правдива, тільки вона - остання ланка, а не перша.
Так само працюють інші формулювання: «слабість», «старість», «запалення». Кожне з них можна поставити чесно. Разом вони дають картину села, у якому за одну осінь чомусь дуже почастішали звичайні хвороби.
І ще одне, що видно тільки в актах: серед померлих 1932 року девʼятнадцять із двадцяти трьох - діти, восьмеро не дожили до року. Дитяча смертність зростає першою й найшвидше, хай би що стояло в графі причини.
Що це міняє
Мовчання актів Макарівської Буди лишається фактом: слова там немає. А от його причина стає невідомою.
Може, тутешній реєстратор був обережніший за сусіда. Може, у сусідньому селі акти складала інша людина - або складала їх у місяць, коли ще не боялися. Може, різниця в тому, хто саме диктував причину: лікар, голова сільради чи родич померлого.
Жодного з цих пояснень документ не підтверджує. Тому на сторінці села стоїть саме те, що є: у тридцяти актах причина названа інакше, а за кілька десятків аркушів у тій самій справі стоїть «від голоду».
Різниця між «не писали, бо боялися» і «тут не написали» невелика на вигляд. Але перше - це твердження про людей, яких ми не знаємо, а друге - те, що справді видно в документі.
Чого не встановлено
Ми не знаємо, хто вів актову книгу в кожному з двох сіл: підписи в актах є, але звірити їх з іменами сільських службовців нема за чим - списків працівників сільрад за ці роки в наших руках немає.
Розсудити справу могли б протоколи сільради за 1932-1933 роки або особові справи службовців, якщо вони збереглися в обласному архіві. Тоді питання з «чому мовчали» перетворилося б на питання «хто мовчав», а це вже відповідь, яку можна шукати.